Позивний Бандерас - Артемiй Кiрсанов

Індіанець, незважаючи ні на що, продовжував виконувати наказ наполегливо і завзято. Але так само безуспішно. Слідів було багато і всі вони були різні. Після того як десантники затоптали геть усе навколо тіла сержанта Музики, знайти щось путнє було вкрай важко. Тож Індіанець вирішив піти іншим шляхом і оглянути місцевість навколо балки. Бо, якщо вбивця очікував на десантника заздалегідь, то, може, він якийсь час ховався десь поблизу. Треба було лише поставити себе на місце злочинця і визначити максимально зручне місце. Індіанець зійшов на пагорб, із якого чудово було видно весь яр, місток і дорогу до Веселого. Чудова точка для спостереження або вичікування когось – хіба що дерев нема, щоб сховатися, зате є густа висока трава. Досить залягти в ній, щоб залишитися непоміченим. Індіанець обережно ходив по пагорбу в пошуках прим’ятої трави. І, нарешті, фортуна віддячила йому за терпіння. Спочатку Індіанець помітив зламані шавлії та визначив напрямок руху людини. Кроків за десять побачив прим’яту траву завбільшки з прямокутник плащ-намету. Мабуть, саме тут хтось лежав, очікуючи на десантника. Інтуїція не підвела! В Індіанця з’явився запал, немов у грибника, який вийшов на всіяну грибами галявину. У передчутті здобичі він став ретельно оглядати кожен сантиметр, розводячи травинки руками та обшарюючи кожен клаптик землі. І хвилин за п’ятнадцять знайшов недопалок тоненької ментолової сигарети, який був ще досить свіжим. Його викинули, либонь ще вчора вранці. Індіанець обережно взяв недопалок і загорнув у серветку. Радість від знахідки переповнювала Індіанця, але він умів стримуватися, аби зробити справжній сюрприз привселюдно. Аби тільки Бандерас із Говерлою скоріше повернулися, подумав Індіанець, поклавши загорнуте в серветку до кишені.

Бандерас із Говерлою швидко поверталися із села. Говерла майже біг за командиром, якого наче вітром гнало подалі від сумних спогадів. Капітан ішов, не зупиняючись. Дивився тупо собі під ноги і відмірював швидкі широкі кроки. До балки залишалося ще кількасот метрів, коли Бандерас несподівано зупинився і задумливо подивився у бік лісосмуги, що простяглася за полем. Щойно Говерла порівнявся з командиром, як Бандерас вигукнув: – «Снайпер!» і вхопивши Говерлу, миттєво впав із ним на землю поряд із дорогою. Почувся сухий хлопок від пострілу СВД3. Куля, утворивши маленький фонтанчик із землі, вдарилася поруч із Бандерасом.

У балці Мореман, почувши постріл, підбігцем піднявся на пагорб до Індіанця.

– Хто стріляв?

– Лягай і не висовуйся! – наказав Індіанець.

Мореман упав у високу траву і повзком наблизився до друга.

– Стріляли із «зеленки»,– Індіанець показав у бік лісосмуги.

Визираючи з-за трави, Індіанець і Мореман чекали на нові постріли, але більше їх не було. Бійці побачили, як Бандерас і Говерла забігають у балку з боку села. Індіанець і Мореман, пригинаючись, побігли до командира.

– Хто стріляв? Усі цілі? – стривожено запитав Індіанець.

– Снайпер,– коротко сказав Бандерас.– Узяв нас на приціл із лісосмуги.

– Покидьок! – дав волю емоціям Мореман.

– Не влучив? – перепитав Індіанець.

– Ні,– відповів Бандерас.

– Промазав гад,– витерши рукою піт із чола, додав Говерла.

– Я вчасно помітив відблиск снайперського оптичного прицілу,– пояснив Бандерас.– Ми були у нього, мов на долоні.

– Пощастило! – підсумував Індіанець.

– Ви що-небудь знайшли? – перейшов до справи Бандерас і подивився на Індіанця з Мореманом.

Мореман опустив очі, а Індіанець посміхнувся і дістав із кишені серветку.

– Тільки ось це.– Індіанець гордовито розгорнув серветку і показав усім ментоловий недопалок.

Мореман ображено зиркнув на Індіанця, який промовчав про важливу знахідку, але бажаючи примазатися до успіху не став показувати образи.

– Тонкі, ментолові…– жваво продовжив Мореман.– Такі в таборі палить тільки одна людина…

– Хто? – запитав Бандерас.

– Завскладом прапорщик Коваленко,– промовив Говерла.– Він, до речі, мені одразу не сподобався.

Бандерас. Новий підозрюваний

Отже, завскладом прапорщик Коваленко невідь що робив у балці біля села того самого ранку, коли загинув сержант Музика. Цікаво, як він це пояснить? – розмірковував я, коли моя група нарешті досягла шахти, в якій розташовувався склад боєприпасів.

– Тримати зброю напоготові! – попередив я своїх хлопців, коли ми зайшли до шахти.

У приміщенні складу я побачив постать Коваленка, який сидів на робочому місці, спиною до нас. Якщо він і є диверсант, треба діяти рішуче, не залишити йому жодного шансу. Я миттєво вихопив пістолет.

– Руки вгору! Один хибний рух і я стріляю.

Військовий випустив з рук блокнота, який упав йому на коліна, повільно підняв руки і спокійно повернувся обличчям до мене. Це був не Коваленко, а комбат. Полковник здивовано дивився на пістолет у моїх руках.

– Це ти, Бандерасе? – запитав Батя.

– Де Коваленко? – розчаровано спитав я.– Я маю підстави підозрювати його у вбивстві десантника.

Комбат важко зітхнув. Із виразу його обличчя було видно, що сталося щось недобре.

– Зник падлюка! – байдужим тоном промовив Батя.– І, схоже, прихопив чимало вибухівки.

Комбат показав на порожній ящик із-під тротилу. Одна новина гірша за іншу! Я відразу згадав нічну таємничу фігуру військового з великим наплічником. Це швидше за все міг бути Коваленко. Не військовий табір, а прохідний двір якийсь.

– Якщо він Ходок, у нас серйозні проблеми – у селі можливий теракт,– проказав я.

– Сволота! Трясця його собачій матері! Щоб його сідниці по шву розійшлися! – лаявся комбат, але сенсу в цьому було небагато. «Є один плюс,– подумав я,– сумнівів, що прапорщик злодій, уже не було!». У мене в голові відразу склався жахливий план Коваленка-Ходока. Після диверсії з маршруткою, він підстеріг десантника і вбив його. А зараз ще підірве щось у Веселому, щоб видати це за помсту українських військових. Швидше за все небезпека загрожує Яні, як колишній коханці сержанта Музики. Чудовий інформаційний привід для російської пропаганди! Але дивно, що вибуху в селі досі не сталося, хоча від ночі минуло вдосталь часу. Може, у Ходока щось пішло не так? А може, він знову чогось вичікує? Мені було зрозуміло тільки одне – Ходок переховується у Веселому, або десь поблизу. Цілком можливо, що це він стріляв по нас із лісосмуги.

– Слухайте наказ,– звернувсь я до групи, коли ми вийшли з темної шахти на поверхню.– Індіанець і Мореман, обшукаєте лісосмугу з якої стріляв снайпер. Я з Говерлою машиною поїду до села. Спробуємо перехопити Коваленка там.

– Плюс! – мені сподобалось, як в один голос відповіли бійці, не ставлячи зайвих запитань.

Усім було зрозуміло, що фаза пошуку диверсанта перейшла у фазу його затримання та знешкодження. Бойових розвідників це дуже тішило. Нарешті вони можуть показати