Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон
Дорога Аріадно!
Ось і настав той день, коли ти зможеш возз’єднатися зі своєю сестрою. Я подумав, що тобі захочеться мати гарний вигляд, адже нарешті справедливість переможе й тобі ніколи більше не доведеться боятися нічого й нікого. Сподіваюся, тобі сподобається. Я вибирав сам спеціально для тебе.
Сердечно твій,
Леандро
Аріадна погладила скриньку, перш ніж розкрити її. На якусь мить вона уявила, що по стінках її повзає отруйна змія, готова стрибнути й учепитися їй у горло, щойно Аріадна підніме вічко. Вона всміхнулася. Усередині скринька була вистелена шовковистим папером. Жінка відгорнула перший шар і побачила повний набір жіночої спідньої білизни з білого шовку, разом із панчохами. Під ним лежав вовняний костюм кольору слонової кістки й підібрані до нього туфлі та шкіряна сумочка. І хустина. Леандро посилав її на смерть одягнутою, наче непорочна діва.
Аріадна помилася сама, без допомоги медсестер. Відтак, не поспішаючи, вбралася в одяг, який Леандро вибрав для її останнього дня, і поглянула на себе в дзеркало. Бракувало тільки білої труни й розп’яття в руках. Вона сіла і стала чекати, міркуючи над тим, скільки непорочних дів у білому проходили очищення в цій золотій клітці до неї, скільки скриньок з найкращими творіннями Пертеґаса замовляв Леандро, попрощавшись поцілунком у чоло зі своїми невинними панночками.
Чекати довелося недовго. Не минуло й півгодини, як Аріадна почула шурхіт ключа в замковій щілині. Замок м’яко відімкнувся, і добрий лікар, який мав приємний вигляд сімейного терапевта, з’явився на порозі з теплою і співчутливою усмішкою, з якою він не розлучався, як і зі своєю валізкою, повною чудодійного зілля.
– Доброго дня, Аріадно. Як ти почуваєшся?
– Дякую, дуже добре, лікарю.
Чоловік поволі підійшов і поклав свою валізу на стіл.
– Ти сьогодні неймовірно вродлива та елегантна. Мабуть, у тебе великий день?
– Так, сьогодні я возз’єднаюся зі своєю родиною.
– Це чудово. Родина – це найважливіше, що є в нашому житті. Сеньйор Леандро просив мене переказати тобі його найщиріші вибачення за те, що не зміг особисто тебе привітати. Він змушений був тимчасово відлучитися в терміновій справі. Я скажу йому, що ти просто сяєш.
– Дякую.
– Чогось бадьорливого, щоб додати тобі наснаги?
Аріадна слухняно простягнула йому оголену руку. Лікар усміхнувся, розкрив свою чорну валізу й дістав звідти шкіряний чохол, який розклав на столі. Аріадна впізнала кільканадцять пронумерованих пляшечок, скріплених гумкою, і металевий футляр шприца. Лікар нахилився до неї і обережно взяв її руку.
– Із твого дозволу.
Він став мацати їй шкіру, яка була помережена цятками й синцями від безлічі попередніх уколів. Оглядаючи передній бік її передпліччя, зап’ястка й долоні, м’яко постукуючи пальцем по шкірі, лікар не переставав усміхатися. Аріадна подивилася йому в очі й підібрала поділ своєї спідниці, показуючи йому стегно. Шкіра тут також була поцяткована уколами, але рідше.
– Якщо хочете, можете вколоти мене сюди.
Лікар зобразив безмежну ніяковість і соромливо кивнув.
– Дякую. Думаю, сюди буде краще.
Вона спостерігала, як лікар готує укол. Він узяв пляшечку номер дев’ять. Раніше Аріадна ніколи не бачила, щоб він набирав ліки з цієї ампули. Щойно шприц було наготовано, лікар став шукати місце на внутрішньому боці її лівого стегна, відразу над щойно надітою шовковою панчохою.
– Спершу може трішечки поболіти, і ти відчуєш холод. Але це лише на кілька секунд.
Аріадна дивилася, як лікар зосереджено наближає шприц до її стегна. Коли вістря голки вже ледве не торкалося шкіри, жінка промовила:
– Сьогодні ви не протерли місце ваткою зі спиртом, лікарю.
Чоловік здивовано скинув на неї поглядом і збентежено всміхнувся.
– У вас є доньки, лікарю?
– Двоє, Боже благослови їх. Сеньйор Леандро – їхній хрещений батько.
Усе сталося менше ніж за секунду. Перш ніж лікар встиг доказати ці слова й повернутися до своєї роботи, Аріадна міцно схопила його за руку і ввігнала голку шприца йому в горло. Здивований вираз заполонив очі доброго лікаря. Руки йому безвільно повисли, він став тремтіти зі шприцом, устромленим в шию. Розчин, що містився в шприці, забарвився червоним. Аріадна, дивлячись йому в очі й міцно тримаючи шприц, випорожнила весь його вміст у яремну вену. Лікар безгучно роззявив рот і впав на коліна. Аріадна сіла на стілець і стала дивитися, як він помирає. Це забрало дві-три хвилини.
Опісля вона схилилася над чоловіком, витягла шприц і витерла кров об лацкан лікаревого піджака. Поклавши шприц назад до металевого футляра, Аріадна повернула пляшечку номер дев’ять на її місце і згорнула шкіряний чохол. Опустившись навпочіпки біля трупа, вона обшукала кишені й дістала гаманець, у якому знайшла кільканадцять стопесетових банкнот. Відтак накинула на себе елегантний жакет від костюма й наділа капелюшок, який пасував до решти вбрання. Насамкінець взяла ключі, які лікар лишив на столі, і чохол із пляшечками та шприц, які поклала до білої сумочки. Пов’язавши хустину довкола шиї й повісивши сумочку на плече, вона відчинила двері й вийшла зі спальні.
Вітальня номера-люкс була порожня. На столі, за яким вона стільки разів снідала разом із Леандро, стояла ваза з білими трояндами. Аріадна підійшла до дверей. Ті були зачинені. Жінка стала пробувати лікареві ключі один за одним, аж доки не натрапила на потрібний. Коридор – простора, устелена килимами галерея, по боках якої висіли картини й стояли статуї – навіював думки про розкішний круїзний лайнер. У коридорі не було нікого. Із сусіднього номера долинали звуки фонової музики й гудіння пилотяга. Аріадна поволі рушила. Вона пройшла перед відчиненими дверима номера, де стояв возик для прибирання, і побачила всередині покоївку, яка складала рушники. Коло ліфта Аріадна зустріла ошатно вбрану літню пару, що, помітивши її, перервала свою розмову.
– Доброго дня, – привіталася Аріадна.
Чоловік із жінкою у відповідь лише кивнули й утупили очі в підлогу. Чекали мовчки. Коли дверцята ліфта нарешті розчинилися, чоловік пропустив Аріадну й дістав дошкульний погляд від своєї компаньйонки. Ліфт рушив униз. Дама спідлоба позирала на Аріадну, критично оцінюючи її вбрання. Аріадна ввічливо усміхнулася, і жінка у відповідь холодно й різко поглянула на неї.
– Ви схожі
