Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

Повернувшись до спальні, Гарріс і Філіп застали там високого чоловіка, що саме перевдягався, і шістнадцятирічного хлопчину, котрий розчісував волосся і щосили свистів. За кілька хвилин, не прохопившись жодним словом, високий чоловік вийшов із кімнати. Гарріс підморгнув хлопчикові, а той, не припиняючи свистіти, підморгнув у відповідь. Колега розповів Філіпові, що високого чоловіка звуть Прайор, раніше він служив у армії, а тепер працює у відділі шовкових виробів; він був справжнім відлюдником і щовечора ходив на побачення зі своєю дівчиною, отак, як сьогодні, ні з ким не попрощавшись. Гарріс теж кудись пішов, і в кімнаті залишився тільки хлопчик, котрий допитливо витріщався, як Філіп розпаковує речі. Його звали Белл, і він навчався у галантерейному відділі, не отримуючи жодної копійки. Особливо хлопчика зацікавило Філіпове вечірнє вбрання. Він розповів Кері про всіх мешканців кімнати, а йому самому влаштував справжній допит. Белл був життєрадісним підлітком і під час розмови наспівував напівзламаним голосом куплети з почутих у м’юзик-холі пісеньок. Розклавши свої пожитки, Філіп вийшов прогулятися і порозглядати перехожих; час від часу він зупинявся біля дверей ресторану й дивився, як заходять усередину відвідувачі. Зголоднівши, Кері купив собі булочку з ізюмом і з’їв її, повільно просуваючись уперед. Староста, який о чверть на дванадцяту вимикав у гуртожитку гасові лампи, дав Філіпові універсальний ключ, але Кері боявся, що двері зачинять і він залишиться на вулиці, тож повернувся заздалегідь. Він уже знав про систему штрафів: повернувся після одинадцятої — платиш один шилінг, після чверті на дванадцяту — півкрони; а ще про це повідомляли на роботу, і за три запізнення могли звільнити.

Коли Філіп повернувся до спальні, там були всі, крім солдата, а двоє вже навіть уляглися до ліжка. Кері зустріли вигуками:

— Ох, Кларенсе! Бешкетний хлопчисько!

Філіп побачив, що Белл одягнув подушку в його вечірній костюм. Хлопчик був у захваті від своєї витівки.

— Кларенсе, ти мусиш піти в цьому костюмі на вечірку.

— Слід бути обережнішим. Він легко підчепить головну красуню в «Ліннс і Седлі».

Філіп уже чув про вечірки: гроші за них вираховували з платні, і це викликало обурення співробітників. Коштували вони лише два шилінги на місяць, до того ж ця сума включала медичне страхування і користування бібліотекою, де можна було взяти потертий роман; але кожному доводилося платити ще чотири шилінги за прання, і Філіп порахував, що мусить попрощатися з чвертю своєї щотижневої платні.

Чоловіки в гуртожитку здебільшого вечеряли товстими скибками жирної шинки, покладеними в розрізаний навпіл окраєць хліба. Такі сандвічі, звична вечеря службовців, продавалися за два пенси у невеличкій крамничці за кілька будинків від гуртожитку. До кімнати заплив солдат; мовчки похапцем зняв із себе одяг і пірнув до ліжка. У десять хвилин по одинадцятій гасові лампи яскраво спалахнули та за п’ять хвилин згасли. Солдат заснув, а всі інші в піжамах та нічних сорочках зібралися біля вікна і, вигукуючи всілякі непристойності, кидали недоїдками в жінок, що йшли вулицею. У шестиповерховому будинку навпроти була єврейська швейна майстерня, де працювали до одинадцятої; кімнати у ній яскраво освітлювалися, а на вікнах не було завіс. Коли робота закінчувалася, донька експлуататора (у родині були батько, мати, двійко хлопчаків і двадцятирічна дівчина) обходила будинок, вимикаючи світло, й іноді дозволяла позалицятися до себе котромусь із кравців. Філіпові колеги непогано розважалися, спостерігаючи за хитрощами кравців, що так пізно не йшли додому, і навіть робили ставки, кому з них сьогодні пощастить. Опівночі з «Гаррінґтонського герба» на розі вулиці випроваджували відвідувачів, і незабаром усі в кімнаті лягали в ліжка. Белл спав найближче до дверей і діставався до свого місця, перестрибуючи з ліжка на ліжко, але, навіть опинившись під ковдрою, не припиняв теревенити. Нарешті стихло все, тільки солдат продовжував рівномірно хропіти, і Філіп теж заснув.

О сьомій ранку його розбудило гучне калатання дзвона, а вже за чверть години всі одягнулися і в шкарпетках побігли сходами вниз, щоб забрати свої черевики. Зашнуровували їх уже дорогою до Оксфорд-стрит, де в крамниці на співробітників чекав сніданок. Якщо ти запізнювався хоча б на хвилину, не отримував нічого, а зайшовши до крамниці, виходити, щоб купити собі щось поїсти, заборонялося. Іноді, зрозумівши, що встигнути не вдасться, службовці забігали до сусіднього магазинчика і купували собі кілька булочок, але це коштувало грошей, тож здебільшого люди вирішували дочекатися обіду. Філіп з’їв хліб із маслом, випив філіжанку кави й о пів на дев’яту знову розпочав свій робочий день.

«Перший поворот праворуч і другий ліворуч, мадам».

Незабаром на запитання відвідувачів Кері почав відповідати майже автоматично. Робота була одноманітною і швидко виснажувала. За кілька днів у Філіпа так боліли ступні, що він ледве міг стояти; від м’якого килима вони горіли, а ввечері боляче було знімати шкарпетки. Інші хлопці, що стояли в коридорах, теж жалілися і казали, що від поту шкарпетки й черевики просто гниють. Усі в кімнаті страждали однаково і полегшували біль, вистромлюючи вночі ноги з-під ковдри. Спочатку Філіп узагалі не міг ходити після роботи, тож вимушений був провести чимало вечорів у вітальні на Гаррінґтон-стрит, зануривши ноги у відро з холодною водою. Частенько компанію йому складав Белл — хлопчина з галантерейного відділу. Він залишався вдома і впорядковував свою колекцію марок. Наклеюючи їх за допомогою маленьких шматочків гербового паперу в альбом, хлопчик монотонно насвистував.

104

Вечірки влаштовували у понеділок раз на два тижні. Одна з них припала на початок Філіпового другого робочого тижня у «Ліннс і Седлі». Він домовився піти туди з однією з продавчинь зі свого відділу.

— Завжди треба йти їм назустріч, — сказала вона. — Саме так я і роблю.

Звали цю сорокап’ятирічну жінку з погано пофарбованим волоссям місіс Годжес; її землисте обличчя було вщент укрите сіточкою тоненьких червоних судин, а білки блакитних очей були жовтявими. Філіп їй подобався, і не минуло навіть тижня, як жінка почала звертатися до нього на ім’я.

— Нам обом відомо, як боляче падати, — казала вона.

Жінка повідомила Філіпові, що її справжнє прізвище не Годжес, але частенько згадувала «мого чоловіка, містера Годжеса»: він був адвокатом і поводився з нею просто жахливо, тож вона покинула його і вирішила залишатися незалежною. Однак вона пам’ятала часи, дорогенький (жінка всіх називала «дорогенькими»), коли