Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон
– Звісно, я тебе слухаю.
– Де моя сестра?
15
– Твою сестру тепер звати Мерседес, і вона в безпечному місці.
– Такому, як це?
– Ні.
– Я хочу її побачити.
– Скоро ви зустрінетеся. Але спершу розкажи мені про твого чоловіка, Іґнасіо Санчіса. Я ніяк не можу зрозуміти, чому Міґель Анхель Убач, який мав до своїх послуг найкращі адвокатські контори країни, призначив виконавцем заповіту молодика, нехай і талановитого, але майже без досвіду. Тобі не спадало на думку, чому він це зробив?
– Хіба це не очевидно?
– Ні.
– Іґнасіо був сином Убача від танцівнички кабаре з вулиці Паралело, до якої той учащав молодим. Її звали Долорес Рібас. Сеньйора не хотіла мати своїх дітей, щоб не псувати фігуру, а Убач тримав усе в таємниці. Він оплачував навчання Іґнасіо й пильнував, щоб той користався з усіх слушних нагод і став працювати в адвокатській конторі, з якої потім найняв його.
– Санчіс це знав? Знав, що Убач – його справжній батько?
– Певно, що так.
– І тому він одружився з тобою?
– Він одружився зі мною, щоб захистити мене. Він був моїм єдиним другом. Чесним і достойним чоловіком. Єдиним з усіх, кого я знала.
– То це був фіктивний шлюб?
– Це був найсправжніший шлюб з усіх, які я бачила за своє життя, але якщо ви маєте на увазі це – ні, Іґнасіо ніколи мене не торкався.
– Коли ви почали планувати відплату?
– Іґнасіо, завдяки своєму доступу до всіх документів Убача, зумів вийти на Вальса. Це він усе придумав. Розслідуючи історію мого справжнього батька, Віктора Маташа, ми дізналися про декотрих його товаришів по в’язниці: Давида Мартіна, Себастьяна Сальґадо, а також Морґадо, якого мій чоловік найняв шофером і охоронцем. Але ми вже про це говорили… Хіба ні?
– Не має значення. Отже, то була його ідея – використати привид Давида Мартіна, щоб посіяти страх у Вальсові?
– Ні, моя.
– Хто писав листи, які ви відправляли Вальсові?
– Я.
– Що сталося в листопаді 1956 року в будинку Товариства красних мистецтв у Мадриді?
– Листи не давали бажаного результату. План полягав у тому, щоб налякати Вальса й змусити його думати, ніби існує змова, якою диригує Давид Мартін, з метою помститися йому й викрити правду про його минуле.
– Навіщо вам це було потрібно?
– Щоб він зробив хибний крок і повернувся до Барселони на зустріч із Мартіном.
– Зрештою вам удалося цього досягнути.
– Так, але треба було натиснути сильніше.
– І для цього потрібен був замах на його життя в п’ятдесят шостому році?
– Зокрема й замах.
– Хто його вчинив?
– Морґадо. Він не мав убивати Вальса, лише налякати його й переконати, що він ніде не буде в безпеці, навіть у власному бункері, доки не вирушить до Барселони, щоб власноруч змусити Давида Мартіна змовкнути навіки.
– Але він ніколи не зміг би з ним зустрітися, тому що той уже був мертвий.
– Саме так.
– Що ще ви робили, щоб, як ти кажеш, натиснути на нього?
– Іґнасіо підкупив одного з Вальсових слуг, щоб під час балу-маскараду у «Віллі Мерседес» той лишив у його кабінеті книжку мого батька, «Аріадна і Багряний Князь». У книжці була записка та список із номерами підроблених свідоцтв, які ми на той час уже виявили. Більше нічого надсилати не довелося. Вальс не витерпів.
– Чому ви не повідомили поліцію або пресу?
– Не смішіть мене.
– Я хотів би повернутися до списку.
– Я вам уже все розповіла, що знала. Чому цей список такий важливий для вас?
– Мені йдеться про те, щоб дістатися до самої суті цієї справи. Щоб відновити справедливість. Щоб знайти справжнього творця цього кошмару, в якому ти і ще багато хто жили.
– Вальсового спільника?
– Атож. І тому я мушу наполягати.
– Що ви хочете знати?
– Я прошу тебе зробити зусилля і спробувати пригадати. У тому списку були тільки номери? Імен дітей не було?
– Ні. Тільки номери.
– Ти не пам’ятаєш скільки? Хоча б приблизно.
– Десятки чотири.
– Як ви їх дістали? Хто вас наштовхнув на думку, що були й інші випадки, коли за наказом Вальса дітей відбирали в батьків, яких потім убивали?
– Морґадо. Коли Валентин став працювати на нас, він розповів, що чув про цілі родини, які зникли. Багато його колишніх товаришів по в’язниці було вбито в Монтжуїку. Їхні дружини й діти щезли без сліду. Іґнасіо попросив у нього список імен і найняв адвоката Бріанса, щоб той, не афішуючи, дізнався у реєстрі, що сталося з цими людьми. Найлегше було дістати свідоцтва про смерть. Коли Бріанс побачив, що більшість їх було видано одного й того самого дня, він запідозрив, що тут щось негаразд, і перевірив свідоцтва про народження з тою самою датою.
– Але ж і розумник, цей адвокат Бріанс! Не кожному спало б таке на думку…
– Виявивши це, ми подумали: коли Вальс справді зробив те, що, як видавалося, він зробив, то таких випадків може бути набагато більше. Сотні. Може, й тисячі. В інших в’язницях. У невідомих нам родинах по всій країні.
– Ви розповіли комусь про ваші підозри?
– Ні.
– Ви бралися за розслідування інших випадків?
– Іґнасіо мав намір взятися за це. Але не встиг.
– Що сталося з оригіналом списку?
– Його забрав той чоловік, Ендайя.
– Існують копії?
Аріадна похитала головою.
– Хіба ти або твій чоловік не зробили хоча б одної? Для певності?
– Усі копії були в будинку. Ендайя знайшов їх і там же знищив. Він був упевнений, що так найкраще. Єдине, що він хотів знати, – це де ми заховали Вальса.
– Ти впевнена?
– Цілком. Я кілька разів казала вам це.
– Я знаю, знаю. І все ж чомусь не можу тобі повністю повірити. Ти мені брехала, Аріадно? Скажи мені правду.
– Я вам сказала правду. Не знаю тільки, чи ви мені також.
Позбавлений будь-якого виразу погляд Леандро зупинився на ній, немовби чоловік щойно її помітив. Він ледь усміхнувся й нахилився вперед.
– Не розумію, що ти маєш на увазі, Аріадно.
Вона відчула, як очі їй наповнилися слізьми. Слова злетіли з її губ, перш ніж вона усвідомила, що вимовляє їх.
– Мені здається, ви все добре розумієте. Ви були в тій машині, адже ж так? Того дня, коли приїхали, щоб арештувати мого батька й забрати мене з сестрою. Ви були Вальсовим спільником… Чорною рукою.
Леандро сумовито поглянув на неї.
– Я гадаю, ти мене з кимось переплутала, Аріадно.
– Чому? – ледь чутно прошепотіла вона.
Леандро підвівся й підійшов до неї.
– Ти дуже відважна людина, Аріадно. Дякую за
