Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Отож коли почався двобій, він майже соромився гукати: «Дай йому, Фіго!» — і ніхто більше не підбадьорював Доббіна таким вигуком протягом перших трьох раундів цієї славетної бійки. Бо спершу досвідчений Каф, зневажливо посміхаючись, спритний і веселий, ніби він був на бенкеті, нещадно лупцював супротивника і тричі кидав на землю нещасного правдолюбця. Його падіння хлопці вітали радісним криком, і кожен домагався честі підставити переможцеві своє коліно, щоб той відпочив.

«Ну й дасть мені Каф бобу, коли все це скінчиться», — думав малий Осборн, допомагаючи своєму оборонцеві підвестися.

Ти б краще здався, — прошепотів він Доббінові. —Що там мені кілька ляпасів, ти знаєш, що я до них звик, Фіго.

Проте Фіга, весь тремтячи і роздимаючи з люті ніздрі, відштовхнув убік свого малого секунданта і вчетверте кинувся в бій.

Він не мав ніякісінького уявлення, як боронитися від ударів, а Каф попередні три рази так накидався на нього, що навіть не давав йому нагоди вдарити, але тепер Фіга вирішив перший почати наступ, а оскільки він був шульгою, то скористався цим і двічі вгатив лівою рукою: раз у ліве око Кафа, а другий — у його гарний римський ніс.

Цього разу, на загальний подив глядачів, упав Каф.

їй-богу, добрий удар! — авторитетно сказав малий Осборн. — Дай йому ще лівою, Фіго! — І ліва Доббінова рука робила своє страшне діло до кінця змагання. Каф щоразу падав. На шостому раунді майже стільки ж хлопців гукало: «Дай йому, Фіго!» — скільки підбадьорювало такими вигуками Кафа. На дванадцятому раунді цей останній, як кажуть у таких випадках, втратив голову, не мав уже ні здатності думати, ні сили нападати чи захищатися. А Доббін, навпаки, був твердий, мов скеля. Його біле, як полотно, лице, витріщені палючі очі й розтовчена спідня губа, з якої цебеніла кров, надавали йому лютого, жахливого вигляду і, мабуть, лякали багатьох глядачів. А проте його відважний супротивник приготувався стати на герць втринадцяте.

Якби я володів стилем Непера чи «Беллового життя», то я умів би гідно описати цю битву. То був останній наступ гвардії (тобто був би, оскільки битва при Ватерлоо ще не відбулась, то колона Нея рушила грудьми на узгір’я Ла-Ей-Сенг, виблискуючи десятьма тисячами багнетів, начолі з двадцятьма орлами, то було ревіння кровожерних британців, коли вони, розігнавшись згори, зчепилися з ворогом у дикій рукопашній сутичці,— інакше кажучи, Каф рішуче звівся на ноги, хоч хитався, мов п’яний, а Фіга, син торговця, знов за своїм звичаєм затопив лівою рукою йому в ніс і звалив додолу.

Думаю, що йому вистачить, — сказав Фіга, коли супротивник так звалився на траву, як при мені більярдна куля Джека Еліота в лузу.

І справді, цього разу, коли скінчили рахувати секунди, Реджиналд Каф чи то не міг, чи не захотів підвестися.

Тепер усі хлопці вчинили такий галас на честь Фіги, що можна було подумати, ніби це за нього вони вболівали з самого початку. Доктор Лупмен, відчувши той галас, вибіг з кабінету, опитав, що сталося. і, звичайно, заявив, що дасть доброї прочуханки Доббінові, але Каф, що тим часом трохи оклигав і вже промивав рани, сміливо сказав:-Це я винен, а не Фіга Доббін. Я бив малого хлопця, от вів мене й провчив.

Цими великодушними словами Каф не тільки врятував переможця від кари, але й повернув собі владу над хлопцями, якої ледве не втратив через поразку.

Малий Осборн написав додому батькам такого листа про цю подію:-“Люба матусю! — Певне, ви здорові. Я був би вам дуже вдячний, якби ви прислали мені пиріг і п’ять шилінгів. Тут у нас відбувся двобій Кафа з Доббіном. Каф був верховодом в нашій школі. Вони сходилися тринадцять разів, ї Доббін добре полатав йому боки.

Отже, тепер Каф уже на другому місці. Вони билися через мене. Каф лупцював мене, бо я розбив пляшку з молоком, а Фіга не витерпів ї заступився. Ми прозиваємо його Фігою, бо його батько бакалійник — Фіга і Радж, Темз-стріт, Сіті. Я думаю, що коли він бився за мене, то ви повинні купувати чай ї цукор у його батька.

Каф їздить додому щосуботи, але цієї не поїде, бо має під очима 2 синці. По нього приїздить білий поні і грум у лівреї на гнідій кобилі. Я хотів би, щоб татко подарував мені поні. Залишаюся вашим слухняним сином.

Джордж Седлі Осборн

P. S. Привітайте від мене маленьку Еммі, я вирізую для неї з картону карету.

Можна, щоб пиріг був з родзинками, а не з кмином? “-Завдяки своїй перемозі Доббін. неймовірно виріc в очах у всіх школярів, і прізвисько «Фіга», досі тільки зневажливе, набрало тепер шанобливого відтінку і стало таким самим популярним, як кожне інше пестливе прізвисько в школі.

«Кінець кінцем він не винен, що його батько бакалійник», — заявив Джордж Осборн, що хоч був малий, а вже мав неабиякий авторитет серед вихованців доктора Лупмена. І всі з ним радо погодились. Відтепер вважалося підлістю глузувати з Доббінового походження. «Фіга стало ласкавим, пестливим прізвиськом, і жоден, лакуза-наглядач більше не зважувався брати хлопця на сміх.

Нові обставини сприятливо позначилися на здібностях Доббіна. Він робив величезний поступ у шкільних науках. Сам незрівнянний Каф, своєю ласкою дивуючи і змушуючи червоніти Доббіна, допомагав йому перекладати й завчати латинські вірші, «муштрував» його після, уроків, і успішно перетяг з молодшого класу в середній, навіть там забезпечивши йому непогане місце. Виявилося, що хоч Доббін не мав хисту до класичних мов, зате в математиці був дуже кмітливий. На радість усім, він вийшов третім з алгебри на публічному літньому іспиті і отримав у нагороду французьку книжку. Треба було бачити обличчя його матері, коли сам доктор вручив йому «Телемаха» (такий чудовий роман!) з написом «Gulielmo Doufim» перед усією школою, батьками й родичами. Школярі на знак схвалення й симпатії заплескали в долоні. Хто б міг описати, як почервонів і збентежився Доббін, як незграбно він брав подарунок, і хто б міг порахувати, скільки ніг він настоптав, повертаючись на місце. Стрий