Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

через Дунай, переправився через Лех, – проник зі своїми військами в саме серце імперії, пройшовши на чолі їх через Фрейбург, Гокенверт і Шенефельд до рівнин Бленгейма і Гохштета? – Хоч який він великий полководець, капрале, а кроку ступити б не міг, не міг би зробити навіть денного переходу без допомоги географії. – Що ж до хронології, Тріме, – вів далі дядько Тобі, знову спокійно всідаючись у вартівні, – то я, признатися, гадаю, що солдат найлегше міг би обійтися без цієї науки, коли б не надія, що вона коли-небудь визначить йому час винаходу пороху, бо страшна його дія, що подібно до грому все перед собою вергає, ознаменувала для нас нову еру в галузі військової справи, змінивши докорінно характер нападу та оборони, як на суші, так і на морі, та зажадавши від військових такого мистецтва і спритності, що не шкода ніяких зусиль для точного визначення часу його відкриття – і встановлення, яка велика людина і за яких обставин зробила це відкриття.

– Я не збираюся, – вів далі дядько Тобі, – вступити в суперечку з істориками, які всі згодні, що тисяча триста вісімдесятого року після народження Христа, за царювання Венцеслава, сина Карла Четвертого,[383]

– якийсь священик, на ім’я Шварц,[384] навчив вживання пороху венеціанців у їх війнах із генуезцями, але, поза сумнівом, він не був першим, бо, якщо вірити дон Педро, єпископові Леонському… – Як це вийшло, з дозволу вашої милості, що священики та єпископи стільки завдавали клопоту своїм головам порохом? – Бог його знає, – відповів дядько Тобі, – провидіння звідусіль дістає добро. – Отже, дон Педро стверджує у своїй хроніці про короля Альфонса, завойовника Толедо, що тисяча триста сорок третього року, тобто аж за тридцять сім років до вищезгаданої дати, секрет виготовлення пороху був добре відомий, і його вже у той час із успіхом застосовували як маври, так і християни, не лише в морських битвах, але і при багатьох достопам’ятних облогах в Іспанії та Берберії.[385] – Усім відомо також, що чернець Бекон[386] докладно писав про порох і великодушно залишив світу рецепт його виготовлення ще за сто п’ятдесят років до народження Шварца – і що китайці, – додав дядько Тобі, – ще більше збивають нас з пантелику та заплутують усі наші розрахунки, нахваляючись, ніби цей винахід був їм відомий за декілька століть навіть до Бекона. —

– Це зграя брехунів, я гадаю, – вигукнув Трім.

– Не знаю, вже з якої причини, – сказав дядько Тобі, – але вони із цього приводу помиляються, як показує жалюгідний стан, в якому перебуває у них нині фортифікація: адже вони знають із неї тільки fossé[387] із цегляною стіною, та до того ж іще не фланкований, – а те, що вони видають нам за бастіон на кожному його розі, побудовано так по-варварськи, що всякий це сприйме…

– За один із семи моїх зáмків, з дозволу вашої милості, – сказав Трім.

Дядько Тобі хоча й украй потребував якого-небудь порівняння, проте ввічливо відхилив пропозицію Тріма – але коли той йому сказав, що у нього є в Богемії ще півдюжини замків, яких він не знає, як здихатися, – дядько Тобі був такий зворушений простодушним жартом капрала – що перервав своє міркування про порох – і попросив капрала продовжувати історію про короля богемського та сім його замків.

Продовження історії про короля богемського та сім його зáмків

– Цей нещасний король богемський… – сказав Трім. – Значить, він був нещасний? – вигукнув дядько Тобі, який так занурився у своє міркування про порох та інші військові речі, що хоча і попросив капрала продовжувати, все-таки численні зауваження, якими він переривав бідолаху, не настільки виразно були відсутні в його свідомості, щоб зробити для нього зрозумілим цей епітет. – Значить, він був нещасний, Тріме? – з почуттям сказав дядько Тобі. – Капрал, пославши насамперед це злощасне слово з усіма його синонімами до дідька, подумки пробіг найголовніші подій з історії короля богемського; але всі вони показували, що – король був щаслива людина, що коли-небудь жила на землі, – і це збило капрала з пантелику; не бажаючи, проте, брати назад свій епітет – ще менше – пояснювати його – і щонайменше – перекручувати факти (як роблять це люди науки) на догоду упередженій теорії, – він подивився на дядька Тобі, шукаючи від нього допомоги, – але побачивши, що дядько Тобі чекає від нього того ж самого, – прокашлявся і вів далі. —

– Цей король богемський, з дозволу вашої милості, був нещасний тому – що дуже любив мореплавання і морську справу – а сталося так, що в усьому богемському королівстві не було жодного морського порту. —

– Звідки ж, у дідька, йому там бути, Тріме? – вигукнув дядько Тобі. – Адже Богемія країна континентальна, і нічого іншого в ній статися не могло б. – Могло б, – заперечив Трім, – якби була воля Божа. —

Дядько Тобі ніколи не говорив про суть і основні властивості Бога інакше, як із невпевненістю й нерішучістю. —

– Не думаю, – заперечив дядько Тобі, трохи помовчавши, – бо, оскільки, як я сказав, країна континентальна і межує з Сілезією та Моравією на сході, з Лузацією та Верхньою Саксонією на півночі, з Франконією на заході і з Баварією на півдні, Богемія не могла б досягти моря, не переставши бути Богемією, – так само як і море, з іншого боку, не могло б дійти до Богемії, не затопивши значної частини Німеччини та не винищивши мільйони нещасних її жителів, які не в змозі були б від нього врятуватись. – Який жах! – вигукнув Трім. – Це свідчило б, – м’яко додав дядько Тобі, – про таку безжальність батька всякого милосердя – що, мені здається, Тріме, – така річ жодним чином не могла б статися.

Капрал вклонився на знак своєї повної згоди і вів далі:

– Отже, одного прекрасного літнього вечора королю богемському нагодилося піти погуляти з королевою та придворними. – Оце інша справа, Тріме, тут слово нагодилося цілком доречне, – вигукнув дядько Тобі, – тому що король богемський міг піти погуляти з королевою, а міг і не піти, – це була справа випадку, могло статись і так і отак, залежно від обставин.

– Король Вільгельм, з дозволу вашої милості, – сказав Трім, – був тієї думки, що все зумовлено на цьому світі, а тому часто мовив своїм солдатам: «У кожної кулі своє призначення». – Він був велика людина, – сказав дядько Тобі. – І я до цього дня вважаю, – вів далі Трім, – що постріл, який