Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
Продовження історії про короля богемського та сім його зáмків
– Жив собі король у Богемії, але в яке царювання, окрім як в його власне, не можу сказати вашій милості. —
– Я цього зовсім і не вимагаю від тебе, Тріме, – вигукнув дядько Тобі.
– Це було, з дозволу вашої милості, незадовго до того, як перевелися на землі велетні; – але в якому році від Різдва Христового?…
– Я б і півпенса не дав за те, щоб про це дізнатися, – сказав дядько Тобі.
– Все-таки, з дозволу вашої милості, історія від цього якось виграє. —
– Адже це твоя історія, Тріме, так і прикрашай її на свій смак; а рік візьми будь-який, – вів далі дядько Тобі, з усмішкою подивившись на капрала, – рік візьми який тобі заманеться і пристав його до неї – я тобі надаю цілковиту свободу. —
Капрал вклонився; адже всі століття і щороку кожного століття від створення світу до Нойового потопу, і від Нойового потопу до народження Аврама, через усі мандрування патріархів до виходу ізраїльтян із Єгипту – і через усі династії, олімпіади, урбекондіта [380] й інші пам’ятні епохи різних народів світу до пришестя Христа, і від пришестя Христа до тієї хвилини, коли капрал почав свою історію, – увесь цей неосяжний простір часу з усією його безоднею повергав до його ніг дядько Тобі; але, подібно до того як Скромність ледве доторкається пальцем до того, що обома руками подає їй Щедрість [381] – капрал задовольнявся найгіршим роком з усього цього оберемка; побоюючись, як би ваші милості з більшості й меншості не повидряпували один одному очі у розпалі суперечки про те, чи не є цей рік завжди останнім роком торішнього календаря, – скажу вам напростець: так; але зовсім не з тієї причини, що ви думаєте. —
– То був найближчий до нього рік – від Різдва Христового тисяча сімсот дванадцятий, коли герцог Ормондський вів таку погану гру у Фландрії. – Озброївшись ним, капрал знову зробив похід у Богемію.
Продовження історії про короля богемського та сім його зáмків
– Тисяча сімсот дванадцятого року після Різдва Христового жив собі, з дозволу вашої милості —
– Сказати тобі правду, Тріме, – зупинив його дядько Тобі, – я б віддав перевагу будь-якому іншому року, не лише внаслідок ганьби, що заплямувала того року нашу історію відступом англійських військ і відмовою прикрити облогу Кенуа, незважаючи на неймовірне напруження, з яким Фагель[382] продовжував фортифікаційні роботи, – але й на користь твоєї власної історії; адже якщо в ній є, – а деякі твої слова вселяють мені цю підозру, – якщо в ній є велетні —
– Тільки один, з дозволу вашої милості. —
– Це однаково що двадцять, – заперечив дядько Тобі, – ти б краще років на сімсот або вісімсот відсунув її в минуле, щоб забезпечити її від критиків та інших людей, і я б тобі порадив, якщо ти будеш іще коли-небудь її розповідати —
– Коли я проживу, з дозволу вашої милості, стільки, щоб хоч один раз доказати її до кінця, я більше ніколи й нікому не розповідатиму її, ні чоловікові, ні жінці, ні дитині. – Фу-фу! – сказав дядько Тобі, – але таким ласкавим, заохочувальним тоном, що капрал вів далі свою історію з більшим запалом, аніж будь-коли.
Продовження історії про короля богемського і сім його зáмків
– Жив собі, з дозволу вашої милості, – сказав капрал, підвищивши голос і радісно потираючи руки, – один король богемський…
– Пропусти рік зовсім, Тріме, – сказав дядько Тобі, нахиляючись до капрала і кладучи йому руку на плече, мовби на знак вибачення за те, що він його зупинив, – пропусти його зовсім, Тріме; історія може відмінно обійтися без цих тонкощів, якщо оповідач не цілком у них упевнений. – Упевнений у них! – мовив капрал, хитаючи головою. —
– Твоя правда, – відповів дядько Тобі; – не легко, Тріме, людині, вихованій, як ти та я, для військової справи, яка рідко заглядає вперед далі за кінець свого мушкета, а назад далі за свій ранець, не легко такій людині все це знати. – Де ж їй це знати, ваша милість! – сказав капрал, скорений манерою міркування дядька Тобі стільки ж, як і самим його міркуванням, – у неї досить інших турбот; коли вона не в ділі, не в поході й не несе гарнізонної служби – їй потрібно, з дозволу вашої милості, чистити свій мундир – голитись і митися, щоб завжди мати такий вигляд, як на параді. Яка потреба солдатові, з дозволу вашої милості, – переможно додав капрал, – тямити що-небудь у географії?
– Ти, певно, хотів сказати у хронології, Тріме, – відповів дядько Тобі; – бо знання географії і для солдата абсолютно необхідне; він має бути ґрунтовно знайомий із усіма країнами, в які приведе його обов’язок служби, а також з їх кордонами; він має знати кожне місто, містечко, село та селище з усіма каналами, дорогами та обхідними шляхами, що ведуть до них; з першого ж погляду, Тріме, він має назвати тобі кожну велику або малу річку, через яку він переходить, – в яких горах бере вона початок – по яких місцях протікає – доки судноплавна – де її можна перейти вбрід – і де не можна; він має знати урожай кожної долини не гірше, ніж селянин, який її обробляє, й уміти зробити опис або, якщо буде потрібно, накреслити точну карту всіх рівнин і ущелин, укріплень, підйомів, лісів і боліт, через які або по яких належить пройти його армії; він має знати, що кожна країна виробляє, її рослини, мінерали, води, тварин, погоду, клімат, температуру, її жителів, звичаї, мову, політику і навіть. релігію.
– Інакше хіба мислимо було б зрозуміти, капрале, – вів далі дядько Тобі, розпалившись і зводячись на ноги у своїй будці, – як міг Мальборо зробити зі своєю армією похід від берегів Мааса до Бельбурга; від Бельбурга до Керпенорда – (тут уже й капрал не міг довше всидіти на місці); від Керпенорда, Тріме, до Кальсакена; від Кальсакена до Нейдорфа; від Нейдорфа до Ланденбурга; від Ланденбурга до Мільденгейма; від Мільденгейма до Ельхінгена; від Ельхінгена до Гінгена; від Гінгена до Бальмерсгофена; від Бальмерсгофена до Шелленберга, де він прорвав ворожі укріплення, форсував перехід
