В.І.Н. (Вибору іншого немає) - Валентин Терлецький
«Що ви маєте на увазі?», — не витримав Шульц.
«Я маю на увазі Його численні пророцтва, які Він, можливо, сам того не усвідомлюючи, робив у своїх поезіях. В Його віршах закодовано дуже багато — це таємні послання, адресовані цілому людству! Це суцільні символи, знаки, попередження! Але, повторюся, Він, цілком можливо, і сам не здогадувався про цю свою здатність. Просто писав їх, і все. Я знаю, що дуже часто ці одкровення приходили до Нього уві сні, а потім, прокинувшись, Він записував їх. До речі, чи знаєте ви, що Він майже завжди чинив так, як йому наснилося? Тобто, Він по-своєму трактував сновидіння — як підказки, як послання з тонкого світу, звідки Він і прийшов до нас. І снилися Йому не лише вірші. Інколи Він довго шукав відповідь на якесь питання, що мучило і турбувало Його, а потім раптово бачив вихід, підказку уві сні, і трактував її, як інструкцію до дії, чи щось у такому роді… Але це лише один штрих до Його загадки».
«Я перепрошую, але в мене є питання — звідки ви все це знаєте? Ви були з Ним близько знайомі?»
«І так, і ні… Так вийшло, що одного разу Він прийшов влаштовуватись на роботу туди, де на той час працювала і я. Він з’явився у нашому маленькому колективі, як ковток свіжого повітря, як ураган, який приніс із собою нові віяння. Він буквально поставив усе наше тихе життя з ніг на голову, збурив, підірвав, сколихнув наше сонне царство. Нестримна творчість клекотала у Ньому, вихлюпувалася через край і захльостувала усіх, хто опинявся поруч. Так сталося і з нами, і наш усім задоволений, млявий та прибитий повсякденністю колективчик вмить ожив, розкрив очі, розправив крила і задихав на повні груди. Ми одразу побачили, яким нікчемним і безрадісним було наше життя до Його появи. Запліднені Його творчим вогнем, поступово всі ми, як один, також почали творити — хто на що спромігся. Я особисто знову почала писати вірші, як в юності. Інші під Його впливом почали малювати, дехто згадав, що колись вмів грати на якомусь музичному інструменті і знову взяв його до рук. Ми почали жити по-справжньому, перестали боятися, хто і що про нас скаже, як подивиться, чи які наслідки це все матиме. І почалося — кожен день став для нас яскравим святом, вибухом, сплеском шалених емоцій. Життя перетворилося на радісну коловерть, сповнену сюрпризів і приємних несподіванок. Цей спалах дозволив мені наново відчути себе молодою, радісною, повірити, що у мене все ще попереду. І все — завдяки Йому. Але, на превеликий жаль, це тривало небагато часу — скоро Він пішов від нас, бо не міг надовго затримуватися на одному місці. І знову життя у нас зупинилося, завмерло. Все повернулося до цієї остогидлої буденності й одноманітності. З Його відходом світ наче втратив всі свої барви».
«Так, гаразд… Ви ще казали про якісь Його містичні здібності, чи щось таке… Поясніть, будь ласка, що ви мали на увазі?»
«Їх у Нього було багато. Наприклад, чи відомо вам, що Він вмів лікувати людей — просто доторком, голими руками? Він, на диво, сам відчував, що у людини є якісь проблеми зі здоров’ям, непомітно підходив і тихо так клав руки на те місце, що турбувало. І за кілька хвилин біль відступав! Або навіть до Нього можна було просто доторкнутися і одразу ставало якось веселіше, тепліше, спокійніше. Біля Нього люди зігрівалися душевно і фізично. Але настільки близькі стосунки у Нього складалися далеко не з усіма. Деяких людей Він завжди тримав на відстані в прямому розумінні слова — не підпускав їх до себе ближче, ніж на кілька метрів, відгороджувався від них стіною неприйняття, наче оберігаючи себе від негативного впливу. Він узагалі бачив людей, наче рентген — одразу розпізнавав всі їхні помисли, ймовірні вчинки, бажання, їхню сутність і душу. Це дивовижно, але Він з першого ж погляду розрізняв, що у тієї чи іншої людини на думці, а що в душі, яка вона, ця людина — добра, погана чи ніяка. Це була справді фантастична здатність. Тому Він сам обирав, з ким Йому спілкуватися, а кого слід тримати подалі від себе».
«Я таке вже чув про Нього, це дійсно цікава особливість… А що ще було?»
«Ну… Було багато різного… Наприклад, Його не можна було ображати. Кожен, хто Його хоч раз образив, рано чи пізно був жорстоко за це покараний. Я говорю щиру правду, бо знаю особисто кілька таких випадків. Маються на увазі якісь серйозні образи, особливо якщо вони стосувалися Його творчості. Всі, хто Його так чи інакше кинув, обманув, свідомо перейшов дорогу чи зробив Йому відверте зло, потім за це серйозно постраждали. І думайте, що завгодно — чи це містика, чи жорстока реальність, але це було насправді. Ці люди навіть і не підозрювали, що розплачуються за те, що колись заподіяли Йому кривду. При цьому, Він нікому не бажав зла і навіть від усього серця прощав всім їхні неправильні вчинки і провини, бо був людиною незлобливою і щирою. Але ці люди все одно були покарані — складалося враження, що це сам… Творець мститься за Нього… І це відбувалося з певною регулярністю, адже Його багато хто не любив і намагався всіляко перешкоджати Його діяльності, паплюжив Його ім’я, заважав Його творчості, псував Йому життя. Та дуже скоро для них наставала неминуча розплата!», — на цих словах очі Ніни хижо зблиснули, так, що навіть Шульцу зробилося якось незатишно. Проте він не подав знаку, і поставив наступне запитання:
«Чому ж таке траплялося, ви можете дати якесь пояснення?»
«Ні, не можу. Можливо, таким чином Його оберігала доля, попереджаючи інших зловмисників, що не варто шкодити Йому. Чи, може, так мстився за Нього
