Гордість і упередженість - Джейн Остін

— До непрямого самовихваляння, бо в дійсності ти пишаєшся недоліками свого письма, тому що вважаєш їх спричиненими швидкістю твоїх думок і власною недбалістю при висловленні їх у листі; а останнє — на твоє переконання — не будучи похвальним, є зате дуже оригінальним. Той, хто має здатність робити щось швидко, завжди вихваляє цю свою якість, часто не звертаючи ніякої уваги на недбалість виконання. Коли ти казав сьогодні вранці місіс Беннет, що, збираючись покинути Недерфілд, зробиш це за п'ять хвилин, у твоїй уяві це мало бути панегіриком, чимось на кшталт компліменту самому собі. А чи дійсно гідна похвали така поспішність, при якій іде шкереберть дуже важлива справа і від якої немає ніякої користі ні тобі, ні іншим людям?

— Годі, досить! — вигукнув Бінглі. — Це вже занадто: згадувати ввечері всі ті дурощі, що були сказані вранці. І все ж, слово честі, я вірив у правдивість того, що говорив про себе, і зовсім не намагався виглядіти моторним та безтурботним, аби лише сподобатися дамам.

— Може, ти і вірив у те, що говорив; але я зовсім не переконаний, що ти і справді покинув би маєток із такою прудкістю. Твоя поведінка залежала б від випадковості так само, як і поведінка всіх тих, кого я знаю; і коли б уранці, сідаючи на коня, ти почув од свого друга: «Бінглі, краще вирушай наступного тижня!» — то, можливо, ти так і вчинив би — зостався б, а після подальших умовлянь узагалі міг залишитись іще на місяць.

— Цим ви лише довели, що містер Бінглі здатен чинити всупереч своїм звичкам, і тим самим висловили йому похвалу ще більшу, ніж та, на яку спромігся б він сам.

— Я безмежно вдячний вам за те, — мовив Бінглі, — що слова мого друга ви обернули на комплімент піддатливості моєї вдачі. Але боюся, що тим самим ви приписуєте цьому панові те, чого він зовсім не мав на увазі; він бо ж прекрасно знає, що в подібних обставинах я навідріз відмовився б скористатися такою порадою і поїхав би якомога швидше.

— То, значить, містер Дарсі вважає, що поспішність вашого початкового наміру компенсувалася б тією впертістю, з якою ви його виконали б?

— Знаєте, я не зовсім уявляю, про що йдеться. Нехай Дарсі сам тлумачить те, що сказав.

— Тобі хочеться, щоб я тлумачив думки, які ти чомусь вважаєш моїми, хоча я цього ніколи не стверджував. Однак якщо розглядати цю справу так, як подали її ви, міс Беннет, то вам слід пам'ятати, що той приятель, котрий начебто бажав його повернення додому і відкладення від'їзду, пропонував це просто так — без жодного аргументу на користь доречності такого кроку.

— Ага, значить, коли людина швидко і легко погоджується з умовляннями свого приятеля, то це для вас — не достоїнство?

— Коли людина погоджується зі своїм приятелем, не будучи при цьому переконаною, то це не робить честі розумовим здібностям їх обох.

— Здається, містере Дарсі, ви не враховуєте впливу дружби та симпатії. Повага до того, хто просить, часто змушує пристати на прохання, навіть не чекаючи раціональних доказів на його користь. Я не обов'язково маю на увазі запропоновану вами уявну ситуацію щодо містера Бінглі. Ми можемо почекати, доки виникне подібна обставина, після чого матимемо можливість обговорити обережність його подальшої поведінки. Але в звичайних і простих ситуаціях, що виникають між друзями, — коли один умовляє іншого змінити свою думку з не дуже важливого питання, — хіба ж ви подумаєте погано про людину тільки тому, що вона погодилася з чиїмось бажанням, не чекаючи на раціональні докази?

— А чи не краще було б — перш ніж продовжувати цю тему — більш точно визначити міру важливості, властивої цьому проханню, а також міру дружніх почуттів, що існують між сторонами?

— Аякже, — скрикнув Бінглі, — давайте заслухаємо всі подробиці, не забуваючи про їхню відносну висоту та розміри, бо вони матимуть таке велике значення у нашій суперечці, про яке ви навіть і не підозрюєте, міс Беннет. Запевняю вас, що коли б Дарсі не був таким кремезним високим чолов'ягою, то я не виявив би на його адресу і половини своєї поваги. Мушу вам сказати, що в певних ситуаціях і в певних місцях я не зустрічав персони, жахливішої за Дарсі, особливо у неділю ввечері, коли йому нема чого робити.

Містер Дарсі посміхнувся, та Елізабет здалося, що він усе-таки образився, і тому вона не стала сміятися. Міс Бінглі ревно кинулася захищати його від таких недолугих звинувачень і зробила докір своєму братові за те, що той верз такі дурниці.

— Я розумію твій задум, Бінглі, — мовив його друг, — ти не любиш сперечатись і саме тому ти й цю суперечку прагнеш якомога швидше зам'яти.

— Можливо, саме цього я і прагну, бо суперечки надто сильно скидаються на сварки. Якщо ти та міс Беннет відкладете свою суперечку і дочекаєтеся, доки я вийду із кімнати, то буду дуже вам вдячний. Після цього ви вільні говорити про мене все, що вам заманеться.

— Те, чого прохаєте ви, — відповіла Елізабет, — зовсім не буде якоюсь пожертвою з мого боку; а містер Дарсі нехай краще закінчить свого листа.

Містер Дарсі прислухався до її поради і нарешті закінчив листа. Завершивши цю справу, він звернувся до міс Бінглі та Елізабет, аби вони потішили його музикою. Міс Бінглі з готовністю рушила до фортепіано. Її ввічливо попрохали дати Елізабет зіграти першою, та вона так само ввічливо, але рішуче проігнорувала це прохання і всілася-таки за інструмент сама.

Доки місіс Герст співала дуетом разом зі своєю сестрою, Елізабет, гортаючи пісенники, що лежали на фортепіано, не могла не бачити, що містер Дарсі частенько на неї поглядав, і тому плуталася в здогадках — як це вона могла стати об'єктом захоплення з боку такої поважної особи? Та ще дивнішим було б, якби він поглядав на неї саме тому, що вона йому не подобалася. Зрештою, їй не лишилося нічого іншого, як припустити, що було в ній неправильного та гідного осуду (у відповідності з його уявленнями) іще більше, ніж у будь-кому з інших присутніх. Це припущення аж ніяк не збентежило її. Надто мало вона симпатизувала йому, щоб її турбувала наявність у нього симпатії до неї.

Виконавши декілька італійських пісень, міс Бінглі вирішила змінити настрій і заграла жваву шотландську мелодію; містер Дарсі відразу ж підсунувся до Елізабет і запропонував:

— А чи