Дар Гумбольдта - Сол Беллоу
— Тут є чудовий рибний магазин, — сказав Юлік. — Я хочу зупинитися й купити Гортензії копчених креветок і копченого марліна.
Ми спинилися, й він купив, що хотів. Знемагаючи від голоду, Юлік відривав шматочки марліна й клав до рота, коли рибу ще й із ваг не встигли зняти. Перш ніж її загорнули, він відхопив собі кінчик хвоста.
— Не об'їдайся, — застеріг я.
Юлік не звернув на це уваги. Він об'їдався. Ґаспар, його кубинський друзяка, сів за кермо, а Юлік влаштувався на задньому сидінні зі своєю рибою. Він поклав її під сидіння.
— Я хочу залишити трохи для Гортензії, вона її обожнює, — пояснив він. Але з такими темпами для Гортензії нічого не зостанеться. Не мені було змагатися з його надзвичайною жадібністю, що не давала братові спокою все життя, тож я мав би махнути на нього рукою. Але, як брат, я мусив вставити своїх п’ять копійок, висловлюючи йому щось схоже на докір, який сподіваєшся почути від своїх родичів напередодні операції на відкритому серці, напихаючись копченою рибою.
Водночас я зосереджувався на видінні, що ясновидець описав його напрочуд докладно. Так само, як душа і дух покидають тіло вві сні, вони можуть виходити з нього при повній свідомості, щоб спостерігати внутрішнє життя людини. Перший результат такого свідомого виходу те, що все видається перевернутим. Замість того, щоб сприймати зовнішній світ, як ми зазвичай робимо, чуттями та розумом, посвячений може бачити обмежене «я» ззовні. Душа і дух розливаються на світ, який ми зазвичай сприймаємо зсередини — гори, хмари, ліси, моря. Цього зовнішнього світу ми вже не бачимо, бо ми це і є він. Зовнішній світ стає тепер внутрішнім. Як ясновидець ти опиняєшся у просторі, що колись споглядав. З цієї нової окружності ти дивишся назад у центр, а в центрі — твоє власне «я». Милий Боже, там ти бачиш людську постать, свою власну постать. Ти бачиш свою шкіру і власну кров усередині, ти бачиш це як зовнішній об’єкт. Але який об’єкт! Твої очі тепер — це два сяйливих сонця, сповнених світла. Твої очі стають єдиним із цим сяйвом. Твої вуха стають єдині зі звуком. Зі шкіри струменить світло. Від людської постаті струменить світло, звук та мерехтливий електричний струм. Така є фізична істота, коли на неї дивиться Дух. І навіть життя думки видиме у цьому сяйві. Наші думки можна бачити як темні хвилі, що пронизують світляне тіло, каже ясновидець. І разом із цим сяйвом приходить також осягнення зірок, що існують у космосі, де ми раніше почувалися нерухомими. Ми не стоїмо на місці, а перебуваємо в русі разом із цими зірками. Всередині нас є зоряний світ, який можна побачити, коли Дух займає інший кут зору поза тілом. Що ж до мускулатури, то вона походить від Духу, і в ній є слід космосу. За життя й після смерті всередині нас є слід космосу.
Ми їхали крізь багнисті кам’янисті місця. Тут росли мангрові дерева. Поруч виблискувала Затока. Земля була закидана сміттям, бо півострів слугував за місцеве звалище і цвинтар старих автомобілів. День був спекотний. Дверцята великого чорного «кадилака» відчинилися, і ми вийшли. Збуджені чоловіки розбрелися навсібіч, вивчаючи ґрунт, намагаючись визначити рельєф земельної ділянки і вже тепер борючись із майбутніми будівельними проблемами. В їхній розпалених думках поставали чудові палаци, приголомшливі вежі та неймовірні сади з кришталевою росою.
— Кам’янистий ґрунт, — сказав бостонський ірландець, колупаючи землю білою туфлею з телячої шкіри.
Він зізнався мені, що ніякий він не ірландець, а поляк. Його ім’я, Кейсі, було скороченням від Казимежа. Я був Юліковий брат, тому він сприйняв мене за бізнесмена. Ким іще я міг бути з прізвищем Сітрин?
— Цей хлопець — справді творчий підприємець. Ваш брат Джуліус має уяву — він геніальний забудовник, — сказав Кейсі. Коли він говорив, його широке веснянкувате обличчя демонструвало нещиру посмішку, що заполонила країну років п’ятнадцять тому. Щоб її з себе вичавити, треба було розтягти верхню губу й оголити зуби, водночас зачаровуючи свого співрозмовника поглядом. Алеку Шатмару вона вдавалася краще, ніж будь-кому іншому. Кейсі був огрядний, майже монументальний чоловік із порожнім поглядом, й скидався на чиказького детектива в цивільному — той же тип. Його вуха були дивовижно зморщені, наче пекінська капуста. Він говорив педантично ввічливо, так наче вчився на заочних курсах у Бомбеї. Мені це радше подобалось. Бачив, він хоче, щоб я замовив за нього слівце перед Юліком, і розумів чому. Кейсі був на пенсії, частковий інвалід, він шукав способів захистити свій статок від інфляційних втрат. А ще прагнув діяльності. Діяльності або смерті. Гроші не можуть лежати без діла. Тепер, коли я вдавався до духовних пошуків, багато питань поставали переді мною ясніше. Я бачив, наприклад, які вулканічні емоції приховує Юлік. Він стояв на якомусь камені та їв копчені креветки з паперового пакета, вдаючи, що здійснює безсторонній огляд цього півострова як ділянки під забудову.
— Він багатообіцяючий, — мовив він. — Тут є перспективи. Але виникнуть і деякі жахливі труднощі. Треба було б почати підривними роботами. Тут буде до біса проблем із водою. З каналізацією теж. І я навіть не знаю, до якої зони він належить.
— Що ж, тут можна було би збудувати першокласний готель, — припустив Кейсі. — Корпуси з кожного боку, з виходом до океану, яхтовий причал, тенісні корти.
— Сказати легко, — відповів Юлік. О хитрий Юлік, мій дорогий брат! Я бачив, що він у захваті від своєї спритності. Це місце могло би вартувати сотні мільйонів, і він натрапив на нього саме тоді, коли хірурги гострили на нього ножі. Ожиріле, обтяжене, перевантажене, недуже серце загрожувало вкласти його в могилу саме тоді, коли його душі відкрилася ця найблискучіша можливість. Можна бути певним, що коли ви бачите найсолодші сни, хтось почне грюкати у двері, як відомий служка м’ясника з Порлока[276]. У цьому ж разі у двері постукала би сама Смерть. Я розумів Юліка та його переживання. Чому ні? Я ж знаю його все життя. Тож я уявляв, який рай він бачив у цих багнистих ґрунтах — вежі, оповиті
