Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Це і є причина, з дозволу ваших превелебностей, унаслідок якої численна родина наша налічує в чотирьох останніх поколіннях усього лише одного архієпископа, одного валлійського суддю, трьох-чотирьох олдерменів і одного-єдиного скомороха. —

У шістнадцятому столітті ми могли нахвалятися не менше ніж дюжиною алхіміків.

Розділ ІV

У любові так само, як і в рогоносінні, – сторона, що страждає, у кращому разі буває третьою (зазвичай же останньою) особою в домі, яка що-небудь дізнається про те, що сталося. Відбувається це, як усьому світу відомо, через те, що для однієї й тієї ж речі в нас існує півдюжини слів; і доти, поки те, що для однієї судини людського тіла є Любов – для іншої може бути Ненавистю – Почуттям для органу на пів’ярда вище – і Дурощами… (– Ні, мадам, не там; – я маю на увазі те місце, на яке я показую зараз пальцем) – що ми можемо поробити?

З усіх смертних, а також, не прогнівайтесь, і безсмертних, які коли-небудь міркували про себе про цей містичний предмет, дядько Тобі був найменш здатний ґрунтовно розібратися в такому розбраті почуттів; він би неодмінно надав їм іти власним ходом, як ми надаємо це речам гіршим, аби подивитися, що з цього вийде, – якби попереднє повідомлення, послане Бригіттою Сузанні, і широке розголошення Сузанною отриманої новини не змусили дядька Тобі вникнути в цю справу.

Розділ V

Чому ткачі, садівники і борці – а також люди з ногами (внаслідок якої-небудь хвороби в ступні), що віднялися, – завжди привертали до себе серце якої-небудь ніжної красуні, що таємно знемагала від любові до них, – усе це точно встановлено і належним чином пояснено стародавніми і новими фізіологами.

Людина, що п’є тільки воду, якщо тільки вона робить це за внутрішнім переконанням, без усякого обману або шахрайства, потрапляє до цієї ж самої категорії; щоправда, на перший погляд, немає ніякої послідовності або логічної доказовості в тому, «щоб струмочок холодної води, що сочиться в моїх нутрощах, запалював факел у моїй Дженні». -

– Це твердження непереконливе; навпаки, воно здається таким, що суперечить природному зв’язку між причиною і дією. —

Але це свідчить лише про слабкість і немічність людського розуму.

– «І ви перебуваєте в цілковитому здоров’ї при цьому?»

– У найліпшому, мадам, – якого сама дружба могла б мені побажати. —

– «І не п’єте нічого? – нічого, крім води?»

– Бурхлива стихія! Варто тобі підступити до шлюзів мозку – дивись, як вони відкриваються перед тобою! —

Ось припливає Допитливість, знаками запрошуючи своїх подруг іти за нею, – вони пірнають у саму середину потоку. —

Фантазія сидить у задумі на березі та, стежачи поглядом за течією, перетворює соломинки і тростинки на щогли і бушприти. – А Хіть, підтримуючи однією рукою підібрану по коліна сукню, ловить їх другою, коли вони пропливають мимо. —

О люди, що п’ють тільки воду! Невже за допомогою цієї оманливої рідини ви так часто управляли світом, вертячи його, як млинове коло, – перемелюючи фізіономії слабких – стираючи на порошок їх ребра – розквашуючи їм носи – і навіть іноді міняючи форму та обличчя природи. —

– На вашому місці, Євгенію, – сказав Йорик, – я б пив більше води. – І я на вашому місці, Йорику, – відповів Євгеній, – робив би те ж саме.

Це показує, що обоє вони читали Лонгина. – Щодо мене, то я вирішив ніколи в житті не читати ніяких книг, окрім моїх власних.

Розділ VІ

Я бажав би, щоб дядько Тобі пив тільки воду; тоді б ясно було, чому вдова Водмен, ледве тільки побачивши його, відчула, як щось у ній ворухнулося на його користь! – Щось! – щось.

– Щось, можливо, більше, ніж дружба, – менше, ніж любов, – щось – (однаково що – однаково де). – Я б не дав і волоска з хвоста мого мула, який мені довелося б вирвати самому (а їх у нього небагато залишилось, і він, розбійник, до того ж іще з норовом), за те, щоб ваші милості відкрили мені цю таємницю. —

Але річ у тому, що дядько Тобі не був із числа людей, що п’ють тільки воду; він не пив води ні в чистому, ні в змішаному вигляді, ніяк і ніде, хіба тільки випадково на якому-небудь аванпості, де не можна було дістати нічого кращого, – або під час свого лікування, коли хірург йому сказав, що вода розтягуватиме м’язові волокна і це прискорить їх зрощення, – дядько Тобі пив тоді воду заради спокою.

Одначе всім відомо, що дії без причини в природі не буває, й усі знають також, що дядько Тобі не був ні ткачем: – ні садівником – ні борцем, – хіба тільки ви неодмінно побажаєте віднести його до останніх як капітана, – але ж він був усього тільки піхотний капітан – і, крім того, все це тримається на двозначності. – Нам нічого не залишається, як припустити, що нога дядька Тобі – але таке припущення допомогло б нам тільки у тому разі, якби слабкість її виникала від якої-небудь хвороби в ступні, – тоді як нога дядька не всихала ні від якого ушкодження ступні – бо вона і взагалі не була всохлою. Вона тільки трохи задерев’яніла й погано слухалася від цілковитої нерухомості протягом трьох років, коли дядько лежав у ліжку в мого батька у Лондоні; але вона була повна і мускулиста і в усіх інших відношеннях така ж міцна й багатообіцяюча, як і друга його нога.

Зовсім я не пам’ятаю випадку з літературної своєї практики, коли я так утруднювався б звести кінці з кінцями і підігнати розділ, який я писав, до розділу, що йде за ним, як ось зараз; можна подумати, ніби мені подобається створювати собі такі утруднення єдино для того, щоб винаходити нові способи з них вивертатися.

– Необачна ти людина! Хіба мало тобі турбот і печалей, які й без того обсідають тебе зусібіч як письменника та людину, – хіба їх мало тобі, Трістраме, що ти неодмінно хочеш іще більше заплутатися?

Хіба не досить тобі того, що ти кругом у боргах, що десять возів твого п’ятого і шостого тому досі ще – досі ще не розпродано і що ти виснажив майже усю свою дотепність, придумуючи, як їх збути з рук?

Хіба не мучить тебе до цього часу клята астма, схоплена тобою під час катання на ковзанах проти вітру у Фландрії? і хіба всього два місяці тому не порвав ти собі судину в легенях, вибухнувши