Бавдоліно - Умберто Еко

«O fat obas, kel binol in süs, paisalidumöz nemola. Komömöd monargän ola».

«Pat isel, ka bi ni sieloes. Nom al zi bi santed. KM alzi коті».

«О baderus noderus, ki du esso in seluma, fakdade sankadus hanominanda duus, adfenade ha rennanda dum».

«Amy Pomio dan chin Orhnio viey, gnayjorhe sai lory, eyfodere sai bagalin, johre dai domion».

«Hai coba ggia rild dad, ha babi io sgymta, ha salta io velca…» [133]

Останніми пройшли блемії, і Бавдоліно з Поетом дивувалися, чому так пізно. У кожного з них на спині, прив'язаний попід пахви, був каркас із тростин, увінчаний пташиною головою. Ардзруні гордо сказав, що то найновіший його винахід. Гуни побачать голову і цілитимуться в неї, а тим часом неушкоджені блемії за кілька секунд накинуться на них. Бавдоліно сказав, що ідея добра, але їм слід поквапитися, бо вони мають усього лиш кілька годин, щоб дістатися до своїх позицій. Схоже, що блеміїв не бентежило те, що тепер їм дісталися голови, вони навіть пишалися, немов одягли шоломи з плюмажем.

У супроводі Ардзруні Бавдоліно з Поетом піднялися на пагорб, з якого вони мали керувати баталією, і стали чекати сходу сонця. Вони послали Гаваґая на передову, щоб він відразу був готовий повідомляти їх про те, що діятиметься. Бравий одноніг побіг на своє місце в бою з вигуком «Хай живуть пресвяті Волхви, слава Пндапеціму!»

Перші промені сонця вже освітлювали гори на сході, коли дим від вогню, запаленого невсипущими понціями, повідомив, що на обрії ось-ось з'являться гуни.

І справді, вони насували широким фронтальним строєм, і здалеку здавалося, ніби вони не просуваються вперед, а хитаються й підстрибують, і це тривало проміжок часу, який усім здався надзвичайно довгим. Але вони таки рухалися вперед, і тим, хто спостерігав здалеку, видно було, як ноги їхніх коней поступово зникають у папоротях, аж поки вони не підійшли досить близько до схованих шерег перших одноногів, і можна було сподіватися, що невдовзі відважні ці створіння покажуться. Але час минав, гуни мчали полями, і стало зрозуміло, що діється там щось дивне.

Гунів було вже дуже добре видно, а одноноги далі не давали про себе знати, але тут, задовго до призначеного їм часу, вигулькнули гіганти; вони зависочіли своїм зростом над рослинністю, та замість того, щоб кинутися на ворога, шугнули поміж трав і зав'язали бійку, вочевидь, з одноногами. Бавдоліно з Поетом здалеку не могли добре розгледіти, що діється, але зуміли крок за кроком відтворити фази битви завдяки відважному Ґаваґаю, який блискавично метався між одним боком рівнини і другим. Річ у тім, що, коли сходить сонце, атавістичний інстинкт спонукає однонога простягнутись на землі і витягнути ногу над головою. Це й зробили воїни штурмового загону. Гіганти, хоч і не вельми бистрі розумом, зрозуміли, що щось іде не так, тому взялися підштовхувати їх, але, як це було їх єретичною звичкою, називали їх гівняними гомоусійцями та Арієвим лайном.

— Одноноги добрий і вірний, — розпачав Ґаваґай, приносячи ці новини, — вони відважний і не легкодухий, але ж вони не може витримати образ з уст єретика-сироїда, ти мусить це зрозуміти!

Одне слово, спершу розгорнулася швидка теологічна сутичка на словах, тоді вони кинулися битися врукопаш, і досить швидко гіганти здобули перемогу. Алерамо Скаккабароцці, званий Чулою, намагався вивести своїх одноногих вояків з цього нездорового конфлікту, але ті втратили світло розуму і відігнали його, вліпивши пару таких ляпасів, що він відлетів аж на десять метрів. Тому вони не помітили, як на них накинулись гуни, вирізуючи їх усіх до ноги. Падали одноноги і падали гіганти, хоч дехто з останніх намагався якось оборонитися, хапаючи одноногів за ногу і пробуючи використати їх як булаву, але все намарне. Порчеллі та Скаккабароцці кинулися в гущу сутички, кожен намагаючись підштовхнути свій загін, але їх тут же оточили гуни. Вони мужньо боронилися, вимахуючи мечами, але невдовзі їх пронизали сотні стріл.

Тепер видно було, як гуни, толочачи траву, насувають поміж жертв своєї масакри. Бойді та Куттіка по обидва боки рівнини ніяк не могли втямити, що діється, і довелося послати до них Ґавагая, щоб вони розпочали наступ блеміїв та пігмеїв з флангів раніше. І два загони з протилежних кінців напали на гунів, але у тих виникла знаменита ідея: авангард їхній переступив через упалі шереги одноногів та гігантів, а задні лави відійшли назад, і тоді пігмеї з одного боку і блемії з другого наскочили одні на одних. Пігмеї побачили пташині голови, що вигулькнули з трав, і, не відаючи про вигадку Ардзруні, зарепетували: «Журавлі, журавлі!», лаштуючись вступити в бій зі своїм тисячолітнім ворогом, геть забули про гунів і вкрили лави блеміїв хмарою стріл. Блемії стали оборонятися від пігмеїв і, подумавши, що це зрада, горлали: «Смерть єретику!» Пігмеї ж запідозрили у зраді блеміїв, вони почули, як їх звинувачують в єресі, і, вважаючи себе натомість єдиними носіями правдивої віри, зарепетували й собі: «Бий фантазіастів!» Гуни накинулись на цю чубанину й одного за одним кінчали своїх ворогів, поки ті завдавали ударів одні одним. Ґаваґай повідомив, що бачив, як Куттіка намагався сам-один зупинити ворогів. Тоді впав, здоланий, під копитами їхніх коней.

Бачачи смерть друга і вважаючи, що його бійці вже втрачені, Бойді скочив на коня і спробував було пробитися до позицій нубійців, щоб привести їх у бойову готовність, але йому утруднювала шлях папороть, яка, зрештою, сповільнювала й наступ ворогів. Бойді ледве вдалося дістатися до нубійців, він став у них за спиною і взявся підштовхувати