Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер
— Свідки є?
— Жодного. У мотелі майже пустка. Ніхто нічого не бачив і не чув. Службовець на прийомі йде о сьомій вечора. Відтоді і до сьомої ранку працює нічний охоронець, але він сидить перед телевізором, тому нічого не зміг нам сказати. Камер стеження теж немає.
— Як ви гадаєте, чиїх це рук діло? — запитав я. — Того, хто і Гусячу бухту підпалив?
— Може, й так. Принаймні це напевне той, кого Пратт прикривав, і він злякався, що начальник поліції заговорить. Може, Пратт увесь цей час знав, хто убив Нолу. І його прибрали, щоб він замовк навіки.
— І у вас уже є гіпотеза, сержанте?
— А хто сполучна ланка всіх цих елементів — Гусячої бухти, чорного «шевроле»?.. Крім Гаррі Квеберта…
— Елайджа Стерн?
— Таки він. Я вже міркував над цим і думаю знову, дивлячись на Праттів труп. Не знаю, чи вбив Елайджа Стерн Нолу, та мені весь час спадає на думку, а чи не прикривав він Калеба всі ці тридцять років? Ця загадкова відпустка, зникле авто, що він нікому про нього не казав…
— І який висновок, сержанте?
— Злочинець — Калеб, але до цієї історії причетний і Стерн. Гадаю, після того, як його виявили у чорному «шевроле» на Сайд-Крік-лейні і йому пощастило втекти від Пратта під час гонитви, Калеб заховався в Гусячій бухті. Район було оточено, він знав, що шансів утекти в нього нема, а ось там його ніхто не шукатиме. Ніхто, крім… Стерна. Може, Стерн 30 серпня 1975 року справді згаяв увесь день на різні «зустрічі», як він ото сказав. Та ввечері, повернувшись додому і побачивши, що Лютера до того ж нема, він узяв один зі службових автомобілів, не такий помітний, як його блакитний «мустанґ», хіба міг він усидіти на місці? Цілком логічно, він мав вирушити на пошуки Лютера, щоб той не впоров якоїсь дурниці. Гадаю, він так і зробив. Та коли приїхав до Аврори, було вже пізно: скрізь поліція, трагедія, що він її так боявся, вже сталася. Він мав будь-що знайти Калеба, тож куди він подався передовсім, га, письменнику?
— До Гусячої бухти.
— Так отож. То був його дім, і він знав, що Лютер там у безпеці. Либонь, і дублікат ключів у нього міг бути. Стерн хоче поглянути, що коїться в Гусячій бухті, і знаходить там Лютера.
30 серпня 1975 року за версією Ґегаловуда
Стерн знайшов «шевроле» коло дверей гаража. Лютер схилився над багажником.
— Лютере! — заволав Стерн, виходячи з авто. — Що ти накоїв?
Лютер був страшенно переляканий.
— Ми… ми пошварилися… Я не хтів жропити їй поляше.
Стерн підійшов і побачив у багажнику нерухому скорчену Нолу зі шкіряною торбинкою на плечі.
— Та ти ж… ти її вбив…
Стерна знудило.
— А то вона пішла б до полішії…
— Лютере, що ти накоїв! Що ти накоїв?!
— Жмилуйшя, допоможи мені. Елі, допоможи.
— Тобі треба тікати, Лютере. Якщо тебе заарештують, потрапиш на електричний стілець.
— Ні, пошалій мене! Тільки не че! Не че! — перелякано заволав Лютер.
Раптом Стерн помітив у нього за поясом колодку пістолета.
— Лютере, що… що це?
— Бабчя… бабчя вше башила…
— Яка ще бабця?
— Ну там, у хаті…
— О боже, тебе хтось бачив?
— Елі, ми ж Нолою пошварилися… Вона не хтіла шлухатишя. Мені довелошя жробити їй поляше. Та вона вирвалашя і побігла, жапігла до тої хати… Я теж увійшов туди, гадав, нікого нема. А натрапив на ту бабчю… Мені довелошя її впити…
— Що? Що ти верзеш?
— Елі, благаю, допоможи!
Треба було позбутися тіла. Не гаючи й миті, Стерн узяв заступ і пішов копати яму. Місце обрав коло берега, де ґрунт був м’який і де ніхто, головне, Квеберт, не помітить перекопаної землі. Він швидко викопав неглибоку могилу і гукнув Калебові, щоб той приніс тіло, але не побачив його. Знайшов аж біля авто: той стояв навколішки, тримаючи в руках стос аркушів.
— Лютере! Що ти тут робиш, чорт би тебе вхопив!
Лютер плакав.
— Це Квепертова книшка… Нола мені про неї казала… Він напишав для неї книшку… Це шудова книшка.
— Неси її туди, я викопав яму!
— Жашекай.
— Га?
— Я хошу шкажати їй, шо я її кохаю.
— Що?
— Напишу кілька шлів. Дай мені рушку. Потім ми її поховаємо і я нажавшди жникну.
Стерн лайнувся, але таки дістав із кишені ручку, простягнув Калебові, й той написав на першій сторінці рукопису: «Прощавай, люба Ноло». Потім побожно поклав рукопис у торбинку, що висіла в Ноли на плечі, доніс її до ями і вкинув у могилу. Вони засипали її і розрівняли землю, накидавши зверху соснової глиці, шишок і моху, щоб усе мало звичний вигляд.
— А що було далі? — запитав я.
— А далі, — відказав Ґегаловуд, — Стерн почав думати, як захистити Лютера. І вийшов на Пратта.
— На Пратта?
— Так. Гадаю, Стерн знав, що Пратт учинив із Нолою. Відомо, що Калеб вештався довкола Гусячої бухти, що він шпигував за Гаррі та Нолою. Він міг бачити, як Нола сіла до Пратта в авто і той змусив зробити йому мінет… І міг розповісти Стернові. Тож того вечора Стерн залишає Лютера в Гусячій бухті, а сам їде до Пратта в поліцію, трохи згодом, годині об одинадцятій, коли припиняються пошуки, він зостається наодинці з Праттом і шантажує його, тобто вимагає дати Лютерові змогу забратися відціля, пропустити його через застави, а за те обіцяє мовчати про Нолу. І Пратт погоджується, бо як іще Калеб зміг би вільно дістатися аж до Массачусетса? Та Калеб відчуває, що його загнали в глухий кут. Йому нема куди їхати, він пропав. Він купує віскі і напивається. Хоче покінчити з усім. І падає з кручі у бухті Сансет. За кілька тижнів авто знаходять, і Пратт приїздить до Саґамора, щоб зам’яти справу, й вилучає Купера з переліку підозрюваних.
— А нащо вилучати Калеба, якщо він уже мертвий? — запитав я.
— Тому що є Стерн. І Стерн знає. Знімаючи вину з Калеба, Пратт захищає себе.
— Тобто Пратт і
