Чаполоч - Ігор Астапенко
XVI
Ти вернулась! Я скучив, золотко. Причини́ там двері, іди до мене бігом, я так хочу тебе, знімай це — шшшшшш! — швидше, ось так, я втомився ждати, я просто горю! — нічьо не кажи, просто віддайся мені! Трахни мене! — я Вас? — да, ти мене, сідай отак, рухайся, давай — як тоді, на вахті, коли ше нам заважав Бах — забула? — нє, я добре помню — цілуй мене тут, отак!, любиш це зо мною, да? — люблю, люблю, люблю, д-у-ж-е-л-ю-б-л-ю — бери його — глибше — да, так! — візьми рукою, як я люблю, не кусай! — у тебе таке волосся — яке? — не відволікайся, працюй! — прокурене? — працюй, я сказав! — ти це вмієш, де ти навчилась? — на вахті в шестьорці, хах! — працюй! — цукерок смачний, дуже смачний! — пташине молоко? — працюй, золото, буде тобі молоко — біле, смачне! — знов кусаєш! — просто роби це, не говори! — повертайся сюди, нє, сідай на стіл — отак! — скрипить? — нічьо! не зупиняйся! — сіль впаде — заткнись! — як же добре, як я ждав тебе! — люблю твої груди — подобається? — да! — не кричи так, Лорка буде плакати! — мені похєр на Вашу Лорку, трахай мене! — замовкни! — не смій нічого казати на неї!, вона — каляска! — да, да, да! — тихіше! — злазь, ставай отут! — нагнись більше, отак, да! — шшшш! — а туди хочеш? — не знаю, попробуй, попробуйте — пальцем, спочатку пальцем, да, продовжуйте, як же добре, боооооооже — тихіше! — в-о-н-а-в-ж-е-і-т-а-к-п-о-ч-у-л-а! — ти мала сучка, я тобі не дам спуску! — тепер сюди, да? — да! — тільки обережно — больно, аааа!, не так глибоко, не виходь, не виходьте! — пальцем тепер, отак! — швидше! — кричи, сучка, не бійся!, нас уже й так почули, я так ждав тебе! — уже не болить? — нє, вже добре, дуже добре! — палець! — два пальці! — да, два! — я вже скоро, а ти? — ми багато говоримо! — ааааааа! да! да! да!
...
Будеш курити?
Буду. У мене сьодні день народження.
Можеш казати до мене на «ти».
Ти поздравиш мене?
Вітаю, Мілочко!
І всьо?
Нє. Тримай.
Шо це?
Ніж.
Ніж? Для чого? Для чого мені ніж?
Я хочу, шоби він був у тебе.
Хто дарить жінці ніж?
Я. Уууууух — хууууу. Можеш шось ше зірвати в садку — буде тобі букетік! — святкуєш день наближення до смерті?
Нє, я святкую день народження!
Добре, давай, за тебе тоді, не вмирай — ахахах! — ти ше мені треба!
Для чого?
Сама знаєш, для чого. Да?
Я спала з іншим.
Уууууух — хууууу. І як?
І так: я кайфанула.
То чьо приперлась сюди? Принести мені болячку від свого дружка? Відпусти мене — я тобі нічьо не винна!
уууууух — хууууу! — торгуєш передком, да?
Відпусти, я сказала!
Ти сказала?
Я розкажу всім, шо ти спав зі мною, коли мені було тринадцять! Тебе посадять, хочеш?!
Сядь! — ууууух — хууууу! — випий, давай помовчим. Шшшшшш!
Слухайте поки ось шо. Казочку про сім сестер.
Жило-було сім сестер. Нє. Краще «жили-були». Мо’, просто «жили»? Бо як жили, то й були. Або просто «були». А як були, то теперки їх, діточки, уже немає. В глинку пішли. Але як то було — слухайте. Були собі сім сестер. А чого «собі»? Ще раз:
Були нам сім сестер у тридем’ятому царстві. Не було в них ні мама ні тати — тілько бабусь із дідусею. Жили вони бідно, їсти-пити обмаль, одежина рваненька, чобітки пошарпаненькі. Зібралися якось сестри та й вирішили, що годі їм у злиднях животіти.
«Як же ми грошей заробимо?» — питає найстарша сестра в молодших. «Ми можемо всі обрізати волосся й продати!» — відповіла сестра, старша за трьох, але молодша за трьох. Подумали інші три старші сестри та інші три молодші сестри й погодились.
Ідуть-бредуть сім сестер темним-темним лісом до дядька, який зрізує коси великою гострою косою, та й захотілось їм пити. Підійшли вони до прозорого озерця водиці напитися, глянули на своє довге волосся востаннє, осміхнулися сумно і пішли далі. Ідуть-бредуть сестри в одежині рваненькій, чобітках пошарпаненьких, та й захотілось їм їсти. Назбирали вони ягід, нарвали грушок-дичок та й пообідали. Ідуть-бредуть далі сімко сестер до дядька з великою сімкою в руках, що нею він зріже коси молодих дівочок, та й захотілось їм спати. Прилягли вони на моху лісовому та й заснули, а як прокинулись, то побачили, що лишилось їх тільки четверо. Поплакали сестри й пішли шукати тих трьох, які зникли. Ідуть-бредуть четвірко сестер, протирають очі заплакані довгим волоссям, як бачать — трійко білих трупів висять на трьох соснах. Придивилися — а то їхні сестри. Заплакали знов сестрички, пообіймалися, пожурилися та й пішли собі далі. Ідуть-бредуть мовчки сестри в скорботі та й захотілось їм відпочити. Прилягли на траві прілій і заснули. Сняться їм мертві сестрички з розкішним волоссям, з усмішками чудовними. Прокинулись, дивляться — аж тут лишилось їх тільки двійко. Розгубилися сестри та й побігли стрімко шукати двох інших сестер. Ідуть-бредуть, як тут бачать шматки тіла людського. Придивилися — а то їхніх сестер хтось порубав люто. Розревілися сестри, пообіймалися та й пішли далі до дядька, який волосся купує. Дивляться — і вже нарешті видніється будинок, який і шукали. Підходять, стукають, як відчиняє їм чоловік дужий: «Ви волосся приймаєте? — Я, заходьте!». Зайшли дві сестри смутні, заплакані, підставили голівки з косами розкішними дядькові з великою гострою косою, та й лишилися без волосся довгого. «Тепер давайте нам наші гроші, дядьку!» — каже одна з двох сестер. «Я їх віддав п’ятьом іншим вашим сестрам!» — кинув грубо у відповідь дядько та й задушив сестер їхнім же волоссям.
Сидять-плачуть-журяться дідуся з бабусем, що ніколи не було в них ні дітей ні внуків. І ніколи вже й не буде. Хіба що станеться диво, діточки. А поки тільки біль і скорбота. І ще злість до того хирого дядька, який ходить-бродить, курить пахку скрутку та ще й вигадує всякі казочки про сім сестер, яких не було й не буде. Сто чортів йому в цицьку! Дурний вигадник з хворою уявою. Блукає — дітей лякає.
Ти заспокоїлась, всьо?
Да, ти так страшно кашляєш. Знаєш, чьо я прийшла?
Знаю, тобі треба секс.
Дурний ти, мене тут всі хочуть в «лісовій» — тільки ножки розставила — і всьо. Я прийшла, бо хотіла шось тобі сказать. Налий мені.
Бери осьо, пий. Така вкусна
