Вілла Деккера - Юрій Павлович Винничук

— Попалися! — втішено повідомив Радомський.— Там, де ми й зробили засідку.

— Це неправда! — верескнула молодичка.— То була провокація! Ми будемо судитися!

— Чудово,— усміхнувся комісар.— Докази зібрали?

— Аякже! — тішився капрал.— У них вдома був цілий склад того добра.

— Веди їх на допит. У різні кабінети.

Коли вони вийшли, я запитав:

— Що то за одні?

— Шахраї. Казімєж Хмєлєвіч і його жона Ріта. Вчащали до лікарських кабінетів. Жінка вдавала, що має хворе серце. Лікар її оглядав, а вона за хвилю хапалася за ­серце і просила води. Поки лікар вибігав по воду, вони крали рецептурні бланки, а потім вписували на них морфій і йшли до аптеки. А вечорами той Хмєлєвіч, озброївшись шприцом і пляшечками з наркотиком, обходив вулиці Рейтана, Коперника, Різницьку, Джерельну і пляц Бернардинський, де збираються повії, пропонуючи давку морфію за певну оплату. Заштрики робив сам в погодинних готеликах або в брамах. Ми зробили засідки в кількох докторів, і так вони попалися.

Раптом в комендатурі затраскали двері, затупотіли черевики. Обух теж схопився, вкладаючи до кобури піс­толет.

— Що сталося? — здивувався я.— Куди так нагло?

— Облава! — кинув лише одне слово і поквапився до виходу.

Я ніколи не був свідком облав ізсередини, хоч і описував їх у репортажах, але при цьому залишаючись збоку, не беручи безпосередньої участі. Зараз я міг приєднатися до поліції і вирішив піти з Обухом.

Облави, які час від часу влаштовує поліція у Львові, завше захопливе видовище. Львів, як і кожне велике місто, повне таємничих закамарків, загублених від людського ока в мороку кам’яниць, слугує чудовим сховком для всіляких шахраїв та кримінальних злочинців. Схопити злочинця, який після виконаної «роботи» загубився у міському лабіринті, потребує надто багато зусиль. Якщо мова про «грубу рибу», рецидивіста або «кримінальника нотованого»[29], то рано чи пізно поліція його вистежить або в його знайомих, або у колєжанки, бо всі колєжанки теж дбайливо «нотовані». Гірше з меншими «рибками». Хлопчина, що вириває жінці з рук торбинку, злодій, що витягає на ринку або в трамваї гаманця з кишені, злочинець, що прокрадається вночі до помешкання або переслідуваний розшуковими оголошеннями провінційний бандит від моменту, як зникне у великоміській джунглі, випадає на довший час з поліційного горизонту.

Раптова облава — один з найуспішніших методів арешту дрібних злочинців. Як рибалка, закидаючи сіть у море, сподівається багатого полову, так і поліція, оточивши якусь місцину, знає, що серед багатьох затриманих осіб знайде тих, кого віддавна шукає.

Львів, розташований у долині Полтви, оточений з усіх боків безлюдними вертепами, ярами, лісами і узгір’ями, які становлять чудову криївку для типів, що не бажають з тої чи іншої причини зустрічатися з представниками влади. Влітку прочісування такого величезного терену вимагає чималих зусиль. Майже неможливо докладно перешукати усі ті яри, пагорби й ліси, аби хтось не уник очей облавників. Куди легше взимку, коли мороз і сніг виганяють підозрілих типів з готелів «під зоряним небом». Тоді їхньою криївкою стають покинуті взимку цегельні, якісь шопи, що пустують за містом, або склади, погано пильновані сторожами.

Поліція частенько влаштовує облави на базарах. Особ­ливою популярністю користуються Кракідали і торговиця досить підозрілого типу на площі Сольській[30], на якій громадиться величезна кількість покупців і продавців. Але серед них також сновигають ті, що з гендлем не мають нічого спільного. Кожного злодія оточує група пасерів — скупників краденого. Вкрадені речі йдуть до великого коша, а потім відбувається блискавичний аукціон. Злодій швидко ховає гроші і йде до найближчого шинку поділитися зі спільниками.

На таку облаву збирають щонайменше сотню мундурових[31] і тайняків, чи то пак агентів. Я приєднався до останніх. Власне, з них усе й починається, бо спочатку на площу просочуються саме вони — люди в цивільному — і набитим оком фіксують підозрілих типів. Моє не набите око теж помічає особливий тип злочинців, який вирізняється від решти тлуму,— вони лише вдають, що шукають щось для купівлі. Перша їхня ознака — це торбинка під лівим раменом, попід яку вони засовують руку і мацають чиїсь нагрудні кишені. Перед ними завше тупцяє зо два таких, що чинять тісняву. Раптом різко зупиняються і, стримуючи всіх за собою, розпитують продавця, скільки там що-небудь коштує. А ззаду напирають на обрану жертву інші, і в тому тлумі працює злодій з торбинкою.

Очі у них зіркі й підозрілі, тут треба пильнувати, щоб їх не сполохати. Всі агенти справно грають свою ролю, намагаються не звертати на себе уваги, ходять або поодинці, або удвох, не більше. Поліціянти сходяться на площу бічними вуличками теж по одному, по два. Злодії вирізняються неабиякою чуйністю, і поява більшої групки ґранатових мундурів викликала б миттєву паніку, тоді вони тільки їм відомими переходами й брамами потрафлять за кілька секунд зникнути.

Поліція нарешті перекрила усі вулиці настільки щільно, що проскочити непомітно не вдасться нікому. Тепер почалося вилапування «риб». Таємні агенти сортують пуб­ліку на площі: порядних залишають у спокої, підозрілих спроваджують до складу старих театральних декорацій, який розмістився поруч. Тут відбувається попередній допит. Осіб, що мають папери в порядку, відразу звільняють, у кого нема документів, відправляють до комендатури, де почнеться копітка, часом кількаденна процедура з’ясування особи.

Я бачу, як підозрілі типи нервово метушаться, виймають гроші, щось швидко купують, ховають в черевики, в рубчики, щось комусь передають.

— Що відбувається? — запитую в Обуха.

— Зазвичай на кожній такій облаві вдається виловити розшукуваних злодіїв,— пояснює комісар.— Знаючи наперед, що їх далі чекає, вони на всі гроші, що мають при собі, закуповують папіроси і ховають у всіх можливих закамарках одягу. Брак тютюну для них — найтяжча мука під час довгих днів ув’язнення.

Облава завершена, агенти й поліція зникають, базар заспокоюється і вирує вже спокійно, без нервів. А ми з комісаром йдемо на пиво. На Ринку під парасольками сідаємо за столик, і Обух каже:

— Коли-небудь прихоплю тебе на облаву в Пасаж Миколяша. Але то восени, коли негода вилюднює базари. Там у нас значно легше завдання. В дощову пору пасаж збирає під своїм зашкленим дахом чималу зграю злодіїв та шахраїв, але на облаву туди вибираються заледве кілька поліціянтів. Вони перекривають обидва виходи з Коперника і з Крутої[32], а потім починається перевірка документів.

— А як відбуваються облави взимку? — запитав я, старанно нотуючи оповідь Романа до записника.

— Узимку ми влаштовуємо облави на приміських цегельнях. То улюблене місце всіх бездомних і розшукуваних. У так званих люфтах, нішах, до яких вкладають цеглу для випалювання, досить багато місця. Там вони не тільки живуть, але й роблять склади краденого. Всі цегельні розташовані обіч колії, і часто саме там зберігаються викрадені у потягах речі. Тому, щойно трап­ляється якась більша колійова крадіж, поліція відразу вирушає до тих криївок, і вкрадені товари часто встигають повернутися до своїх господарів. Цегельня працює цілодобово, отже, заселяють її тільки взимку. Інша річ закинуті цегельні. О, там життя буяє цілий рік. А люфти