Щоденник війни зі свиньми - Адольфо Біой Касарес

Відалю здалося, що дівчина зашарілася.

Наступного ранку він почувався вже краще, хоч і не зовсім оклигав.

Мавши гроші, міркував Відаль, можна було б піти в аптеку, зробити укол, і все минулося б (хай не одразу, а через тиждень, після повного курсу). Але без пенсії про жодні витрати, крім необхідних, не могло бути й мови. Добре, якби в аптеці його прийняв сеньйор Ґаравента — чоловікові з чоловіком легше обговорити подібні речі, — але не донья Ракель.

Хоча, як на те, легка рука була в неї, а самого аптекаря вважали добрячим катюгою.

Дорогою до вбиралень Відаль зустрів Фабера та Больйоло, який щось розказував, нервово й палко жестикулюючи.

— А ви де ховалися вчора ввечері? — спитав Фабер, ледь посуваючи співрозмовника.

— Я… — ніяково завагався Відаль; утім, пояснень не знадобилося.

— Щодо мене, — втрутився Больйоло, — то мене так легко не заскочиш.

Відаль із цікавістю глянув на нього. Больйоло говорив якось дивно: навіть вираз обличчя змінився.

— Мені вдалося сховатись у виходку, — підвищив голос Фабер, змушуючи слухати себе, — але, слово честі, такої ночі нікому не побажаєш! Сиджу, коли раптом почали стукати в двері. Я вже подумав, що кінець мені, але вони пішли.

— Щодо мене, — правив своєї Больйоло, — то мене так легко не заскочиш. Ці хлопці мене оточили, а я зметикував, що краще носа тримати за вітром.

— На світанку, як стало вже можна виходити, — продовжував Фабер, — я не зміг підвестися. Стільки часу просидів, не знаю, що то мене вхопило — люмбаго чи спазм у попереку.

— І я так само, — із солідарності відгукнувся дон Ісідро.

— Ні, ні, — заперечив Фабер. — Я після того ще довго не міг розігнутися.

Їхню увагу знову привернув Больйоло, хоч і був скупий на слова.

— Хлопці всілися грати в карти, і ми собі гомоніли — допізна планували напади. Тільки не думайте, що я зручно влаштувався. Вони збиралися в центр, і я немов на голках сидів, хоч так і не скажеш. Зборисько почало розходитися; я хотів лишитись, але вони потягли мене за собою. Я думав піти з групою вашого сина — принаймні його я знаю, — та двоє з них підхопили мене попід руки, і так, по-дружньому теревенячи, ми довго-довго йшли в напрямку Галереї Пасіфіко[12]. Біля складів «Хйолю»[13] один із хлопців — його звали Нене — так само дружньо наказав мені забути все, що я почув цієї ночі. Ще один похвалив мою штучну щелепу, сказав, що тільки подивиться й висмикнув її в мене з рота. Ви не повірите: я попросив віддати її, і найдрібніший із них заявив, що, коли я хочу повернутися додому неушкодженим, то краще не зволікати.

— Ми бодай відбулися дешевше, ніж Уберман, — завважив Фабер.

— Доне Ісідро, ваш син справив на мене враження відповідального юнака, — улесливо мовив Больйоло, як завжди за делікатних обставин. — Ви будете такі ласкаві поговорити з ним?

— Поговорити? — перепитав Відаль.

— Хай він попитає: може, в мене ще вийде якось вернути щелепу? Ви ж знаєте, яка вона дорога.

— Знаю, аякже.

— Я можу на вас покладатися?

— Мабуть. А що сталося з Уберманом?

Недовірливо звівши брови, Больйоло все ж заходився пояснювати:

— Він, бідолашний, їхав машиною по Лас-Ераса…

— Дозвольте, я розкажу, — знову посунув його Фабер. — Я вирізав зізнання вбивці з «Ультіма opa», — він витяг аркуш із кишені й обережно розгорнув. — Слухайте, тут усе слово в слово: «Я побачив у попередній машині цю лисину й зрозумів, що виїхав у чужий ряд. По правді, я, очевидно, й без того вже був роздратований. Але повірте, сеньйори, все сталося, саме як я передбачив: інші автомобілі рушили, а той, попереду, так і стояв. Його водій, цей голомозий дідок, спершу сам на силі збирався, а потім почав машину заводити.

Дідок став жертвою мого роздратування іншими подібними ситуаціями, що склалися через інших таких старих. Я просто не стримався. Не зміг подолати спокусу пальнути в цю клаповуху лису макітру».

— Що зробили з цим божевільним? — запитав Відаль.

— Цитьте, не кажіть такого, — втрутився Больйоло.

— Його одразу відпустили, — повідомив Фабер. Тим часом Больйоло відкрутив собі кран і попив зі жмені.

— Прошу вас, коли трапиться нагода, поговоріть із сином, — нагадав він Відалю