Спартак - Рафаелло Джованьолі
Командир засідки Лівій Мамерк привів свій легіон на верховину так обережно, що Ганнік і Каст нічого не помітили. Він передбачив, що відблиск сонця на зброї викриє ворогові його бійців, і тому наказав покрити гілками панцирі і шоломи.
Нетерпляче чекав Мамерк ночі і світанку, призначеного для нападу на ворога. Та, на його біду, біля підніжжя цього горба побожні мешканці околиць збудували колись невеличкий храм Юпітера. Хоч у ті часи храм був занедбаний, проте Мірца почула про нього і вирішила принести тут жертву отцеві богів.
Палко люблячи свого брата, боячись за нього щохвилини, побожна Мірца ніколи не пропускала зручної нагоди принести жертву богам, благаючи їхньої ласки до брата.
Цього дня Мірца в супроводі своєї вірної Цетул привела до храму біле козеня, щоб принести його в жертву на всіма забутому олтарі всевишнього бога.
Коли вона підійшла до храму, то помітила на схилі горба римських воїнів, які сиділи навпочіпки і лежали на траві.
Безшумно повернулася вона назад, збігла в лощину і зайшла до табору Ганніка й Каста сказати їм про ворожу засідку, а потім попередити брата.
Ще за годину до полудня Гай Ганнік вивів обидва свої легіони з наметів і вдарив по загонах Мамерка. Той стійко зустрів несподіваний напад і одразу ж послав гінця до Красса за підмогою.
Незабаром до поля бою майже одночасно з усіма силами підійшли Спартак і Марк Красс. Почалася битва, запекліша, ніж усі попередні. Вперто й хоробро билися вони цілий день, аж поки нічний морок не вкрив ряди бійців і не припинив битву.
Понад одинадцять тисяч римлян і дванадцять тисяч триста гладіаторів полягли на полі бою, і серед них, звитяжно б'ючись, впали три начальники гладіаторських легіонів: Ганнік, Каст і Індутіомар.
Через чотири години після бою Спартак, зібравши військо, крутими стежками і лісистими ущелинами продовжив свою путь у Петелінські гори.
Красс, залишившись господарем на полі бою, звелів спалити трупи римлян. З великим здивуванням він і його військо побачили, що з дванадцяти тисяч трьохсот вбитих гладіаторів тільки два були забиті в спину, а всі інші загинули лицем до ворога.
Після цієї битви Красс увесь час переслідував військо Спартака по горах. Він шкодував, що попросив у Сенату допомоги Помпея та Лукулла. Адже він сам виснажив сили гладіаторів, а слава за перемогу над ними дістанеться двом іншим полководцям. І він вирішив покінчити з бунтівниками до того, як в Італію прибуде Лукулл і вирушить з Рима до Луканії Помпей.
Тому він віддав під командування Скрофи шістдесят тисяч бійців і наказав йому переслідувати Спартака по п'ятах, не даючи йому перепочинку. Сам він з рештою війська в двадцять тисяч воїнів, з обозом подався до Турії, звідти в Поенцїю, розіслав усюди гінців і трибунів, щоб набрати побільше охочекомонних, обіцяючи щедру винагороду всім, хто вступить до його війська.
А Скрофа тим часом напосідав на військо Спартака, зав'язував бої з його ар'єргардом, часом досягав деяких успіхів, захоплюючи окремі загони гладіаторів і потім вішаючи їх уздовж доріг.
У ці дні Спартак уже вирушив від Кларомонта до Гераклеї.
Але, дійшовши до берегів Казуента, він не зміг переправитися, бо річка широко розлилася від недавніх дощів. Тут його наздогнала ворожа кіннота і вдарила по легіонах, що йшли в ар'єргарді.
Це розлютило Спартака. Він швидко повернув легіони фронтом назад і сказав їм, щ0 в цій битві треба або перемогти, або всім загинути, бо за спиною у них — непрохідна річка. Потім з надзвичайним завзяттям кинувся на ворога.
Атака гладіаторів була такою шаленою, що через якісь дві годині римляни кинулися навтіки, а гладіатори невідступно переслідували їх і вчинили їм справжній розгром.
Римляни зазнали тяжкої поразки: понад десять тисяч полягло їх у битві біля Казуента. Гладіатори втратили близько восьмисот бійців. Охоплені жахом, римляни помчали через Акріс; там залишилося немало зовсім знесилених, а всі інші тільки за міськими мурами у Турії змогли перевести дух…
Коли Красс почув про поразку війська Скрофи, він спішно виступив з Поенції у Турії з військом, яке разом з новобранцями мало тепер тридцять тисяч бійців. Він суворо дорікав легіонам Скрофи і пригрозив їм новою децимацією, якщо тільки вони ще раз спробують тікати. Кілька днів він лишався у Турії, де перебудував розгромлені біля Казуента легіони, і знову кинувся переслідувати противника. Розвідники запевняли його, що Спартак став табором на підгір'ї біля ріки Брадан, недалеко від Сільвія.
Минуло десять днів після битви під Казуентом. Увечері того дня сумний і заклопотаний Спартак ходив вулицями свого табору біля Брадану, коли йому сказали, що троє переодягнених гладіаторів привезли йому з Рима важливого листа.
Він поспішив до свого намету. Троє гладіаторів віддали йому послання від Валерії Мессали.
Спартак зблід, притиснув руку до грудей, щоб стримати бурхливий стукіт серця, і, наказавши, щоб про гінців потурбуй валися, взяв папірус, розгорнув і прочитав таке послання:
«НЕПЕРЕМОЖНОМУ І ДОБЛЕСНОМУ СПАРТАКОВІ ВАЛЕРІЯ МЕССАЛА БАЖАЄ СЛАВИ І ЗДОРОВ'Я.
Ворожа доля і ворожі божества не воліють сприяти твоїй благородній справі, якій ти віддав усі скарби своєї великої душі, о мій коханий Спартак. Завдяки твоїй надлюдській доблесті і мудрості три роки перемога розвівала твої прапори свободи. Але ти не в силі здолати ворожої долі і всемогутності Риму, бо проти тебе покликано з Азії Лукулла, і цієї години, коли я пишу оце послання, переможець Іспанії Помпей Великий з усім військом вирушає через Самній. Поступися, Спартак, поступись і збережи своє життя для моєї полум'яної, невгасимої, несказанної любові. Збережи себе для пестощів нашої чарівної маленької Постумії, яка лишиться сиротою, якщо ти вперто продовжуватимеш цю безнадійну війну.
Жінка, яка кохає Спартака, не може, не повинна і не вміє радити йому малодушний вчинок. Склавши зброю, після того, що ти примусив Рим тремтіти і три роки наводив страх на всю Італію, після того, як ти вкрив своє ім'я славою стількох звитяжних перемог, ти поступишся не від страху перед ворогом, — ти скоряєшся непереборній долі. А проти цієї невидимої, загадкової, непереможної сили не спроможна змагатися жодна людська істота, об неї завжди розбивалися дерзання наймогутніших людей, яких знала історія — від Кіра до
