Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

…«А вчора в Таранівці на базарі бомагу читали… Ленін пише: «Одказую, – говорить, – усю власть тому, хто мене вилікує. Бо заслаб, – говорить, – я, а видю, що не по порядку з людьми «обращаєтесь»…

…А!.. А!.. А!..

Зовнішню й внутрішню вичерпали…

Далі йде найголовніша й найпекучіша справа.

Справа виключно жіночої компетенції. Релігійна справа.

Тут уже дискусії і з високими нотами… З позами, з рухами, з руками в боки…

Тут турнір баптистів[41], адвентистів[42] і православних…

Переважають адвентисти!

«Православне» мовчить!

Коли яка й поткнеться:

– А все-таки церква так воно не те, що ваші читанки та співи під повіткою!

– «Церква»?! «Під повіткою»?! Засвербіло, мабуть, самій під попа лягти?!

(Місцеві «батюшечка» дуже слабкі щодо «адамових реберців», і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами)…

Релігійні дискусії рідко коли кінчаються без «страждання» за віру «Христову»… Найбільш мук святих зазнають очіпки…

Поширюється сектанство.

Як я вже зазначав, найбільший успіх мають адвентисти.

Хоч і таку поважну «релігію», як адвентисти, іноді перемагає простісінька череп’яна ринка.

Оришка вже зовсім була до адвентистів пристала. Вже з місяць і на «казання» їхні ходила, й церкву забула, й лаятись перестала…

І треба було їй позичити Христі свою череп’яну (ну, зовсім нову-новісіньку!) ринку. А та розбила!

– Так така ти, сяка-така, свята та божа!! Живою до Бога лізеш! А ринку розхокала та тоді: «Сестрице, не лайся!» Не лайся? А купить мені таку ринку Бог твій одвентиський?! Очі під лоба закотила, та вже й Варвара, думаєш, великомучениця?! Береш, страмнюча, ринку, не бий, голова б у тебе тріснула.

І в першу неділю пішла до церкви. Ще й на часточку понесла…

* * *

Грім серед ясного неба! У неділю сходка! Голова сільради заявляє:

– Жінка має однакові права з чоловіком! Коли котрий битиме чи лаятиме, має право кожна вести його до розправи… Тут ми з ним знаємо, що зробити! Вибирайте делегаток!

«Владики» всміхаються!

– Варитиме, положим, моя, як і досі варила!!

А дід Глушко пихнув люлькою, сплюнув та:

– Ото й мою в делегатки?! Та не буде діла!!

* * *

А і в баби Глушчихи, і в тої, що «варитиме, як і варила», десь далеко-далеко, аж-аж-аж ондечки, вогники блимнули…

Як темної ночі на глухім болоті Іванові хробачки блимають…

«Ох і лікували нас…»

1921 рік… Бачите: он на колодках баба сидить у синенькій кохті, в полотняній спідниці, в теплому платку й у величезних «солдатських» черевиках?

Знаєте, хто то такий?

То пасічанський «професор», баба Палажка, що вже років чи не з п’ятдесят непохитно й непорушно стоїть (чи сидить) на варті охорони здоров’я пасічанського населення.

Бабі Палажці, що ото на колодках сидить, років уже з дев’яносто, але рука в неї й досі тверда, і як середньовічний лицар колись меча держав, так баба Палажка міцно держить у своїй руці іржавого ножа, коли «одхватує» пупа новонародженому рабу Божому Свиридові чи рабі Божій Килині…

– Таїнственная баба! – каже кровельщик Гнат Порфирович. – Усьо знаїть!

У тої «таїнственної баби», в її старечих борознявих руках «тайни житія і смерті» Богом дорученого їй населення…

– Чи-лі какая, примєрно, бешиха, чи там глаз, чи пристріт, чи сояшниця, – баба єтая, ну, как ото рукою знімаєть… Такая ото баба… Уп’ять же таки: зуби, переполох, простуда, чи-лі какой-небудь вас «огник» поприщить, – усьо єто баба Палажка достоменно проізошла й на все єті болісті їй просто-таки вроді рукою махнуть… А що вже возьміть, примєрно, «пупи», какіє вам будіть завгодно, пускай то будіть пуп мужеськой чи, наоборот, женський, єто бабі Палажці без уніманія: як оріхи лущить… Да-а! Баба, безусловно, знающая, ну, вже ховатися нічого, – таїнственная баба… Нічого не поділаєте: такая в неї робота. Медицинская…

Баба Палажка, по-мойому, значно професоріша від самого професора.

Бо що таке професор чи доктор?

Вони тільки по книгах можуть здоров’я охороняти.

А баба Палажка без книжок і закони деякі видає («закривай дитину чорною хусткою, бо зглазять!» і т. д.), і сама безпосередньо власними руками, власним язиком і власним іржавим ножем охороняє те здоров’я…

– Ніякі дохтурі ваші цього не зничтожать, а я зничтожу!

Це так про бешиху…

– Он у Пріськи. Не володіла Маринка правою ручкою, а лівою добре володіла… Привела до мене: тепер однаково обома не володіє… А то тільки однією!.. А ваші дохтурі те зроблять?!

Отака в нас баба Палажка, наш пасічанський професор!

«Зничтожає» баба всілякі хвороби: й хірургічні, і внутрішні, й хвороби на очах, і на зубах, і жіночі, і всілякі інші.

Я вже не кажу про такі хвороби, яких ви ні в якій патології не знайдете, – це найстрашніші й найрозповсюдженіші серед пасічанців хвороби – переполох і зглаз.

Хірургічні хвороби

Всі хірургічні на селі хвороби поділяються на дві великі групи.

Перша група – Бешиха.

Друга група – Вих.

Виху трапляється не багато…

А бешиха – так це пошесть… Сила її на селі…

Бешиха узнається з таких прикмет:

– Бабусю! Щось у мене ліву кульшу розперло й смика. І під груди підпира… І млосно мені, млосно, ніби оце перед вами не я сидю, а хтось сидить! Ох! Ох! Ох!..

– Не ти сидиш?! Хтось сидить?! Вона, моя голубонько! То вона! Сідай, серце, на покуті! Зараз ми її зничтожимо! Як не вмреш, рибонько, – жива будеш!

Вона – значить, бешиха…

Ліки від бешихи, як і взагалі всі ліки в баби Палажки, «патентовані»…

Від бешихи дуже помагає такий лік:

Хвору садовите на покуті, повертаєтесь до ікони й жарите тричі: «Отче наш, іже єси на небеси…»

Після того підходите до хворої, лапаєте те місце, де болить, потім обтираєте пальці свої, ті, що брались за хворе місце, об власні губи, берете свого ножа й, прикладаючи його руба гострим кінцем до болючого місця, дванадцять разів пошепки проказуєте:

– Ішла Божа мати з Києва, стріла Спасителя. Я тебе буду прохати рожденному, хрещеному (ім’я) од бешихи шептати. Сімсот сімдесят бехів, беханців, стрічних, річних, вітряних, прозорливих, жіноцьких, мужицьких, парубоцьких, дівоцьких з неї крові не пити, костей не ломити.

Потім повертаєтесь та:

– Тьху! Тьху! Тьху! (Тричі.) Нехай вона собі йде, а вам Бог помагає!..

Так треба проробити дванадцять раз…

І все…

Будьте певні, що, як не вмрете, – живі будете…

«Вих» уже інша хвороба… І ліки до неї інші.

Тут уже перед «прийомом» ліків не «Отче наш», а «Богородицю» треба тричі всмалити, а потім уже й