Мотря - Богдан Сильвестрович Лепкий

В невеликій кімнаті, в першій від сіней, призначеній для дежурного старшини, сів біля стола, на якім лежала записна книжка, і уважно розглядав останню сторінку.

В сінях шепотом говорили лікарі ламаною німецько-російською мовою, підмащеною суто латинською номенклатурою.

— Країна тут багата, сумніву нема. Люди по тисячах ходять, тільки зігнися і піднеси, не роблять того, вдоволяю-ться збіжжям і худобою.

— Одно і друге плекають методою передавненою, на поступ не звертаючи ні найменшої вваги.

— Про гігієну не дбають. Мухи, комарі, блохи. Стави і баюри не чищені. Як літом зачне висихати, гнити й розкладатися шувар і всякі водорості, повстає гнила (ребра на яку що третій чоловік хорує, а що п'ятий умирає.

— Коли овочі добре зародять, неминуче приходить бігунка, rothe Ruhr [40].

— Що пан-товариш ординують проти цеї поганої і дуже злосливої хороби?

— Cort simarub. dr. 3. Cascaril. dr. j. Tinct. opii serup [41], розуміється, після відповідних упередних евакуанцій. Розмова продовжувалася в безконечність. Чуйкевичеві нагадався бренькіт двох мух на шибі вікна в гаряче літнє підвечір'я. Гадав, що про недугу Мотрі заговорять, та про неї вони й не згадали. Видно, що небезпека вже дійсно минула й лікарям нема що турбуватися нею; можна нарікати між іншим на те, що унція рожаної есенції коштує 32 дукати, а унція такого ж самого олійку 4 дукати і що косметиків для вибагливіших пань годі дешево зготовляти.

— Доброго здоровля шановному collegio medico [42] бажаю, — сказав Чуйкевич, виходячи до них.

— Доброго здоровля його милості пану намісникові віншуємо, — відповіли йому.

— Як же, панове, почуваєте себе?

— Знамените, ausgezeichnet [43], дякуючи Богові і його милості пану гетьманові.

— А як мається хора панночка?

— Мається вона, — відповів спроваджений з Києва лікар, — краще, ніж можна було сподіватися, в чім безперечно велика заслуга пана товариша ляйбмедікуса, — тут він показав на стоячого поруч гетьманського лікаря.

— Гадаєте, панове, що небезпека минула?

— Наскільки не милиться наше знання і наш довголітній досвід, — так. Але все ще треба пильного догляду, дієти, рівної температури і — спокою, щоб не стривожилася чим.

— О це останнє я вже подбаю, панове, — впевнив їх Чуйкевич, виходячи в парк.

Collegium medicum відпровадило його двома парами очей, що дивилися поверх великих окулярів.

— Цей, мабуть, теж не дуже-то здоровий, на серце.

— Sagitta Amoris periculosa est [44]. Нахилилися до себе.

— Наша пацієнтка і найбільшого гріха варта.

— Українська Венус найчистішої води.

— Мазепа ist ein Feinschmecker ohnegleichen [45].

— Mit dem Essen kommt der Appetit, mein Herr [46]. Цей молодий козак теж гарний хлопець і ввічливий. Жаль мені його.

— З Мазепою не виграє справи. За ним молодість, а за Мазепою все друге.

— Ви добре зволили сказати: "За Мазепою все друге..."

ОЗЕРО СЕРЕД ЛІСУ

Двох сердюків третього на зміну варти провадять. Минули сад, наближалися до дуплистої груші, ніби сотвореної на це, щоби під нею було добре вартовому стояти.

— Тільки ти, товаришу, вважай, щоб не заснув. Чуйко, як сновида, цілу ніч по Бахмачі ходить. Вчора одного на розмові з дівчиною застукав і на хліб та на воду на цілих три дні посадив.

— Не знати, чого він так пильнує?

— Гетьманського добра стереже.

— Перед ким?

— Чи мало непевного народу? І від татарви ніколи не безпечно в нас.

— Татари взимі не набігають.

— А на Січ на самий Новий рік не напали?

— Правда. Але татарам луна дорогу світить, а тепер тільки місяць сяє і то ясно, як в днину. Чуйко хоче заслужитися в свого пана — та й тільки. Нова мітла добре мете, а постаріється, то змететься, як другі.

Змінили вартового. Вдягнули його у великий баранячий тулуп, чоботи всунув у солом'яні плетінки, плечами оперся о дупло — стоїть.

Пригадуються йому полтавські літні ночі, миргородські сади, любі, тихі розмови: "Нині на варті стій, а завтра, може, в бій, гіркий світ твій!"

— Стій! Гасло?

— Полтава!

— Проходь!

Вартовий бере до рук мушкет і бачить перед собою команданта.

Чуйкевич пізнає в ньому миргородця, до котрого лихий приступав.

— Як же тобі тепер?

— Гаразд!

— Нічого не тривожить?

— Дякуючи Богові, ні. Забув.

— За пильною і вірною службою добрий козак усяке забуває.

— Так, ваша милосте, забуває.

— Тільки про службу не треба забувати. Числю на тебе.

Пішов.

В глибоких, свіжих снігах протоптує слід. Далекими полями кружить. Варти порозставляв на два стріли від двора, де їх ніколи не бувало. Коли б що до чого, рад ворога здалеку відперти, щоб Мотря тривоги не почула. На віконниці її кімнати казав на ніч грубі плетінки почіпити, щоб гук стрілів заглушити, коли би стріляти довелося.

Мотря!..

Яка ж та нічка ясна, козацьке сонце світить, сніг, аж за очі бере. В нічку таку на санях вдвійку сидіти, тулити "її" до себе, гріти своїм теплом, вертаючи додому з гостини, — невже ж може щось любішого бути? А вдома теплі покої, прислуга хазяїв жде, вірні собаки за браму вибігають. Поскидали шуби, огрілися, до колиски підходять подивитися, як їх синок спить. Мабуть, підріс за той день-два, коли батьків не було дома. Який він славний!...

Яка ж та нічка ясна і — як темно в душі, ніби сонце навіки погасло...

Чуйкевич від варти до варти іде, то стає й наслухує, то оком далеко в поля вибігає, чи ворога якого не побачить.

Тихо і пусто кругом... Спи, Мотре, спи! Набирай нових сил, нової охоти до життя, до слави, до блеску на гетьманському дворі, ти ж найцінніша оздоба гетьманської золотої булави. Спи, Мотре, спи, Чуйкевич на сторожі стоїть!

У вартівні годинку спочиває, з сердюками розмову веде, як краще і безпечніше розставити ті невеликі бойові сили, якими він гетьманського двора обороняє, щоб вони на кождий знак у кожде місце вчас поспіли. Завдання важке, якщо хочеш його добре сповнити.