Гордість і упередженість - Джейн Остін
Вона пішла слідом за ним; при цьому її зацікавленість тим, що він мав їй сказати, підігрівалася припущенням, що це було якось пов'язане з листом, який він тримав. Несподівано в неї виникла здогадка, що це може бути послання від леді Кетрін; і вона перелякано подумала про ті пояснення, котрі їй доведеться давати.
Слідом за батьком Елізабет підійшла до каміна, вони присіли, і він почав:
— Сьогодні вранці я отримав листа, який конче мене здивував. Оскільки здебільшого він стосується тебе, то тобі не завадило б ознайомитися з його змістом. Я й не здогадувався, що не одна, а дві мої дочки ось-ось вийдуть заміж. Тож дозволь мені поздоровити тебе із надзвичайно важливим здобутком.
Елізабет умить збагнула, що це мусить бути лист не від тітки, а від племінника, і від цієї думки щоки її швидко вкрив ніяковий рум'янець. Вона розгубилася — чи то радіти з того, що він узагалі потрудився дати пояснення, чи почуватись ображеною через те, що лист не було надіслано безпосередньо їй; але тут її думки перервав батько:
— Я бачу, ти зашарілася. Дівчата в таких справах більш проникливі; але я гадаю, що навіть твоя здогадливість буде посоромлена, коли ти дізнаєшся ім'я свого палкого прихильника. Цей лист — від містера Коллінза.
— Від містера Коллінза?! І що ж він нам забув сказати?
— Щось дуже доречне й розумне, звичайно ж. Свого листа він починає з поздоровлень у зв'язку з одруженням моєї найстаршої дочки, що має відбутися незабаром і про яке його сповістили, мабуть, не хто інший, як добродушні базікали Лукаси. Не буду випробовувати твоє терпіння, читаючи все, що він із цього приводу каже. Стосовно ж тебе сказано таке: «Висловивши таким чином щирі поздоровлення від місіс Коллінз та від мене особисто з приводу цієї радісної події, дозвольте мені додати невеличке зауваження стосовно ще однієї події, про яку ми довідалися з того ж самого джерела. Припускають, що ваша дочка Елізабет недовго носитиме прізвище Беннет, після того як його позбудеться ваша найстарша дочка, і що її обранця можна з повним правом вважати (і поважати) як одного з найбільш відомих і найбільш шанованих людей у наших краях». — І кого ж це він мав на увазі — ти не здогадуєшся, Ліззі? «Як нікого іншого, доля ощасливила цього молодого пана всім, до чого тільки й може прагнути тлінна душа, — великими статками, шляхетними родичами та могутніми покровителями. Одначе, попри зазначені спокуси, дозвольте мені попередити мою кузину і вас про ті нещастя, які ви можете на себе накликати, якщо пропозиції цього джентльмена будуть із поспішністю прийняті — а таке бажання у вас неодмінно виникне». — Що ж це за пан такий? Ти, бува, не знаєш, Ліззі? А ось і відповідь: «Мотиви мого застереження такі. Є всі підстави вважати, що леді Кетрін де Бург поставиться до цього шлюбу несхвально». Так ось хто цей чоловік! Це — містер Дарсі! Ліззі, ну зізнайся, що я тебе здивував! Більш неймовірного припущення ні містер Коллінз, ні Лукаси зробити не могли! Як?! Містер Дарсі, котрий дивиться на жінку лише для того, щоб забачити в ній якийсь недолік, і котрий, мабуть, жодного разу в житті не поглянув на тебе! Чудеса, та й годі!
Елізабет намагалася розділити радість свого батька, та їй вдалося лише вичавити з себе вимушену посмішку. Ще ніколи не користався він своєю дотепністю в такий неприємний для неї спосіб.
— Хіба ти не потішена?
— Так, звичайно. Будь ласка, продовжуй.
— «Прочувши вчора ввечері про можливість такого шлюбу, її світлість негайно висловила — з притаманною їй душевною теплотою — все, що вона думала з цього приводу. Леді Кетрін дала зрозуміти, що, з огляду на певні заперечення проти моєї кузини через її родинні обставини, вона ніколи не дасть своєї згоди на таке ганебне єднання. Тому я визнав за свій обов'язок негайно повідомити про це свою кузину, щоб вона та її вельмишановний поклонник не надто поспішали зі шлюбом, який іще не отримав належного схвалення». Далі містер Коллінз пише: «Я щиро радію з того, що ту халепу, в яку потрапила моя кузина Лідія, вдалося так швидко зам'яти; одне лише засмучує мене — що про їхнє спільне проживання до шлюбу довідалося так багато людей. Однак я не можу знехтувати своїми обов'язками священика й утриматися від висловлення мого надзвичайного здивування тим фактом, що, як мені казали, ви прийняли молоду пару у вашій домівці відразу ж після їхнього одруження. Це — не що інше, як потурання гріху; і якби я був парафіяльним священиком у Лонгберні, то всіляко б цьому протидіяв. Як християнину, вам слід було їх простити, але при цьому й близько не підпускати їх до себе чи дозволяти вимовляти їхні імена у вашій присутності». Так ось як він уявляє собі християнське всепрощення! У решті його листа йдеться лише про вагітність його дорогоцінної Шарлотти та про його сподівання на те, що незабаром у їхній родині буде поповнення. Але ж, Ліззі, — ти маєш такий вигляд, наче все це тобі не до вподоби. Ти ж не будеш маніритися, вдаючи, що заміж тобі не хочеться і що ти взагалі — глибоко обурена цією нікому не потрібною звісткою? Бо для чого ми ще живемо, як не для того, щоб утішати своїх сусідів та самим з них утішатися?
— Ой, ну звичайно ж! — вигукнула Елізабет. — Мені було надзвичайно цікаво. Але все це так дивно!
— Так, усе це дійсно дуже дивно. Якби вони вказали на якогось іншого чоловіка, то це ще було б нічого; але ось що є захоплююче сміховинним: містер Дарсі ж до тебе абсолютно байдужий, а тобі він теж явно несимпатичний! При всій моїй огиді до листування, я нізащо не залишу лист містера Коллінза без відповіді. Більше того, коли я прочитав його листа, то без вагань віддав йому перевагу перед Вікхемом — і це при всій моїй глибокій повазі до нахабства та лицемірства свого зятька! До речі, Ліззі, — а що сказала леді Кетрін з цього приводу? Вона що — приїздила для того, аби висловити свою незгоду?
У відповідь на це запитання його дочка лише розсміялась, а оскільки батько задав його без усякої задньої думки, то вона не знітилася, коли він його повторив. Але ще ніколи Елізабет не було так важко удавати те, чого вона насправді не відчувала. Треба було посміхатись,
