Скорочено Чарівна крамниця - Герберт Уеллс
А продавець показував Джіпові чарівних олов'яних солдатиків, що оживали відразу, щойно він підіймав кришку їхньої коробки. Продавець упакував коробку з солдатиками. А на папері стояла повна адреса й ім'я Джіпа! Помітивши мій подив, продавець засміявся і сказав, що це справжні чари.
Продавець заходився показувати Джіпові фокуси, незвичайні вже самі собою, а ще незвичайніші тим, як він їх виконував. Чоловік пояснював, як влаштовані іграшки, показував їх навиворіт, а любий мій хлопчик поважно дивився й дуже глибокодумно кивав головою.
Ця крамниця вже починала викликати в мене підозру й побоювання. Мене насторожувало тут усе. Потім в око мені раптом упав один із тих чудних доглядачів. Він виробляв з своїм обличчям щось жахливе. Особливо страшно було дивитися на його ніс. А вигляд чоловік мав такий, ніби йому нудно, і він розважається. Спершу ніс у нього був коротенький і сплющений, потім на очах витягся, як підзорна труба, а тоді почав робитися все тоншим і тоншим, поки став схожим на довгий, гнучкий червоний батіг.
Джіп стояв на табуреті, а продавець тримав у руках щось схоже на великий барабан. І не встиг я й слова сказати, як продавець накрив його отим великим барабаном! Джіп зник. Я ступив до ошкіреного продавця й люто перекинув ногою табурет. Я простяг руку, щоб схопити його, але він спритно крутнувся й вислизнув від мене. Я знов метнувся до нього, та він ухилився вдруге й штовхнув якісь двері, щоб утекти. Чоловік засміявся й вибіг. Я кинувся за ним і опинився в... непроглядній темряві! Бах!
Я стояв на Ріджент-стрит і щойно зіткнувся з якимсь порядним на вигляд робітником. А за кілька кроків від мене стояв трохи розгублений Джіп. Ми з тим чоловіком вибачилися один перед одним. Джіп у руках тримав чотири пакунки! Син узявся за мій палець.
Спершу я не знав, що й думати. Я роззирнувся, шукаючи поглядом дверей чарівної крамниці. Не було ні дверей, ні крамниці, нічого! Ми з сином сіли у кеб і поїхали. У себе в кишені я знайшов скляну кульку. Я обурено викинув її на бруківку. Джіп нічого не сказав. Якийсь час ми обидва мовчали. Нарешті Джіп промовив: "Оце була крамниця, тату!". Джіп не був наляканий, не був розгублений; його просто страшенно тішило те, як минув день, до того ж на колінах він тримав чотири пакунки.
Остаточно я заспокоївся тоді, коли удома ми розпакували ті чотири згортки. У трьох із них виявилися коробки із звичайнісінькими олов'яними солдатиками. А в четвертому пакунку було невеличке, біле живе кошеня, дуже жваве, славне на вдачу і з добрим апетитом.
Було це півроку тому. І тепер я починаю думати, що нічого поганого, власне, й не сталося. Тільки син казав, що знає чарівне слово, яке робить солдатиків живими. Відтоді я не раз пробував, коли Джіп грався з солдатиками, зненацька увійти до нього в кімнату. Але нічого чарівного в них я так і не помітив...
Ті люди знають нашу адресу, тому коли хочуть, щоб я оплатив чотири пакунки, можуть вислати рахунок. І я залюбки оплачу.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
