Хочу тебе кохати - Олена Тодорова

- Навіщо питаєш, коли сам... З нею... - тихо ллються перші нотки болю.

Ковтаю, бо влітає в груди, як снаряд. Зчіплюючи зуби, переживаю цей вибух, перш ніж знаходжу сили рівно відповісти.

- Якщо тобі було боляче хоч наполовину, як мені, то мені шкода, - видаю і надовго замовкаю. Просто не можу продовжувати. Знову згрібаю все, що є. Варя не рухається, і я не ворушюся. Дуже боюся злякати. Раптом послабить обійми й відвернеться... Щосекунди відміряю ньютони впливу. Тільки б не зменшився. - Я не знав, що ти мене... - шумно зітхаю, коли тиск її рук і тіла стає інтенсивнішим. Попіл обсипається на підлогу, я не здатен перешкоджати. Оторопіло спостерігаю за цим процесом. - Ти не дивилася, - ковтаю. - На мене, - ковтаю. - Я думав, що тобі плювати.

- Дурень... - так само тихо вимовляє Варя. - Я не дивилася, щоб не запам'ятовувати, - шепіт стає частішим, густішим і якимось розпеченим. Нагріває до червоного. - Для мене нічого не було, чуєш? Не було нічого! Чуєш? Не було! А якби подивилася? Якби подивилася, не змогла б! Не пробачила б. Померла б. Чуєш?

Різко відкидаю згаслий недопалок у попільничку. Ні, повз попільничку. Похрін. Стрімко розвертаюся і, згрібаючи Варю руками, притискаю так міцно, що дихати неможливо. А може, й не від того... Зариваюся обличчям їй у шию. Судорожно й хрипло тягну повітря. Серце калатає, проламуючи дорогу в її груди. Як же я хочу ось так... Всю її повністю. Мало мені. Мало. Усю хочу. І серце теж.

- Хочу... - видаю вголос несвідомо.

- Що?

- Щоб ти мене так само... Так само, як я тебе... - голос вібрує. Але мені похрін. - Так само, Варя, блядь... Варя...

- Боже... Бойка, ти ураган... Ти... Я тебе... Господи... Все вже є... На максимум, Кір... На максимум...

Серце завмирає, поки вслухаюся. Доводиться напружитися, адже наш подих гучніший за слова. Але яким же захопленням відгукується душа після тієї останньої крапки її три крапки. Буде ще вище? Буде. Відчуваю. Розтрощуся, але доб'юся. Її. Повністю.

- І нічого не було... Тільки фотографія... Постановка...

- Зовсім нічого?

Чую, як тріщить мій охрінілий серцевий мотор.

- Зовсім нічого.

- Не цілував, не чіпав?

- Ну, ти дурень... - чи то стогне, чи то видихає. - Ні!

І, ледь викрикує це коротке шалено-солодке слово, силою своїх емоцій перекидаю її на ліжко.

- Я так тебе... Я так на тобі залип... Пиздець просто... Повний пиздець... Варя... - не можу впоратися з черговим переворотом усередині. Затримка дихання не допомагає. - Нікого не цілуй, Центуріон, - вимагаю надто агресивно й нахабно. Ковтаючи, насилу приглушую свою борзоту. - Чуєш мене? Ніколи!

- А ти? Поклянись перший!

Ваще легко.

- Клянуся!

Вона ж голосно тягне повітря і тримає паузу, як кому. Не життя, і не смерть.

Ну, блядь...

- Любомирова... Чорт, Варя... Тепер ти. Твоя черга. Присягайся!

- Присягаюся.

Тільки після цього закриваємо прірву, що колись розтягнулася. А за вікном тим часом уже світає. Шалена ніч, у реальність якої досі не віриться. Засинаючи, для вірності тримаю Варю в руках. Нескінченно перебираю кожну прожиту з нею секунду. Охрініваю від того, на що перетворюється затаскана броня, але тримати її далі не намагаюся. Надійно, базару немає. Тільки по кайфу тепер інше. Підсів остаточно.

[1] Тут: набір слів від Бойкі, у його розумінні - чарівне вбивче кохання. Нормальною англійською має бути - magical murderous love. Він використовує більш різку розмовну форму kill-kill - вбити-вбити, magic - магія.