Хочу тебе кохати - Олена Тодорова

І як ти, блядь, збиралася обнуляти, якщо залишилося все це?

© Кирило Бойко

Таке хвилювання б'є Любомирову, в один момент здається, що вона просто згасне. Я весь вечір зі змінним успіхом витримував сяку-таку холоднокровність, але, побачивши її наготу, і мене миттєво капітально криє. Вилітаю з обойми, ніби вперше доступ до жіночого тіла отримав. До Любомирової - повний - уперше, у цьому й проблема. Рік тому, коли вдалося труси з неї стягнути, теж бомбило, але зараз... Мати вашу, зараз зі мною все набагато гірше. Після всього, що між нами сталося, і коли вже здавалося, що крапку не просто поставлено, втоптано з кров'ю, Варя раптом стоїть переді мною абсолютно гола, а я, блядь, більш ніж готовий її трахати. Похрін на все. Взагалі на все! Хочу її сильніше, ніж раніше. Я, мати вашу, знову готовий здохнути за одну лише ніч із нею.

Моргаю, щоб переконатися, що вона не зникне. Секунда темряви, а груди якимось кволим страхом прорізає. Відразу кидає в жар. По шкірі повзуть електромагнітні імпульси.

На місці. Зі мною. Дивиться у відповідь. Ледве вдається більш-менш непомітно продихатися, бачу, як очі Любомирової заволікають сльози.

- Що не так? - видихаю зі скрипом.

Уся система барахлить. Поки чекаю відповіді, серце шалено качає кров і без жодних перепочинків на смерть заганяється. Забув, що так буває. Посилюю. Несвідомо і відчайдушно.

Як там у Любомирової? У спробі якогось контролю ситуації лізу їй долонею під груди. Намагаюся змістити погляд нижче темно-рожевих сосків, що манко стирчать. Вдається насилу. Для вірності прикриваю очі і відміряю на дотик скачки її серця. Ще норм, чи вже занадто? Як я її трахати буду? А якщо зірвуся і перемахну межі?

- Центуріон? - напевно, зараз це прізвисько звучить дивно, але називати її на ім'я досі не наважуюся. - Що не так? - повторюю запитання.

- Шрами... Негарно... - шелестить ледь чутно і раптом сама до мене приклеюється.

Усвідомлюю, навіщо. Просто приховує наготу. Але щойно ми стикаємося голою шкірою, двосторонньо пробиває струмом. На мить забуваю про необхідність тримати якийсь баланс. Охрініваю від цього прострілу. Вибиває пробки. Закорочує. В останню мить зчіплюю зуби, щоб не розійтися стогонами.

Добре, що Варя в цей момент ховає погляд і не бачить мого обличчя. Натужно переводжу подих. Зараз і це не просто - її запах усюди.

Треба сказати, я цю рожеву смужку між її цицьок не особливо помітив. Можливо, тому що давним-давно знаю про наявність шраму, не здивувався. А розглядати рвався інше.

- Не дури, - видаю низько й сипло. - Усе там гарно в тебе. Не псує.

- Правда? - підкидаючи погляд, дивиться з якоюсь вразливістю, що б'є душу.

От на хріна вона так? Сама розуміє, що робить? Ми ж тут не для того, щоб рвати рани далі. Усе має бути легко - просто секс. А вона ускладнює.

- Відповідаю, - видихаю якось похмуро.

Любомирова киває - зосереджено і діловито. А потім, прикриваючи очі, з колосальним полегшенням зітхає.

- Дякую, - шепоче одними губами.

Без важливості та вдячності ніяк? Впізнаю Центуріона. І таким болем це впізнавання відгукується, що в грудях, замість усієї гірлянди життєво важливих органів, утворюється величезна вогняна куля. Таку її я колись і полюбив... Ні, ні хріна не виходить у нас просто. З Любомировою, як не налаштовуйся, нереально фокусуватися тупо на сексі. Під товщею понівеченого панцира заховані тонни почуттів. Вони вже вирують там. Як утримати і не дозволити вирватися? Якщо випущу, розчленують усе.

"Зберися", - наказую собі.

"Взявся, тягни!"

Тільки як, блядь, екстрено звикнути до думки, що Любомирова тут, зі мною, гола, і готова зайнятися сексом? Мати вашу, та я ще навіть до того, що вона дивиться на мене, не звик. Вранці ж усе ще було паскудно. А зараз - усе й одразу отримав. Так буває?

Поки Варя збирається з духом знову розплющити очі, застигаю і просто витріщаюся на неї. Аж раптом вона, судорожно смикнувшись, ненавмисно прочісує гострими сосками мою напружену грудачину. Втрачаючи контроль, протяжно і якось люто шиплю. Боляче, ніби фізично. Насправді, головою ж розумію, що підриває тільки нутро. 

З боку Любомирової лунає задушений писк. Різко розплющуючи очі, перелякано витріщається, ніби я один у цій хімії винен. У принципі має такий вигляд, наче подібна нісенітниця відбувається з нею вперше. Гаразд я... Не об'єктивний. А з нею що?

- Зробимо це швидше, - підганяє несподівано рішуче.

Я схвалюю. І водночас... Перетрахавши з моменту статевого дозрівання стількох подруг, стоячи перед однією конкретною, тією, що колись стала особливою, раптом починаю сильно сумніватися в тому, що вивезу. Стискаю губи. Закушую зсередини. Надривно тягну носом повітря. Здавлено ковтаю. Рвано видихаю.

- Як тобі більше подобається? - запитую напряму, приймаючи її бажання прискорити процес.

Варя відкриває рот і в якомусь незрозумілому ступорі вивчає моє обличчя.

- По-різному...

Бомбить ця відповідь. Найчутливішу точку пронизує і роздирає в рвану рану.