Дорогами Маклая - Олександр Семенович Іванченко
Палка від природи натура двадцятичотирьохрічного Маклая неначе остуджена холодом академічності. Зараз він — учений-натураліст, а такий учений, як йому поки що здається, за будь-яких обставин повинен тільки спостерігати, нічим не виявляючи ні своїх симпатій, ні антипатій, тим більше в соціально-політичному плані. Навіть про страшну трагедію тубільних жителів острова Пасхи він сповіщає, лише фіксуючи події:
«… Я запитав чоловіка, що приїхав з острова, хто він такий, і той відповів, що родом він француз, ім'я його Дютру-Борньє, що він колишній капітан купецького судна, що тепер йому доручив один негоціант на Таїті, Брандер, зайнятися на Рапа-Нуї (тубільна назва острова Пасхи. — О. І.) вівчарством і що в цьому йому допомагають двоє білих, один з яких американець, а другий — німець. Він сказав також, що купив у місіонерів їхню церкву й будинки, що ці будівлі він обернув на склади овечої вовни, і що овець у нього вже кілька сотень, і що, крім того, чекає привозу цих тварин з Австралії. Зустрівшись на о. Мангарева з Русселем, колишнім місіонером на Рапа-Нуї, який лишився на цьому острові з сотнею тамтешніх жителів, ми почули продовження й доповнення розповіді Борньє про о. Рапа-Нуї, але ця друга розповідь багато в чому суперечила першій. Виявилось, як розповідав Руссель, що саме інтриги Борньє змусили місіонера залишити острів, тим більше що Борньє підкріплював свої вимоги вогнепальною зброєю; він устиг залучити на свій бік кілька тубільців Рапа-Нуї і з їх допомогою став дуже свавільно порядкувати на острові: під час виниклої суперечки з тубільцями за його наказом було поранено кількох чоловік і одного вбито; крім того, він спалив майже всі хатини тубільців спершу в Ангароа, а потім у Вайху; звелів повиривати з землі молоді батати — майже єдиний харч жителів. Що ж до церков та місіонерських будинків, то ці будівлі були зовсім не куплені, а просто захоплені Борньє, який, окрім того, забрав і 300 овець, що належали місії. Мета Борньє, як вважає місіонер, була хоч би що змусити тубільців виселитися з Рапа-Нуї, чого він і домігся. Тубільці, бачачи, що їхні оселі спалено, плантації бататів сплюндровано, настрашені вчинками Борньє, погодилися виселитися на Таїті й пристали на умову попрацювати певний час на плантаціях Брандера, який таким чином, завдяки спритності свого агента, одержав майже цілий острів для розведення овець і до того ж сотні дешевих робітників на свої плантації…»
Нарешті досягнуто заповітного — «Витязь» у новогвінейській затоці Астролябії, на берегах якої ніколи не ступала нога білої людини і де Маклаєві належить лишитися на довгі місяці, а може, й роки, щоб почати виконувати свою широку програму досліджень, складену ще в Петербурзі.
Тим, на березі, — таємничі папуаси. Уже майже люди, але поки що мавпоподібні, як визначали їх європейські антропологи, ще й до того ж, якщо віриш чуткам, жахливі людожери. Він пам'ятав про це і готувався до найгіршого.
«… Коли перед відплиттям корвета «Витязь» з Кронштадта вел. кн. Костянтин Миколайович 17 жовтня 1870 року оглядав кораблі, що вирушали в Тихий океан… кін, оглядаючи корвет, зайшов і до моєї каюти, де між іншим запитав, чи не може він щось зробити для мене. На це я відповів, що все, чого я хотів, уже зроблено, оскільки н вже перебуваю на корветі, який доставить мене на береги Нової Гвінеї, і що мені лишається тільки висловити найглибшу вдячність за допомогу моєму починанню. Коли ж князь запропонував ще раз подумати, чи не треба мені чого, у голові в мене майнула думка, яку я приблизно висловив так: «Ваша високість знає, що метою моєї подорожі на Нову Гвінею є наукове дослідження цього маловідомого острова, а отже, для мене дуже важливо, щоб результати моїх досліджень і відкриттів не пропали для науки. Зважаючи на те, що не можна зарані сказати, як довго мені доведеться прожити на Новій Гвінеї, бо це залежатиме від місцевої пропасниці й від звичаїв тубільців, я з огляду на обережність запасся кількома мідними циліндрами для різних манускриптів (щоденників, нотаток тощо), які в цих циліндрах можуть пролежати закопані в землю кілька років. Тому я був би дуже вдячний, якби можна влаштувати таким чином, щоб російське військове судно зайшло через рік або через кілька років у те місце берега Нової Гвінеї, де я лишусь, і, коли я не зостануся живий, мої рукописи в циліндрах було викопано й переслано Російському географічному товариству». Князь вислухав мене уважно і, тиснучи на прощання руку, сказав, що обіцяє не забути ні мене, ні моїх рукописів на Новій Гвінеї. Пам'ятаючи цю обіцянку генерал-адмірала, я вибрав зручне місце, де мав закопати циліндри, і показав його офіцерам «Витязя».
Було вжито заходів і для особистої безпеки Маклая. Навколо побудованої для нього хатини витязьці заклали спеціальні міни. Обоє його слуг, таїтянський хлопчик Бой і швед Ульсон, озброїлись швидкострільними рушницями, він сам — шестизарядним револьвером. Але ж не сидіти весь час у хатині, як у фортеці. Не для того він сюди прибув. Та як вступити в спілкування з цими загрозливими тубільцями, не знаючи їхньої мови? Чим завоювати їхню довіру?
Передусім, звичайно, треба було показати свої добрі наміри. Але як?
«… Прокинувшись ще до світанку, вирішив іти в одне село — мені дуже хочеться познайомитися з тубільцями ближче. Вирушаючи, я зупинився перед дилемою — брати чи не брати револьвера? Я, звичайно, не знав, як саме зустрінуть мене в селі, але, подумавши, прийшов до висновку, що такий інструмент аж ніяк не принесе значної користі моїй справі. Пустивши його в хід у мить, здавалося б, крайньої необхідності, навіть з цілковитим успіхом, тобто якщо я покладу на місці чоловік шість, попервах, цілком можливо, після такого успіху страх захистить мене, але чи надовго? Жадання помсти, численність тубільців зрештою пересплять страх перед револьвером.
Потім міркування зовсім іншого плану укріпили мій намір іти в село неозброєним. Мені здається, що заздалегідь людина не може бути певна, як вона вчинить у якомусь, досі незвіданому нею випадку. Я не певен, як я, маючи на поясі револьвер, вчиню, наприклад, сьогодні, якщо тубільці в селі почнуть поводиться зі мною негідним чином, чи зможу бути цілком спокійним і індеферентним до всіх люб'язностей папуасів. Але я певен, що якась куля, випущена недоречно, цілком імовірно,
