💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Публіцистика » Дві культури - Олександр Боргардт

Дві культури - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Дві культури - Олександр Боргардт
совєцький автор, використовуючи оту саму — совєцьку мову, езопівську та евфемічну.

Отже, казаки “освоїлі” величезні терени, не порожні, але незаперечно чужі: “занятую тунгусскими и самодийскими племенами”. На цих теренах вони побудували свої тюрми для закладників, в яких тримали в заключенні нізащо, просто, щоб легше було грабувати навколішнє населення. Саме грабувати, тому що, як нам люб’язно повідомив їх совєцький речник: “размеры ясака”, тобто — здобичі доблесних пройдисвітів-землепроходців, — “не ограничивались”.

Це ті самі люди, зауважте, які дозволяють собі бовкати про якесь там “татарскоє іго”, — коли в їх країні не оселилося жодного татарина, в тюрмах нікого з них не тримали, а розміри данини були заздалегідь регламентовані. Хібащо князь, за добрим російським звичаєм підкрадав щось і для себе, посилаючись на грізних монголів. Бо жалився ж Іван ІУ британському послові, що в Московщині — “всє вори”…

Так, що ж це все — нахабство? Так, все так. Нахабство, та до того — небачене. Таке, що немає подібних собі в людській історії. А до того — злочинство, також небачене та безпрецедентне. Бо тримати Богу духа винних людей у в’ язниці, а їх родичів грабувати — то є злочин в усі епохи.

Але, повернемося до тої споруди з “крєпкімі двєрямі”, яке наш автор делікатно йменує “казєнкой”, приміщенню для “государєвих аманатов” — закладників, котрих брали терористи та грабіжники, московські зайди. Вона була лише частиною цілого комплексу, що називався “острог”.

Острог складався з майдану, обнесеного добрим парканом не до здобуття, з чотирма та більше баштами для варти по кутах. Всередині були розташовані службові приміщення для конвою та казаків, та “казєнка” для зеків (вибачте — “аманатов”); одне слово — “зона”.

Відповідність до наступних таборів ГУЛАГу — дійсно, як придивитись, є майже повною, крім другорядних подробиць, ясна річ. Нема вже добрих парканів, немає на них ні грошей, ні дерева. Не вистачить засобів і на добру бетонову або цегляну стіну — не ті часи. Бо ж Росія — хіба не знаєте? — чим більше нахапувала чужого, — тим більше збіднювалась. От і треба якось обходитись простим колючим дротом. Гірше, набагато гірше отої старої дерев’яної “казенкі” побудовані й дощані, вітром підбиті бараки для зеків. Але — й просторіші. Бо й масштаби не ті, та й “аманатов” тепер із власного ж народу — беруть непорівняно більше від колишнього.

Тому що з оцим, другим розквітом острога, вже в Сибіру, пов’ язана та ж сама цікавська та доленосна метаморфоза, що й із першим — там, на півночі Великої Свит’юд, в Гардарікі: коли її було очищено від аборігенів, прийшлося (щоб не полишитись біля розбитого корита), — поверстувати до рабства одне одного. Щоб, так би мовити, уникнути соціального вибуху, пов’язаного з неочікуваним безробіттям.

Так, саме так, було й тут.

Вимордували та виморили голодом хантів та мансі, винищили даурів та інших, от і прийшлося самим піти в “государєви аманати”. Але…Заради своєї всесвітньої місії “общєчєловєчєского всєсоєдінєнія” (термін який же кострубатий, не дай Боже!) в світовому ГУЛАГу, оспіваної Федором Михайловичем — Росія готова на будь–які жертви…

А за більшовицької епохи, між іншим, на дотеперішній вершині “русской ідєі”, риси цього “всєсоєдінєнія” вимальовувалися чіткіше, ніж бачить око лімулюса: перетворення всієї Землі на одну спільну зону; зону всесвітнього російського ГУЛАГу. Поки, однак, справа зірвалась.

Після розповсюдження культури острога на всю Сибір, від її корінного населення, як ми відмітили, — майже нічого не полишилось. З кількох мільйонів (3–5?) полишились суті дрібниці. Є поки, щоправда, два помітних бантустани, резервати інородцев, десь тисяч по сотні кожен: Бурятія та Якутія, але — треба ж і нащадкам залишити щось там на знищення; щоб руки не зіпсували.

Такою є тисячолітня історія, еволюція цього стріжня, так би мовити — “станового хребта” російської культури: гарди, остроги, концентраційні табори…

Сучасні плоди цієї еволюції, матеріальної та духовної, діждалися визнання вже в ХХ сторіччі, коли 1934 р. до Росії прибула представницька делегація з Європи, з освіченої Німеччини, — займати безцінний вітчизняний досвід, що був накопичений за тисячу років у побудові та експлоатації концентраційних таборів.

Це вже було, воістину, всесвітнє визнання, тому що німці в справі людобойства — теж виявились не з останніх. Визнання цивілізації, заснованої на ГУЛАГє.

Епоха ГУЛАГу порізнюється від епохи острога, насамперед, кількісно. За совєцькі часи в ньому було знищено не менше від 30 млн. людей та утримувано десятки ж мільйонів одночасно. Кількість, що тут поробиш, — переходить в якість. Якщо й не можна було ще сказати, що не ГУЛАГ утримується при СССР, а СССР при ГУЛАГу, то справи йшли саме до того; наближалися. Змінювався з роками й характер ГУЛАГу — з політичного на кримінальний.

Очевидно, що нехтувати цим масованим кримінальним впливом на країну та її культуру, — просто немислиме.

Поготів, що у ГУЛАГу, як і у “вільному” совєцькому суспільстві, відбувалися на протязі його історії разючи зміни. Найвизначнішою з них було щось на кшталт Жовтневої революції, хоч років на тридцять запізненої. Вона була ініційованою зверху та її невідомий початківець, персональний пенсіонер союзного значення, можливо, живий і досьогодні; милуючись у своій сральні таємно отриманою ним “Звездой Гєроя”.

Тут прийдеться починати дещо здалека. Організована злочинність в Росії — була свого часу організованою з Європи, з Польщі, де вона вже минулого століття складалася за західними зразками. Це була не так злочинність як така, радше — злочинний бізнес, в котрому передписувалося порушувати закони лише в мінімальному ступені, в міру необхідності. Для цього існував цілий кодекс та свої тверді правила, та про якісь там перестрілки білого дня на вулицях або захоплення заложників, — тоді годі було й думати.

Все це було цілком перенесене до Росії, про що свідчить переважно польське походження російського блатного сленгу. Про все це досить цікаво написане в спогадах шефа Варшавської кримінальної поліції Генрика Ланге (Аларм у Цедергрені, Варшава, 1963).

Але, і у злочинному світі, об’єднаному строгими законами честі, знаходились свої маргінали та аутсайдери, які не в стані були стримати кодексами власний темперамент, втиснути свою “широкую натуру” в “рамкі узкіє” начал кримінального закону. А

Відгуки про книгу Дві культури - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: