Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький

У пресі оприлюднено сентенції Гейтса, що прозвучали в школі. Вони справді виразно перегукуються з Яциковими постулатами, які неоднораз звучали на його зустрічах зі студентами в київських вишах. Тому я вважаю за потрібне навести їх тут. Гейтс наголошував: багатство саме до людини не прийде. Як найперший крок до нього – особливість життєвої поведінки, ба навіть специфічний спосіб життя. Гейтсові повчання висловлені в динамічній, навіть подекуди епатажній формі, без нудних передмов і загальних місць.

Ось вони:

Життя – несправедливе. Змирися з цим.

Світ чхав на твою самоповагу. Світ чекає від тебе якихось досягнень. Тільки тоді зверне увагу на твоє почуття власної гідності.

Після закінчення школи тобі не платитимуть по 40 тисяч доларів на рік. Ти не станеш віце-президентом компанії, з лімузином і власним водієм, доки не заслужиш цього.

Вважаєш свого вчителя надто вимогливим? Дочекайся знайомства зі своїм шефом! На відміну від учителя фінансовий спокій твого боса залежатиме від того, наскільки швидко та якісно ти виконуватимеш завдання.

Обсмажувати бургери в «МакДоналдсі» – не нижче твоєї гідності. Твої прадіди назвали б будь-яку, навіть таку, роботу хорошим шансом.

Не поспішай звинувачувати у своїх поразках батьків.

Не скигли і не носися зі своїми  невдачами як з писаною торбою. Помилки на те й потрібні, щоб було на чому вчитися.

До твого народження твої батьки не були такими нудними і нецікавими людьми, якими здаються тобі зараз. Вони стали такими, заробляючи на твоє безтурботне дитинство, перучи твій одяг і слухаючи твоє безкінечне патякання про те, який же ти класний. Тому перед тим, як кинутися рятувати ліси Амазонки, спробуй спочатку навести лад у своїй кімнаті.

У школі учнів не ділять на переможців та лузерів. Учителі рідко ставлять погані оцінки, дозволяю скільки завгодно перездавати тест і з кількох спроб відповідати на запитання. Запам'ятай: у житті так не буває.

Життя не ділиться на семестри. У ньому немає літніх канікул, і дуже мало працедавців зацікавлені в тому, щоб допомогти тобі відшукати власне «я». Тобі доведеться це робити у вільний від роботи час.

Не плутай реального життя з тим, що показують по телебаченню. Люди проводять більше часу на робочому місці, а не вештаються по кав'ярнях.

Читаючи виклад Гейтсового уроку, згадав Яцика. Він розповідав мені про конфлікти зі своїми доньками під час їхнього навчання в школі. Котрась із них узялася йому'докоряти: мовляв, чому ж ти не сказав, що ми -багаті? чому змушуєш нас їздити до школи на автобусі – ми ж можемо собі дозволити наймати для себе авто…

Яцик терпляче пояснював їм, що мають жити як звичайні люди, що купання з юних літ у надмірних розкошах ні до чого доброго не приведе. Він намагався прищепити їм працелюбство, готовність здобувати життєві вершини самотужки. Звичайно ж, багато чого не вдавалося і не вдалося. Бо ж відомо: немає пророка в своїй вітчизні…

Але Яцик справляє позитивний вплив на сучасну молодь в Україні. Тут він – незаперечний авторитет. Його досягнення і його слава передовсім слугують важливими аргументами.

Такі люди, як Петро Яцик, полишають по собі не тільки відлуння своїх справ, не тільки авторитетні реєстри звершеного (їх я наводжу в книжці «Українець, який відмовився бути бідним»). Вони лишають для нас свою філософію. Якщо в покійного були соратники і якщо вони справді віддані їхній спільній справі,  то й їм'я того, хто відійшов, живе серед живих і його діяння не помирають. Уже неоднораз писала преса про те, що Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика (а їх уже десять відбулося після смерті мецената, невдовзі розпочнеться одинадцятий) став найголоснішим і наймасовішим проектом Петра Яцика й успішно відбувається без жодної участі добротворця (навіть і без його родини). Це потверджує не тільки те, що Яцик узявся за надзвичайно важливу справу, а й те, що він мав справді надійну команду, яка лишилася відданою взятій перед громадою ідеї. Принагідно треба також відзначити Яцикового спадкоємця на посту президента Ліги українських меценатів Володимира Загорія, якого з першої ж зустрічі Яцик вирізнив для себе й фаворизував, упевнившися на думці, що саме Загорій має стати головною дійовою особою в середовищі Ліги.

Після того, як донька мецената Надія, котра після його смерті очолює фундацію Петра Яцика, цілковито відмовилася підтримувати конкурс імені батька і взагалі дистанціювалася від нього, в Україні залунали голоси: треба забрати в конкурсу ім'я Петра Яцика, оскільки мовний марафон загрожений. Однак – і це дуже важлива моральна прикмета – на зборах Ліги було вирішено: Яцикове ім'я і надалі залишатиметься прапором патріотичного турніру. Меценати були одностайні: ми не повинні опускатися до дріб'язковості, треба наголосити, що є речі глибоко принципові й неперехідно вищі за невтоленні амбіції.

Сьогодні ця тема не тільки масово артикулюєть-ся в світових ЗМІ. її присутність в інформаційному просторі значно активізувалася після того, як група найбагатших американців, відомих меценатів, узяла на себе зобов'язання віддавати половину своїх грошей на благодійні потреби. В американських газетах з'явилося звернення 38 мільярдерів, які підписали документ під назвою «Клятва дарування». Серед всесвітньовідомих імен, котрі стоять під «Клятвою дарування», – Білл Гейтс, Воррен Баффет, Джордж Лукас, Майкл Блумберг, Томас Бун Пікенс.

Характерний момент читаємо в листі з приводу «Клятви дарування» нафтового магната Томаса Бун  Пікенса: «Я давно заявляв, що одержую задоволення від заробляння грошей, але я також маю задоволення з того, що віддаю їх. Мені більше подобається заробляти гроші, але віддавати їх – теж подобається, це в мене на другому місці…»

Звичайно ж, ці слова міг би повторити й Петро Яцик, який (особливо ж в останні роки життя) значно більше опікувався благодійними проектами своєї фундації, аніж своїм бізнесом. Мовби передчуваючи вже недалекий відхід із цього світу, він поспішив упорядкувати й розрубрикувати все те, що було пов'язане з діяльністю його фундації, котрою