Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Головний Отаман Петлюра

(підпис і копії)

Плян прагнув ось до чого: генерал Денікін веде головну операцію на Москву, отже, треба уможливити йому повну свободу рухів і скупчення гро його сил на напрямку Харків-Курськ-Орел.

Українська армія звільняє від червоних Правобережжя і надійно займає своїми відділами напрямок Київ-Ніжин, а як потрібно, то й Київ-Чернігів. Взагалі, Українська армія забезпечує ліве крило Добрармії.

Щоби створити сильну погрозу Москві з заходу, Польська армія своїм правим крилом просувається на Дніпро до Річиці (на це вона мала змогу, знявши свої дивізії з зовсім безпечного Українського фронту). Звідси через Гомель іде шлях Брянськ-Москва, центром Польща погрожує великому наполеонівському шляхові Мінськ-Смоленськ. (ШДА, як уже зазначено, надсилає телеграму Польській армії з своєю пропозицією). Тоді, цілком зрозуміло, що умови для наступу Добрармії значно полегшали б і сили для удару збільшилися б, досягнуто було б скорочення фронту (два сильні відтинки на заході) і з певністю можна сказати, що це уможливило б знищення червоних.

До цього треба додати, що за активної участи Українськoї армії в спільній боротьбі, комунікації Добрармії значно скорочувались і, посівши Орел, її ліве крило мало можливість базуватись на Київ.

Українська армія своїми бойовими діями спричинилася б до звільнення України від червоного терору, а великою своєю військовою допомогою склала би сприятливий грунт для остаточного розв'язання своїх державно-національних інтересів.

Крім того, наша армія, отримавши військову техніку від Антанти, або здобувши її від червоних, розгорнула б свої кадри до 400-500 тисяч, і цією силою забезпечила б Соборній Україні вільне виявлення своїх бажань на Українських Установчих зборах і домагання їх здійснити.

Керування всіма операціями мусіла б узяти Антанта, бо большевизм був чинником світового масштабу, загрожував передусім цій самій Антанті, а тому й боротися з ним треба було в міжнародньому масштабі.

Урегулювати наші взаємовідносини з білими і поляками мусіли представники Антанти, на це у них була повна змога.

При складанні пляну операцій, потрібних для здійснення наших цілей, – чи буде яка військова згода з Добрармією, чи буде війна з нею, – хоч-не-хоч, а треба було числитися з наступом Денікіна на Лівобережжі і з евентуальним набезпеченням нашого лівого крила рухом польських військ на Рівне-Калинковичі. Наш, широко закроєний, плян загального наступу на большевиків найбільше відповідав політично-стратегічній ситуації і безсумнівно дав би виграну. Так теж дивився на справу маршал Фош. Але антантські політики та короткозорість Денікіна й захланність поляків не дали тому плянові здійснитися.

Розглянемо важливіші напрямки на Правобережжі і зв'яжемо їх із ситуацією червоних на Лівобережжі й польському фронті.

Район Правобережжя і операційні напрямки. Cх. ч. 12.

Навколо операційного напрямку – Київ чи Одеса – як у Кам'янецькій так і пізніше в Галицькій пресі ведено досить жваву полеміку і, нарешті, у галичан склалася така опінія: Головний Отаман Петлюра зробив помилку, що пішов на Київ, а не на Одесу, – це перша причина всіх наших неуспіхів.

Розберімся, панове, докладніше в цьому питанні і побачимо, що тут криється велике непорозуміння.

Розглянемо можливі напрямки на Правобережжі в зв'язку з нашими операціями і загальним становищем большевиків на Україні.

Для зручности викладу, спочатку опишемо коротенько великий район Правобережжя, що обмежено: на заході – р. Дністер, на півдні – Чорним морем, на південному сході і сході – р. Дніпром, з північного заходу – залізничною магістраллю Могилів-Жмеринка-Київ і відгалуженнями на Бердичів та Проскурів. Потім скажемо кілька слів про Волинь і Полісся.

Цей район простягався в південно-східньому напрямку. Найбільшу ширину він мав на лінії Катеринослав-Дубосари і найменшу – на побережжі Чорного моря.

В цьому районі немає сильних рубежів, які могли гальмувально вплинути на операцію. З річок тільки Буг трохи перерізує район із півночі на південь, і з форсуванням його треба числитися.

Залізнична сітка.

Найбільше ж сильний рубіж – це річка Дніпро. Чотири головні залізниці перерізують цей район і через р. Дніпро йдуть на Лівобережжя, де вони круто повертають на північний схід у спільному напрямку на Москву: 1) Миколаєв-Катеринослав з відгалуженням на Олександрівськ, 2) Бірзула-Знаменка-Кремінчук, 3) Вапнярка-Христинівка-магістраль Могилів-Жмеринка-Козятин-Київ.

З півночі на південь і південний схід на побережжя Чорного моря йде тільки дві широкоторові залізниці: 1) Фастів-Квіткове-Знаменка-Миколаїв-Херсон, 2) Жмеринка-Вапнярка-Одеса.

Та ще від Вінниці на Зятківці-Ольвіопіль вузькоторова.

Всі ці подовжні шляхи, як бачимо, виходять на Магістраль Київ-Жмеринка. Через Дніпро ще йде шлях Черкаси-Одеса.

Всі поперечні шляхи через Дніпро мають залізничні мости фундаментальної будови.

Все Правобережжя – це родючий край з необмеженими запасами збіжжя. Найбагатший хлібом район – південь Херсонщини й Катеринославщини. Київщина й Поділля менш родючї, але в цьому районі найбільше розвинена цукрова промисловість, а в Бердичівському повіті багато гарбарень. На Катеринославщині розвинена заводська промисловість (багатство залізною рудою). Отже, все Правобережжя надається для операцій великими силами. Цей район може прохарчувати мільйонову армію.

Для наступу на південь набирають великого значення подовжні залізничні шляхи. Для наступу на схід – поперечні. Дніпро на своіх переправах запирає всі залізниці на Правобережжі.

Розглянемо залізничну сітку на Волині й частині – Полісся. З Ковеля й Пінська на схід ідуть три шляхи. 1) з Ковеля через Сарни на Киів, 2) з Ковеля через Шепетівку на залізницю Козятин-Киів, 3) з Пінська на Річицю-Гомель. Поперечні шляхи: 1) Здолбунове-Сарни-Лунинець, 2) Бердичів-Житомир-Коростень-Мозир і далі на Могилів і на залізницю Мінськ-Смоленськ-Москва. Знову таки два залізничні шляхи виходять на Київ-Жмеринка.

Район північної Волині й Полісся бідний на шляхи, мало заселений, вкритий лісами й