Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Центральне положення Москви, до якої сходяться всі залізничні артерії, великі простори та ізольовані дії білих армій давали червоним надію на успіх.

Необхідно було, скупчивши сили, розбити одну з армій, а проти решти тільки опиратися, потім швидко повернутися проти другого небезпечнішого ворога. Разом із цим, большевики вживали всіх заходів, щоб дезорганізувати білих та посварити їх поміж себе – в цьому був єдиний порятунок.

Червона армія.

Троцький стояв на чолі Революційного воєнного совєта і, за допомогою старшини генерального штабу, реорганізувавши червону армію, підсилив її комуністами, збільшив її кількість мобілізацією, переважно робітництва. Чисельність армії тоді дійшла до мільйона люду. Загалом, ця армія не мала ще великої ударної сили.

Червоній Москві допомагали німці. Вони мали надію, використавши комуністів, розвалити Антанту і досягти реваншу, бодай дійти перегляду Версальського трактату.

Отже, сила большевиків полягала: 1) в залізній організованості комуністичних верхів та бажанні їх за всяку ціну залишитися при владі; 2) в скупченні всієї влади в руках Совнаркому (диктатура); 3) в безоглядному, нічим не стриманому терорі і геніяльній провокаторській здібності зруйнувати на внутрішньому фронті і знищити всякий замах опозиції різних ворожих організацій; 4) в демагогічності й знанні психології народу та влучній пропаганді. Троцький і Ленін, щоб придбати собі нових прихильників, при потребі висували такі гасла, що не відповідали ідеям комунізму. Також комуністи запозичили в буржуазії націоналізму і ним зручно оперували, прикидаючись «собирателями земли русской» під червоним прапором: 5) в надзвичайно вмілій агітації серед европейської опінії і народніх мас. Всіх незадоволених – чи то соціяльно, чи національно – комуністи брали під свій захист і опіку.

Нарешті, у червоної армії був ще один плюс – це здібність оцінити важливіший і небезпечніший напрямок і на ньому скупчити всю свою колосальну енергію і максимум зусиль, а також уміння внести заколот у ряди своіх ворогів.

Висновки.

Отже, і в червоних і в білої коаліції були великі сили і можливості. Червоні мали загалом більше війська, але його треба було вживати і на зовнішніх, і на внутрішніх фронтах.

Проти червоних – вороги навколо, небезпека з тилу, брак амуніції і військової техніки, слабий залізничний рух, погроза зсередини, господарська розруха, але в них – одна залізна воля, яка не спиниться ні перед чим, навіть не завагається знищити весь нарід, аби тільки досягти своєї мети, і могутня, майже непереможна, пропаганда.

Ворог не об'єднаний, Антанта, що мусіла взяти твердий провід у свої руки, не має сталого політичного пляну. Франція веде власну політику, Англія силкується якнайбільше використати для своєї економіки завірюху на сходї. Вона однією рукою дає, ніби помагає, другою сама ж псує справу.

До того ж ні Антанта, ні російські кола не вжили всіх заходів, щоб притягти до боротьби і всі новоутворені держави, використавши їхнє національне піднесення і свіжу, молоду творчу енергію, і таким чином збільшити свої сили і замкнути оточуюче коло.

Найбільша небезпека була для лівого крила Добрармії (головної, ударної сили білих), а тому активна участь у загальному наступі Української армії набирала великого значення.

Всього у білих було до 400 тисяч бійців на 10-тисячоверстовому фронті, а тому перемога тієї чи іншої сторони багато залежала від того, на який бік терезів кине свого гострого меча майже 100-тисячна Українська національна армія.

Оцінка ситуації ШДА.

Головний Отаман і українське командування сподівалися, що Антанта і Денікін досить зорієнтувалися в стратегічно-політичній ситуації, взяли на увагу наслідки Великої війни і революції. Тому командування мало надію, що Українську армію буде вжито, як активний чинник у боротьбі на протибольшевицькому фронті, а Лівобережжя і Правобережжя – як базу для наступу.

Головний, Отаман і його штаб цілком виразно уявляли собі, що боротися українському військові проти большевиків цілком відокремлено, з надією на успіх, і здійснити змагання української нації можливо – або в контакті з іншими протибольшевицькими угрупованнями, або при їхньому невтралітеті.

Ось у якому масштабі Український Генеральний штаб уявляв собі боротьбу з большевиками, тому й уживав заходів до здійснення свого пляну.

Українське командування найбільше турбувало сусідство Добрармії та її евентуальні операції на Україні.

Ситуація на лівому крилі Денікіна.

Добрармія, розгорнувшись на широкому фронті, швидко посувається вперед. Для забезпечення свого лівого крила, Денікіну потрібно було або протягти його ще далі на сотні верст на захід до Дністра – для цього, за несприятливих умов, погрожував йому збройний конфлікт з Українською армією, – або шукати з Україною воєнної згоди і, за її активною допомогою, надійно забезпечити собі лівий фланг і головний операційний напрямок Київ-Ніжин. Взагалі, використати бойову співпрацю Української армії на большевицькому фронті.

В цей час прибули до Кам'янця військові представники від Америки, Франції та Англії. Нашим командуванням,[43] головне з інформаційною метою, на нараді в ШДА, що відбулася 30.VІІ, було рішуче висловлено свій погляд.

Тут же викладено й бажаний плян операцій проти червоних на південному сході. Активну участь у ньому мусіла взяти й Польська армія. Про це було поінформовано польське командування окремою телеграмою і через нашого представника в Бухаресті.

Подаю копію телеграми (збереглася в автора тільки чернетка):

З'єднані армії Великої України під моїм керуванням 5.VІІ почали рішучі операції для остаточного звільнення України від загального ворога культури й цивілізації – большевиків. Мета наступу – захоплення Києва-Одеси і звільнення Правобережжя. Для успішного наступу Українських армій та забезпечення наших флангів від можливого контрманевру з боку червоних військ було б дуже важним, щоб почалися енергійні операції з боку інших армій, які теж ведуть боротьбу з большевиками. За відомостями червоні скупчують