Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський
Значення боїв за Жмеринку.
Наша активність і наполегливість під Жмеринкою безумовно спричинилися до полегшення ситуації на відтинку 3-ї дивізії. Вся увага 44-ї сов. дивізії й усі її сили було приковано до Жмеринки. Допомога з Києва йшла до Жмеринки, а не проти 3-ї дивізії. Оскільки пполк. Удовиченко відчував усю вагу боїв під Жмеринкою, видно з того, що 30.VІІ, в час боїв, він просив ШДА, щоб Тютюнник та Божко брали Жмеринку, бо 3-й дивізії доводиться тримати заслону на ст. Рахни. Пполк. Удовиченко справді тримав тільки невелику заслону на цьому напрямку, гро своїх сил він мав повну змогу скупчити під Вапняркою.
Крім того, бої за Жмеринку значно полегшили й наступ на Проскурів, бо нашим Проскурівським групам доводилося мати діло тільки з частинами, що безпосередньо боронили Проскурівський напрямок.
Оцінка наступу на Проскурів.
Большевики, на мою думку, не обрахували своїх сил на Проскурівському напрямку і ставили, порівнюючи, міцний опір проти далеко численнішого противника. Так само вважаю, що вони спізнилися відвести головні свої сили з Проскурова і Чорного Острова, що спричинилося до поразки 1-ї совєтської дивізії; як відомо, наша кіннота – Чорні Шлики – й панцерні потяги навздогнали їх біля с. Калинівки й завдали їм значної втрати. На цьому напрямку підходили три панцерники з 12 гарматами. Так само й під Чорним Островом СС завдали ворогові дошкульних втрат. Взагалі, бої під Проскуровом так знесилюють 1-шу сов. дивізію, що вона – в повному відвороті.
Можливо ще припустити, що червоним потрібний був час, щоб евакуювати Проскурів, і тому вони зважилися на нерівний, безвиглядний бій.
Для нас цей наступ дуже характерний, як перший приклад сцівпраці Наддніпрянських і Наддністрянських частин, порівнюючи значною кількістю плече-в-плече.[41]
Розробляючи пляни офензиви, ШДА взяв під увагу як бойові вимоги, так і деякі моральні чинники, відповідно до політичного моменту.
Тому наш маневр розраховано так, щоб при наступі 2-й Галицький корпус зустрів найсприятливіші умови, цебто, незначний опір з боку ворога, і разом із тим його частини взяли безпосередню участь в атаці Проскурова.
Тому, як бачимо, головна бойова роля випала на Запопорожців; вони до 28-го ведуть найупертіші бої з гро ворожих сил по обидва боки шоси й залізниці Ярмолинці-Проскурів. 29-го, коли було зламано ворожий опір, атаку на саме місто Проскурів мусіли вже разом вести чотири Галицькі бригади й Запорожці. Також СС вели досить сильні бої з великим завзяттям; правда, ця група, розгорнула тільхи одну дивізію, друга йшла на пів переходу ззаду.
Цікаво зробити порівняння між акціями Наддніпрянців і Наддністрянців. Наші частини наступають швидко, розгортають широко свої сили й атакують ворога, охоплюючи його. Кіннота (Чорні Запорожці й кінний дивізіон СС) наполегливо переслідує ворога й деморалізує його; 2-й корпус просувається поволі, занадто турбується за своє відкрите крило. Для захисту Деражнянського напрямку скупчено всю групу полк. Бізанца – дві бригади, 27-го навіть три бригади. Правда, 2-му корпусові поставлено завдання – наступаючи на Проскурів, ужити заходів для забезпечення свого правого крила з боку Деражні. Але проти галичан було скупчено всього два – два і пів куреня й кілька гармат та дві сотні кінноти.
Побоюватися дуже за своє праве крило 2-му корпусові не було чого, бо майже всю 44 дивізію було сковано між Жмеринкою, а залiзничну дільницю Комарівці-Сербинці посідав Тютюнник. В Деражні лишався невеличкий ворожий відділ тільки з 200 бійців (багнетів).
Після захоплення Проскурова 2-й корпус, всупереч директиві, звертає більшу увагу на схід і видає спочатку розпорядження: обсадити р. Бужок на північ від Проскурова тільки однією бригадою, три бригади скупчити в районі Меджибіж-Деражня-Богданівці й одну – в резерві в Проскурові. Тільки після зауваження з боку ШДА висовується на призначений для них відтинок ще одну бригаду (тел. від 29.VІІ, ч. 001007). Вважаю, що штаб 2-го корпусу ще, не з'ясував собі важливости напрямку Проскурів-Староконстянтинів-Шепетівка, звідки можна було чекати різних несподіванок від червоних, на що вони були такі майстри (як побачимо потім, це й сталося). В цьому напрямку й відійшли головні сили ворога. Взагалі видно було, що Галицька армія ще не призвичаїлась до зовсім нової для неї рухливої большевицької війни і слушно починає свої акції обережно й оглядаючися.
Треба зазначити, що на 2-й Галицький корпус випадала важка доля почати марш на Проскурів без жодного відпочинку. З польського фронту – впрост на большевицький. В цей же час уже спокійно розташувалися в своїх районах 1-й і 3-й галицькі корпуси. Безумовно, ця обставина мусіла вплинути на рух перетомлених частин 2-го корпусу. Все ж участь 2-го корпусу в наступі спричинилася до наших успіхів, і вони (галичани) виконали поставлене їм завдання.
Моральне значення цієї братерської співпраці було велике. Тепла й урочиста зустріч місцевим населенням галицьких відділів у Проскурові, а також і в інших місцях, спричинилася до піднесення настрою серед вояків Галицької армії. Велика Україна охоплювала своїм впливом вразливу душу галицького вояка і потроху усувала болючі спогади.
Так само Галицька і Наддніпрянська армії почали знайомитися одна з одною на полі бою із спільним ворогом і битися плече-в-плече, та звикли цінити й поважати одна одну.
Бої під Проскуровом, Вапняркою та Жмеринкою стали відомі галицькому військові, і воно на власні очі побачило, що Наддніпрянська армія – хоробрий та добрий бойовий товариш.
Населення Великої України почало цінити слухняні та організовані галицькі частини. Вони не грабували, не гвалтували нарід, а радо допомагали йому, по змозі, навіть у домовій господарській праці. Це була не червона розбещена армія,
