У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ - Іван Дмитрик

Цілком інакше повівся ройовий Їва. Довідавшись про весілля, він післав хлопців у справах, а сам з кулеметником Зазулею та ланковим Калиною помандрував до Пантни. Їва був великий хвалько, дуже зарозумілий і любив гонори. Тож він розсівся між гістьми, немов у себе вдома в селі Мацьковичі.

Його стрільці — Білий, Чарнота та інші — збирали в селі бараболю для сотні; Крампа і Чува пішли до одного господаря по ялівку. Крампа недбало обвинув навколо руки шнурок і потягнув ялівку за собою. Чува йшов ззаду і підганяв. Коло річки, ялівці щось не сподобалось, вона підняла хвіст і шмигнула через калабаню. Спочатку Крампа біг за нею, — але бідний Крампа взагалі не вмів бігати, навіть коли ворог наступав йому на п'яти, — він впав, а клята ялівка тягнула його за собою як колоду. З тяжкою бідою Крампа звільнив мотузок з руки. І так, без нічого, Крампа і Чува приплентались і собі на весілля.

Ранком Їва, з якого ще не вивітрився самогон, помандрував зі своїм роєм до Баниці, де рішив переспатися. Він вибрав на квартири три хати, що стояли поруч. У першій хаті примістилися він, Зазуля і боївкар Хитрий, до другої пішли Білий, Крампа і Чува. Калина, Чарнота і Шабля мали йти до третьої, але вони помилилися і зайшли аж до п'ятої чи шостої. Було вже близько полудня, коли вони розмістилися на спання. Стійки не виставили. Її мали тримати господарі і, на випадок наскоку поляків, побудити їх.

Так воно і сталося. Хтось доніс полякам, що в Баниці партизани, і вони прийшли прямо під хати, де солодко спали Їва і його стрільці.

Чарноту, Калину і Шаблю господар збудив уже тоді, коли поляки роззброювали під хатою Їву, Зазулю та Хитрого і вдиралися до хати, де були Білий, Чува і Крампа. Але вони були вже готові до зустрічі з ворогом і за першим махом скосили п'ятьох жовнірів. Тоді поляки кинули ґранати, і хата загорілася. Наша трійка вискочила з хати і собі кинула кілька ґранат у ворога. Секундне замішання, викликане розривом ґранат, вони використали, щоб метнутися до найближчих кущів. Поки поляки опам'яталися, вони вже добігли до лісу, хоч їх досягнули ворожі кулі — Чуву ранило в бедро, Крампу в ногу, а Білого в ногу і живіт, — але їм пощастило скритися в гущі лісу.

Зарившись під стріхою в солому, Чарнота, Калина і Шабля потерпали за свої душі. Поляки перешукали всі хати, кололи солому баґнетами на стріхах, били господарів. Перевернули також догори ногами все в хаті, де сховалися наші стрільці, підпалювали навіть хату, але господарі не зрадили їх.

Коли рій Їви не прийшов на збірку, а сотенний Бродич довідався про їх гульню на весіллі, він попав у страшну лють і сказав, що поставить їх під суд, а це грозило карою смерти. Але, як згодом розвідка дала знати, що Їва, Зазуля і Смирний попали полякам у руки, а інші правдоподібно загинули, — ця вістка заелектризувала не тільки сотенного, але й нас усіх. Ройового Їви ніхто в сотні не святкував, але вісім хлопців... вісім хлопців пропало!

Ситуація була дуже погана ще й тому, що Їва знав багато про наші маґазини в лісі і міг зрадити ворогові. І сотенний дав наказ визволити полонених, або, якщо це не вдасться, знищити їх.

Цілою сотнею ми засіли при дорозі з Пантни до Малистова, бо довідалися, що поляки в Пантні водили полонених від хати до хати і хвалилися, що "дужо їх витлуклі, а тих забралі показаць людзям".

Уже цілком звечоріло, коли польський відділ з полоненими вийшов з села. Була густа мряка. Ми зачекали, поки ворог не зрівняється з нами, і тоді заторохкотіла наша зброя. Поляки розбіглися по полі та ярах, і мряка заслонила їх від наших куль. На дорозі залишилося кілька ранених і убитих, але Їву і Зазулю ворог таки забрав з собою. Хитрий використав замішання. Він розрізав шнур, яким був зв'язаний з Зазулею й мигнув у кущі.

Тієї ж ночі сотенний розділив нас на групи, і ми пішли по всіх криївках, про які міг знати Їва, і перемаґазинували всі харчі. Скільки це нас коштувало праці!

На другий день до сотні добилися Чарнота, Калина і Шабля. Разом з жандармерією вони пішли до лісу шукати за Білим, Чувою і Крампою. Знайшли їх ще в сам час. Білий і Чува були вже непритомні. Ранених відвезли до Бортного, де їм вийняли кулі. Після двох тижнів їх перевезли до санітарного пункту на Свіржівській Маґурі.

Сотня пішла в рейд. Ми ніде не затримувалися довше, як один день, бо ворог ганяв за нами від села до села.

Під кінець листопада ми зупинилися під селом Чертіжне. Докучав пронизливий холод, землю припорошив невеличкий сніг. Ми сиділи в поготівлі, бо розвідка повідомила, що в селі є польські жовніри. Пізно по полудні на одній із стійок пролунали серії з автомата, а за ними вибух ґранати. Сотенний, який не хотів вступати в бій, наказав стягнути стійки. Прийшли всі за винятком Чорного. Ми знайшли його мертвого. На нього правдоподібно наткнулася ворожа стежа і ранила його; щоб його не схопили, він розірвав себе ґранатою.

В глиб лісу поляки не пішли, лише довго обстрілювали весь терен. Наша сотня тим часом піднялася на вершок гори Сівейка (788 м.).

В кінці листопада сотенний розчленував сотню і кожній чоті призначив терен діяння. Чота Корпа залишилася на Кичері, чота Дороша і мінометна ланка відійшли на Рунок, а наша чота Кручі пішла на Свіржівську Маґуру. До нас приділено санітарів Орленка і Крука та політвиховників Микиту і Вуйка. Бунчужний Кудияр залишився з чотою Корпа, політвиховника Бойка призначено до чоти Дороша, з нею теж залишився сотенний. Кур'єрами між чотами призначено Найду і Стебелину.

Заки ми розійшлися в призначені терени, ми ще зробили наскок на містечко Ропа, щоб роздобути трохи ліків і одягу. З цього погляду акція вдалася, але в ній загинув стрілець Чумак. У короткому бою з міліцією і відділом польського війська — Чумака поранили. Коли до нього підступали двоє польських жовнірів, він відбезпечив ґранату і розірвав себе