Вогонь і кров - Ернст Юнгер

У нас тут також здавалося, що справи не йдуть на краще. Учора ввечері, коли ми вже збиралися повертатися на позиції, прийшов наказ, що наразі ми ще можемо відпочивати. Ширилися звістки, що готується наступ, і саме з цієї причини відкладається ротація, мовляв, вони хочуть тримати напоготові підрозділ, який добре відпочив. Досі ми мусили дорого платити за такі дні відпочинку. Я використав цей час, щоб розібрати пошту.

«Любий Фріце, дякую за Твій лист. Як справи з легенями та рукою? Ми зараз на спокійних позиціях; я маю час відновитися після останнього поранення й згадати про чудові дні в Рейбурзі. Ми майже на канікулах; сонце припікає, і ми тут усі вже засмаглі, наче індіанці.

Отже, скоро ти одужаєш настільки, що знову зможеш потягом привезти на фронт резервістів. З Твого листа я зрозумів, що це стає досить неприємним завданням, після виконання якого відповідальних ситуацій не менше, ніж у бою. Постріли з потяга, дикі крики, безлади й погрози, все це нагадало мені про «Розгром» Золя, образи якого ми ще ніколи не могли уявити собі у німців. Можу собі уявити, як ти радів, коли відправив цю роту до їхньої дивізії після того, як чверть із них втекла дорогою.

Таких труднощів немає в зоні досяжності ворожого вогню; утім, їх завжди треба мати на увазі, особливо тому, що на цей випадок немає чітких інструкцій. У статуті про солдата говориться тільки, як він має виглядати. Як я пригадую, винятком є лише правила, як поводитися з п’яними; вони написані так ясно, що кожен, хто хоч раз читав їх, навряд чи припуститься помилки. Такі випадки часто траплялися і до війни, а от ситуації, які Ти описуєш, мабуть, вважалися неможливими. Однак, попри це з ними не так і важко впоратися.

У такому випадку, як і в кожній ситуації, коли починаються колективні безлади, шириться настрій невпевненості, якому не сміє піддаватися командир. Якщо швидко втрутитися, можна обійтися найменшими силами; що довше тягтимеш, то більше зусиль знадобиться потім. Коли бачиш, що сутички вже не уникнути, мусиш сам її розпочати; тоді ти ще можеш обрати найкращі місце та час: треба створити прецедент — те, що називається «дати наглядний урок».

Якщо вже наважився на це, то ніколи не відчуєш нестачі сил. У більшості випадків все залежить від звання. Треба лиш назвати імена двох або трьох ватажків, приставити до них у купе кількох озброєних охоронців та чекати прибуття потягу до наступної станції. Там їх можна висадити; якщо все знову продовжується з криком та безладами, слід вибрати найлютішого та найсильнішого хлопця, підійти до нього так близько, щоб жоден інший не подумав на себе, і віддати йому гучний і чіткий наказ, щось зробити або повернутися до свого купе, і якщо він не підкориться — тоді вже відразу застосувати зброю.

Утім, що рішучіше ти діятимеш, то меншою мірою знадобиться застосування сили. Швидше за все, запанує глибока тиша, а навколо ватажка утвориться широке півколо, обмежене тільки його особистістю, у той час, як за командиром стоятиме авторитет держави. Тож ватажок дасть себе прибрати й передати командуванню по станції. Після цього слід приділити увагу збереженню дисципліни та наказати розрахуватися на перший-другий — це найкращий спосіб швидко відновити відчуття субординації та поділити натовп на маленькі групи. Людей, на яких укажуть сержанти, мають негайно відправити на фронт, а за найменшої підозри — відразу заарештувати. Тоді настане мить, коли командир, якщо йому дістане відваги, може сказати кілька слів, якщо ж ні, краще обійтися без цього. У кожнім разі я впевнений, що коли Ти зможеш все владнати миром, то до кінця поїздки все і так можна буде прочитати у Твоєму погляді».

Передня лінія

Вчора ввечері нас таки замінили. Наказ прийшов так само раптово, як і наказ залишатися на відпочинку. Ми застали сектор у тому ж вигляді. Втім, у нас досі були причини для тривоги, адже нам довелося на всю ніч виставити патруль перед дротяною загорожею. Ми з Отто теж дві години прогулялися навколо; ми чули кашель англійських вартових, але на нічийній землі не було нікого. Як добре було знову зануритися вглиб пустища! Щойно зробиш декілька кроків далі вперед, життя вмить оточують тисячі образів, сумнівів і думок. І згодом все це зникає у вогні.

Упродовж останніх років я проводив стільки літніх ночей під небом, що я вже навряд чи згадаю кожну, якщо тільки вона не вінчалася боєм. Вони всі злилися у спогадах в одну-єдину довгу ніч. Уже зараз, коли я гортаю цей щоденник, то ніби читаю записи, зроблені чужою рукою.

І все ж таки в пам’яті залишається щось особливе, що відчуваєш щоразу, коли ступаєш у відкрите поле. Війна має свій власний запах, свій аромат. Його впізнаєш, як впізнаєш давно вже забутий сон. Війна належить до царини, де знову відкриваєш первісні звуки, такі, як вітер, що тихо блукає над полем і щоразу вертається темними стежками. Не існує мелодії глибше.

Передня лінія

Шюддекопф, який щойно одружився, повернувся з відпустки, і товариші привітали його звичайними веселими жартами. Я дуже втішився з його повернення; останніми днями Отто просто виводив мене. Він справді годився тільки на те, щоб кидати в англійців ручні гранати, і мені було цікаво, чим він займатиметься в мирному житті. Нещодавно мені потрапили до рук його документи: виховання в дитячому будинку, грубі безчинства, бійки, образи посадовців, контрабанда. Зрештою, це все дрібниці, про які не станеш розпитувати людину, з якою маєш штурмувати кулеметне гніздо. Але в мирному житті все інакше.

Завжди мають бути країни, куди можуть податися такі хлопці. Сумно дивитися, як сильніші й ближчі до природи занепадають і в кращому випадку емігрують. Значення кожного ладу відповідає тим обсягам первісної сили, які він може вмістити та використати. У наших маленьких державах, з їхніми кастами торговців та писак, їхніми солдатами, що стають у певному сенсі чиновниками, все зовсім навпаки. Той, хто не може добре скласти іспит або сколотити дільце, зазвичай просто зайвий. Наскільки це вбиває свободу та нормальний розвиток, помітно хоча б із того, що тут, у бліндажах, час від часу когось лякають сни про екзамен! Тоді він прокидається, мабуть, від вибуху, який стався десь поблизу, і зітхає з явним полегшенням від того, що не сидить ні на якому іспиті, а всього лише тут, у