У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ - Іван Дмитрик
По дорозі ми бачили, як горіли одне за одним села — це поляки вивозили наших людей.
В терені дій сотень Хріна ми чули про його успішні бої. В селах Полонна і Кам'янне Хрін знищив велику польську заставу. В бою загинуло тридцятеро ворогів. Наші визволили з польських рук одну дівчину і двох хлопців, яким поляки закидали приналежність до підпілля. В бою здобули багато амуніції, а також осідланих коней. З сотні Хріна були ранені курінний лікар Рат і стрільці Соловей та Івасик.
До табору ми вернулися якраз тоді, коли Хрещатою переходила велика облава.
З Сянока приходили наші розвідчики і оповідали страшні речі про збірні табори, в яких тримали наших селян. Вигнавши їх з хат з голими руками, їх тримали там по кілька тижнів, не даючи їсти. Люди вмирали з голоду, найбільше діти. Табори були обведені колючим дротом з сильними заставами з кулеметами на вежах, з яких летіли смертоносні кулі на кожного, хто тільки наближався до колючих дротів. Були і добрі поляки, які приходили і хотіли помогти, але їх відганяли від дротів. Розділювання родин, забирання мужчин на тяжкі роботи, ґвалтування молоденьких дівчат — були масовими явищами.
Лише в терені наших дій ворог виселив 70 відсотків українського населення. Дехто сховався по лісах, головно по словацькій стороні. Чехи спершу дивилися крізь пальці, та згодом наказали людям скупчуватись у селах, мовляв, по лісах будуть робити облави на "банди УПА". Але, як виявилось, це була зрада. Чехи половили людей і передали їх полякам.
Про ці події довідався Хрін, який в той час загнався зі своєю сотнею аж на Словаччину. Сотня була одягнена в новісінькі польські мундири з усіма відзнаками і тому, зустрівши чеський відділ, Хрін вдавав польського полковника. Це був відділ, який якраз передав полякам наших людей. В розмові чехи виявили Хрінові всю зраду.
Лише частина людей мала змогу вирватися з чеських рук, особливо там, де охорону тримали відділи словаків. Більшість чехи таки передали полякам.
Покидаючи свої господарства, селяни переказували, щоб не дати ворогові зібрати урожай з поля. Сотні видано наказ збирати по спорожнілих господарствах коси, серпи, молотілки, жорна, бочки, а також копати криївки для переховування зерна та інших харчів.
Мабуть ніхто не збирав урожаю так, як ми. Ми обрізували лише самі колоски, стебла залишали полякам. Така робота йшла скоро і за ніч ми обчухрували цілі поля. Колоски в мішках ми відносили подалі від місця роботи та по селах або лісах молотили середньовічним способом. Потім сушили зерно на сонці, насипали в бочки і ховали в криївки.
Стрілець Чарнота змайстрував кератові жорна над селом Душатин на Хрещатій. Спочатку кільканадцять стрільців тягнуло керат, опісля запрягали коней. Під час облав, Чарнота умів по-мистецьки замаскувати керат.
Та незабаром ворог почав нас переслідувати, а також зігнав велику кількість польських селян збирати урожай на полях. Цей плян йому не вдався, бо хоч великі відділи охороняли робітників на полях, то вони не хоронили їх від наших куль, що свистали їм коло вух. Ми стріляли з дальшої віддалі з кулеметів і мінометів та виганяли всіх з поля. Згодом до кошення взялося польське військо, але цей задум був ще гірший. На цивільних ми ще вважали, а у військових стріляли як у стрільницю. Жовніри відстрілювались, але і косити не могли. Багато збіжжя на полях змарнувалося, ми не могли всього позбирати, а ворогові також не дали.
РОЗДІЛ 12
Ще під час жнив сотенний Бродич вислав чоту Корпа в терени Криниці, щоб там перевірити обставини і приготовити шлях для нашої сотні. З Корпом пішла також боївка Шугая. Вона вже була там 1945 року, але тоді справа виглядала погано, бо населення, здебільша несвідоме і задурманяне русофільством, вороже ставилося до УПА і разом з більшовиками і поляками робило облави на "банди УПА, які мордували український народ". Були, щоправда, села дещо свідоміші, і вони не брали участи в цих божевільних облавах на своїх рідних братів, але нас не підтримували. Звена ОУН творились лише в свідоміших селах. Вони вперто поширювали свої впливи на села москвофілів. Згодом у таких свідоміших селах постали боївки ОУН. Ці перші піонери за два роки обійшли майже всі села західньої Лемківщини і зробили велику роботу. Коли боївка Шугая (він сам родом з Лемківщини) прийшла вдруге, справа виглядала вже інакше, вони мали тільки двох ворогів — поляків і більшовиків. Населення, хоч не масово, але допомагало упівцям та не ганяло вже з рушницями по лісах.
Своєю появою Корп і Шугай викурили всю міліцію з сіл, а її намножилось багато, майже в кожному третьому селі. Міліціонери настрашились і втекли до міст або підміських сіл і згуртувались там, де було польське населення. Поляки ніяк не могли зрозуміти, звідки взялися наші стрільці. Вони досі почували себе безпечно, бо між тереном наших дій і західньою Лемківщиною лежав "мертвий пояс".
Ще 1944 року німецька армія, забезпечуючи свій фронт, замінувала довгий простір від Кракова попід Кросно і Ясло аж на Словаччину. Цей "мертвий пояс" був для нас мов боляк на носі, і його конче треба було усунути.
Перевести "операцію" зголосився командир технічної боївки Крилатий з кількома стрільцями. Це була тяжка і небезпечна робота. Поля були заміновані різнородними мінами, сполученими одна з одною. Розрив одної міни викликав вибух кількох інших. Крилатий і його хлопці працювали кілька місяців — від весни до літа. Зін закінчив роботу успішно, проклавши для нас стежку через заміновані поля. Правда, коли робота була вже закінчена, стався малий випадок. Стрільцеві Щупакові розірвався запальник, але враховуючи небезпеку цілої роботи, дуже щасливо — йому лише відірвало один палець на нозі.
Корп і Крилатий вернулися в перші
