Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

Налаштований не дати себе зламати обставинам, Реверон о 22:25 зателефонував Льйоренте додому. Він би цього не робив, якби знав, що на той час жодної відповіді з Маямі не надійшло. Але лікарня Джексона о 20:30 повідомила лікареві Мангелсу, що вони, провівши блискавичні заходи, роздобули 5 тисяч одиниць в сусідньому містечку. Лікар Мангелс особисто забрав ампули і чимдуж помчав з ними на аеродром, де до нічного польоту готувався DC-6-B. Наступного дня літака до Каракаса не було. Якби лікар Мангелс не приїхав вчасно, йому довелось би чекати до вечора понеділка. Тоді було б надто пізно. Капітан Ґілліс, ветеран Кореї і батько двох дітей, особисто забрав ампули та інструкції, власноруч написані лікарем Мангелсом. Вони потиснули руки. Літак злетів о 21:30, коли в малюка Реверона в Каракасі на півтора градуси піднялась температура. Лікар Мангелс зі студеної тераси аеродрому дивися, як бездоганно злетів літак. Тоді піднявся, перестрибуючи східці, на контрольну вежу і продиктував повідомлення, яке мали передати в Каракас по особливому каналу. На проспекті Урданети, в порожньому офісі, залитому неоновими вогнями реклами, Карільйо глянув на годинник: 22:20. Часу, аби впадати в розпач, в нього не було. Майже відразу почав спазматично підскакувати телетайп, і Карільйо буква за буквою прочитав, розшифровуючи в умі внутрішній код компанії, телеграму від лікаря Мангелса: «Надсилаємо через капітана Ґілліса рейс 339 п’ять ампул сироватки під супровідним номером 26-16-596787 крп одержані Джексон Меморіал Госпітал крп якщо потребуєте більше сироватки треба буде негайно просити її в лабораторіях Ледерле в Атланті, Джорджія». Карільйо схопив телеграму, побіг до телефона і набрав 718750, домашній номер Льйоренте, але він був зайнятий. Це Кармело Реверон розмовляв із матір’ю Льйоренте. Карільйо повісив слухавку. Через хвилину Реверон набирав номер Карільйо з крамниці у Ла-Флориді. З’єднання було негайним.

— Алло, — сказав Карільйо.

Зі спокоєм, що передує нервовій перевтомі, Реверон поставив питання, якого дослівно не пам’ятає. Карільйо зачитав йому телеграму, слово за словом. Літак прилетить у четвертій п’ятдесят ранку. То був чудовий час. Не було жодної затримки. Запала коротка тиша. «У мене немає слів, аби подякувати вам», — пробурмотів Реверон на іншому кінці лінії. Карільйо не знайшовся що сказати. Коли він поклав слухавку, то відчув, що коліна не витримують ваги його тіла. Він тремтів від збудження, наче щойно було врятовано життя його власної дитини. Натомість мати хлопчика спокійно спала: вона нічого не знала про драму, яку її родина пережила того дня. Вона досі цього не знає.

14 березня 1958 року,

«Моменто», Каракас

Якщо завтра впаде злива, цей репортаж оповідає неправду.

Але якщо дощу не буде до червня, прочитайте його…

Прослухавши по радіо новини о сьомій ранку, німецький інженер Самуель Буркарт, який жив сам у пентхаусі на проспекті Каракас, у Сан-Бернардіно, пішов у крамницю на розі вулиці, аби купити пляшку мінеральної води, щоби поголитися. Було 6 червня 1958 року. На відміну від того, що діялося завжди, відколи Самуель Буркарт десять років тому приїхав у Каракас, той понеділковий ранок видався моторошно спокійним. Із сусіднього проспекту Урданети не доносився ні шум автомобілів, ні тріск моторолерів. Каракас здавався містом-привидом. Палюча спека останніх днів трохи спала, але високо в небі, в суцільній блакиті, не пропливало жодної хмаринки. В садах вілл, на острівці площі Естрелья, кущі були зісохлі. На проспектах дерева, в цю пору року зазвичай вкриті червоними і жовтими квітами, простягали до неба голе віття.

Самуелю Буркарту довелося стати в чергу, аби його обслужили два португальські крамарі, які говорили з наляканими клієнтами на ту саму тему, єдину тему останніх сорока днів, яка цього ранку прозвучала на радіо і в газетах, як колосальний вибух: в Каракасі скінчилася вода. Вчора ввечері оголосили про різкі обмеження, запроваджені Національним інститутом комунального господарства щодо останніх 100 тисяч кубічних метрів, накопичених у резервуарі Ла-Маріпоса. Від того ранку внаслідок найжаркішого літа, що його Каракас пережив за сімдесят дев’ять років, подачу води було призупинено. Останні запаси призначалися виключно для служб життєзабезпечення. Вже двадцять чотири години влада вдавалася до невідкладних заходів, щоб запобігти тому, аби населення гинуло від спраги. Для забезпечення громадського порядку вводили надзвичайні заходи, що їх взялися виконувати цивільні загони студентів та професіоналів. Випуски газет, що скоротилися до чотирьох сторінок, мали поширювати серед цивільного населення офіційні вказівки про те, як треба поводитися, щоб подолати кризу і уникнути паніки.

Буркарту не спало на думку одне: його сусіди мусили готувати каву на мінеральній воді і за годину вичерпали всі її запаси в крамниці. Передбачаючи те, що може статися в наступні дні, він вирішив запастися фруктовими соками. Але португалець поінформував його, що продаж фруктових соків і газованих напоїв є нормований розпорядженням органів влади. Кожен клієнт має право на квоту, що обмежується бляшанкою фруктового соку і пляшкою газованого напою на день — аж до нового розпорядження. Буркарт купив бляшанку помаранчевого соку і, повагавшись, вибрав пляшку лимонаду, аби поголитися. І лиш коли почав це робити, то виявив, що лимонад з’їдає мило і не утворює піни. Тож він рішуче оголосив надзвичайний стан і поголився персиковим соком.

Перше передвістя катаклізму: пані поливає сад

Завдяки своєму німецькому мозку, розбитому на правильні квадрати, і воєнному досвіду Самуель Буркарт вмів наперед оцінити сенс певної новини. Що він і зробив три місяці тому, а саме 28 березня, коли прочитав в газеті таку інформацію: «В Ла-Маріпоса води лишилось тільки на сорок днів».

Нормальна місткість резервуара Ла-Маріпоса, який забезпечує Каракас водою, становить 9,5 млн. куб. м. На той момент, попри неодноразові поради НІКГ економити воду, запаси зменшилися до 5 221 854 кубічних метрів. Один метеоролог заявив у пресі, в неофіційному інтерв’ю, що до червня дощів не буде. Кілька тижнів по тому постачання води зменшилося до квоти, яка вже була тривожною, попри те, що населення не надало цьому належного значення: 130 тисяч кубічних метрів щодня.