Жлобологія - Густав Водічка
Антижлібство ж цього, бач, не бажає — тонкий прошарок отих природжених інтелігентів духу. Бо є ще інтелігенти навчені, на яких навчають вищі навчальні заклади. А є інтелігенти вроджені, навіть звичайні сільські люди, які наділені тонкими відчуваннями.
Україна зганьбилася на весь світ тим, що велика художниця Марія Приймаченко не має належної художньої освіти. Звісно, якби її хорошенько поповчили у виші — дідька б лисого вона малювала. Шевченко — кріпак і раб, який дозволив собі говорити те, чого навчені уми не наважувалися. Ці генії нічим не детерміновані, вони з’явилися там, де вже ніщо, здавалося, не могло й цвірінькнути. Високолобі письменники з трьома освітами не стали в нас найбільшими. От і Ніна Матвієнко: чи має вона вищу музичну освіту? Та такої, слава Богу, вищої з народного співу в нас узагалі нема. Тому найбільша наша співачка — сільська людина, яка виспівує ноти, не чисті, як належить по науці, але з якою кількістю складних обертонів. Тобто ця вроджена інтелігенція продовжує тут плодитися, незважаючи на витрачені колосальні зусилля, щоби такого не траплялося. Індивідуалісти, бач, самоплідні.
Їм не до вподоби гуртування. От взяти, наприклад, всезагальний наш економічно-вигідний переповнений громадський транспорт, де нема де стати, хіба комусь на ногу. Хтось комусь наступає на ногу, і на запитання: «Люди, ну хіба ж так можна?», чує у відповідь: «A-а, ти інтелігент?! То їздяй на таксі!». Пасажири обурюються: «Та шо ви, я такий же жліб, як ви всі...»
Людина, якщо вона походить від мавпи, не може їздити в іншому транспорті, тільки в комунальному. А не так, як ті люди, що є керманичами й пересуваються столицею в лімузинах з клімат-контролем та іншими коштовними опціями. І це справедливо. Бо інакше хто вкаже істинний шлях цьому тролейбусу, дасть дороговказ згуртованому народу? А щоб був порядок і на переповнених зупинках, вони час-від-часу дають лад, наїжджаючи на них з високою швидкістю — нічого товктися там, треба сідати швидше у «скотовозки».
Жлобське ТелеБе
Зверніть увагу, чи не половину ефірного часу майже всіх телеканалів (за винятком вищезгаданої «Культури») віддають на рекламу. Вона дієвіша, ніж будь-який інший телепродукт. Річ у тім, що ту ж рекламу пральних порошків знімають теж за одним сценарієм: ось звичайний пральний порошок, а ось наш кращий. І це прекрасно, десяток реклам на один сюжет, щоб не ускладнювати — практика довела, що простіший сюжет, то він зрозуміліший і дієвіший, прибутковіший. Не потрібно жодних художніх поворотів, ходів і викрутасів. Бо викрутаси не влучають у цільову аудиторію, не доходять до свідомості споживача. Сказано-бо: оце дешевше й краще. Все ясно. Як результат — якщо інша продукція виробництва цього телеканалу за змістом якісніша, ніж ефективна реклама, то кожен телеканал мимоволі знижує якість усіх інших своїх програм. Бо треба усереднити всіх споживачів, відповідно й телесюжети для них. Інтелектуальні програми нікому не потрібні, в ефір вони не підуть, бо на продажі прального порошку не впливають. Напевно, що варто знімати кінофільм уже хоча б для того, щоб в кульмінаційний момент на екрані з’явилася зубна паста і пральний порошок потрібних фірм. Ось для чого й існує телебачення й інше художнє кіно. Й тут ми маємо позитивні зрушення: колись інтелігенція висміювала серіал «Рабиня Ізаура», а тепер чи не вся вона охоче дивиться серіали набагато простіші, й чи не весь гламур-блямур тільки й балакає в кулуарах, у кого який серіал улюбленіший.
Ще один крок — і в телеефірі нічого не залишиться, крім суцільної реклами, з якої монтуватимуться багатосерійні блоки.
Муза жлоба
Із літературою в Україні така ж огидна ситуація склалася, як з усім іншим інтелектуальним продуктом. Після прочитання «Сестро, сестро» Оксани Забужко ніхто не захоче навіть вмикати телевізор. І ця незгідна людина добряче подумає, перш ніж купити пропонований гарний пральний порошок. Насправді достатньо одного рекламного сюжету — на всі випадки життя, дієвого, такого, який продає і збільшує кількість споживачів на планеті. Це стосується і художників. Що Подерв’янський там малює? Він що, хоч раз створив картину з пральним порошком чи зубною пастою? Якщо в пісні Ніни Матвієнко нема жодного слова про бритву-жіллєт, якою бриється класний хлопець, ця пісня «не в касу». Чи міг Петрарка уявити, що поезія — це не те, що він пише? Присвячував вірші якійсь Лаурі, яка йому не віддалася, сонет за сонетом. Інтелігентно було з її боку не віддатися поету? Та за мірками нинішнього часу, Лаура мусіла лягти в ліжко з Петраркою ще до того, як він навчився віршувати.
Помилка Дарвіна. Виживає — жліб
Якось мав зустріч із психіатром, чемпіоном СРСР з психіатрії Анатолієм Курінним. Цей чоловік колись встановив рекорд Радянського Союзу: з усіх його призовників не було комісовано жодного солдата. Це неймовірний факт. От що сказав мені видатний психіатр: до виживання психічнохворий індивід має більше шансів, аніж тонко розвинений. Вибачте, це так, як із собаками, породистими і дворовими. Останні будуть їсти гімно під парканом й нічого їм не станеться. А високопородисті — здохнуть від голоду. Із розмноженням дворняжок теж усе гаразд.
Тоне в Одесі біля пірсу поліглот-іноземець з криками до перехожих: Do you speak English? Help! Parle Français? Потонув, а одесити перезираються: «Як багато мов знав чоловік... А це йому допомогло?!» Потонув зверхній поліглот, а краще би, ніж марнувати час на поліглотію, навчився плавати. Ні мотузки не мав, ні рятувального жилета, нічого... він недовго кричав. Чому потонув — бо поставив себе вище за інших простих людей — випробовував долю. Нормальний жлоб на таке не пішов би ніколи. Тим-то жлобство — універсальний спосіб для виживання в сучасній цивілізації.
Істина проти жлобства
Святе високе мистецтво — вище, ніж релігія. Так колись сказала моя донька Дарина. Хтось може потрактувати ці слова як богохульство. Але тут йдеться не про віру, а про релігію, важко повірити, але це не одне й те ж. Просто релігія претендує не лише на віру, але й на всі інші різновиди так званого духовного життя. Тотальні вірування — християнство, мусульманство, буддизм — вони всі походять з Азії завдяки певним особливостям тамтешнього менталітету, а от чудово в нас прижилися. Місцеві європейські, де вони?
