Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

сукню для зйомок у сцені одного фільму — 21 вересня, коли суд Мексики, на відстані 5 тисяч кілометрів, оголосив про її одруження за дорученням з італійським продюсером Карло Понті, який в ту мить перебував у Лос-Анджелесі, телефоном розмовляючи про справи з імпресаріо з Нью-Йорка. Цей шлюб, в якому було щось футуристичне, щось від міжпланетної легенди, не пробудив в Італії сподіваного інтересу. Як і в Сполучених Штатах, де італійська актриса не зуміла серйозно зацікавити публіку бейсбольних стадіонів. Нью-йоркські фанати прокладали собі шлях ліктями, аби 4 жовтня зайняти місце на трибунах на найбільш очікуваному матчі сезону, коли світ вже перестав обговорювати: законним чи незаконним є шлюб Софі Лорен. В ту саму мить «десь в Радянському Союзі» анонімний вчений натиснув кнопку: довкола земної кулі став обертатися перший штучний сателіт Землі, Sputnik 1 (що російською означає «супутник»). Сферу, сконструйовану із досі невідомого матеріалу, проте здатну витримати надзвичайно високу температуру, спричинену швидкістю запуску, масою 83,4 кілограми, діаметром 58 сантиметрів, з чотирма антенами і двома радіопередавачами вивели на її орбіту на висоті 900 тисяч метрів і на швидкості 28800 кілометрів на годину при допомозі керованої з неймовірною точністю ракети, яка приводилась в рух несподіваною силою. Через надзвичайний розголос, що його отримала ця подія, одна з найважливіших в історії людства з наукового погляду, читачі усіх газет світу за чотири дні пройшли інтенсивний і повний курс астронавтики. Єдине, чого досі не знають щодо Супутника-1, окрім матеріалу, з якого він був сконструйований, це паливо, яке було використане під час запуску, і точний час, коли він з’явився на своїй орбіті. Росіяни мали причину берегти цю таємницю: виходячи з часу запуску, вчені Сполучених Штатів могли б вирахувати точне місце, звідки його було запущено.

«Це нічого не варта залізяка», — заявив один американський військовий, коли дізнався, що Земля має сателіт радянського виробництва. Але ця «нічого не варта залізяка», наукова важливість якої є неоціненною, водночас була демонстрацією того, що Хрущов не збрехав, коли сказав, що його країна має ракету, здатну досягнути будь-якої цілі на планеті. Якщо росіяни могли запустити Супутник-1, то вони справді володіють суперракетою, якою Хрущов лякав Захід два місяці перед тим.

Остання канаста Крістіана Діора

Один чоловік знайшов спосіб пройти газетний курс з астронавтики, не занедбуючи своїх численних занять: модельєр Крістіан Діор, який в своєму велетенському закладі на проспекті Монтеня в Парижі працював п’ятнадцять годин щодня перед тим, як поїхати на свої щорічні канікули. 18 жовтня Крістіан Діор завершив свої роботи і переїхав у своєму авто на італійський курорт Монтекатіні у супроводі сімнадцятирічної дівчини Марії Колле і пані Раймендо Занекер, своєї найближчої співробітниці. Найбільш цінним предметом в його багажі з семи валізок був саквояж з конче необхідними медикаментами, до яких модельєр, який заробив найбільше грошей в 1957 році, мав удатись у разі конечної необхідності. 23 числа, о 10:35 вечора, після гри в канасту з групою друзів в готелі «Ла Паче» Крістіан Діор почувався втомленим і пішов до себе в кімнату. Через годину, пробуджена якимось передчуттям, пані Занекер із саквояжем медикаментів тричі постукала в його двері. Було занадто пізно. Французький лікар в піжамі, який мешкав у тому самому готелі, об одинадцятій двадцять три засвідчив, що Крістіан Діор, чоловік, який одинадцять років тому не вмів нічого робити, а тепер був найзнаменитішим і найбагатшим на світі модельєром, помер від колапсу.

У Москві, де відповідальні за моду шість місяців тому вирішили зробити все можливе, аби радянський народ (одягнутий дуже погано) вдягався краще, чекали візиту Крістіана Діора на початку прийдешнього року. Новина про його смерть надійшла тоді, коли радянський народ готувався відзначити сорокову річницю революції. Своєю чергою, західний світ готувався до грандіозної прояви. Він знав, що радянці, запустивши перший Супутник, зробили лише репетицію, безкоштовний показ таємничої і колосальної події, яку приберігали на 4 листопада. В її очікуванні, немов для того, аби увага світу залишалась неослабною, радянці відправили міністра оборони маршала Жукова, який взяв Берлін і є особистим другом президента Ейзенхауера, на безстроковий спочинок. «Я щойно бачив Жукова, — сказав Хрущов, заходячись сміхом, на прийомі в турецькому посольстві в Москві. — Ми шукаємо для нього новий пост, який відповідав би його здібностям». Через сімдесят дві години, у такт з військовими гімнами, якими Радянський Союз відзначав переддень річниці революції, другий Супутник — такий великий і важкий, як автомобіль, — зробив перший оберт довкола Землі.

Айк втрачає «Венгард», але не гумор

Сполучені Штати, в яких був час відреагувати на потрясіння, яке пережила громадськість через перший супутник, цього разу парирували удар майстерним жартом: у майже офіційному тоні, але так, щоб ніхто не відповідав за її достовірність, була опублікована версія, що 4 листопада, о дванадцятій дня, радянська ракета досягне Місяця. Цей пропагандистський маневр добився того, що 4 листопада, поки перше живе створіння, собака Лайка, кожних дев’яносто шість хвилин робило оберт довкола Землі, Захід почувався дещо розчарованим: було враження, що не сталось абсолютно нічого.

5 листопада в своєму рожевому кабінеті Білого дому президент Ейзенхауер, строго вбраний у сіре, прийняв мудреців Сполучених Штатів. На цій зустрічі, яка тривала рівно годину і сорок три хвилини, більшу частину часу говорив чоловік, що створив першу ракету далекого радіуса дії: Вернер фон Браун, німець, який отримав американське громадянство. У 1932 році, коли йому було заледве вісімнадцять, фон Браун був призначений Гітлером створити примітивну ракету, попередницю знаменитої Фау-2 і поважну бабусю Супутника. Цей натхненний чоловік, лисий і з округлим черевцем, який поділяє з президентом Ейзенхауером захоплення бандитськими романами, переконав главу держави в тому, що Сполучені Штати мають кращу, ніж Радянський Союз, систему захисту і нападу, конкретно у сфері ракет далекої дії. Однак президента це не надто заспокоїло. Через кілька тижнів — коли Інгрід Бергман і Роберто Росселліні розірвали зі спільної згоди свої ненадійні шлюбні узи — президент пережив колапс, повертаючись із Вашингтонського аеродрому, де зустрічав короля Марокко. В Парижі група детективів з ФБР вивчала кожен квадратний сантиметр різнорідного палацу Шайо, аби упевнитися, що ніхто не зможе вистрілити в пана Ейзенхауера з-за численних і блідих статуй під час майбутньої конференції НАТО. Дізнавшись новину про хворобу президента, детективи вернулись до Вашингтона, впевнені, що згаяли час. Оточений найкращими лікарями Сполучених Штатів, готовий побороти слабість, аби конче бути присутнім на конференції НАТО, пан Ейзенхауер пережив новий удар. Цього разу удар був спрямований не проти його мозку,