На футбольних меридіанах - Микола Федорович Войнов
Слід сказати, що до кінця сезону він став добрим захисником, у якого з’явилися чудові перспективи на майбутнє.
Лівим захисником у нас виступали теж молоді гравці — Анатолій Сучков і Володимир Ануфрієнко. Вони прогресували з кожною грою і, хоч інколи допускали прикрі помилки, все ж сезон провели досить рівно.
У півзахисті разом зі мною грали Йосип Сабо і Володимир Сорокін — молоді, але вже відомі на Україні футболісти. Особливо зріс Сабо. Коли він прийшов у колектив, важко було встановити, де — саме йому краще грати. Він умів атакувати і захищатись, але його фізична підготовка була незадовільною і тому необхідної користі він дати не міг.
Та минув рік, і Сабо став справжнім атлетом, підвищилась і його техніка. Гравець, який в основному вмів руйнувати комбінаційні ідеї суперників, він тепер перетворився і на творця атак. Особливо яскраво це проявилося тоді, коли Йосип став грати третього півзахисника і був зобов’язаний підтримувати напад систематичними рейдами вперед. І зрештою Сабо став улюбленцем глядачів, симпатії яких безпомилкові. Він і голи забивав, і нейтралізував навіть таких сильних інсайдів, як Сальников та Бубукін.
Абсолютно новою тепер була лінія форвардів команди, в якій тільки молодий ще за віком Віктор Каневський міг вважатись ветераном. Тут часто робились перестановки, в яких брали участь Ігор Зайцев, Олег Базилевич, Віктор Серебреников, Віктор Каневський, Юрій Ковальов, Андрій Біба, Валентин Трояновський, Валерій Лобановський, Іван Диковець (він після одужання повернувся в колектив). Не все гаразд було в нашому нападі, хоч загалом він став одним з найсильніших у країні. Не вирішено було питання і про найкращу кандидатуру на роль «дев’ятки», а без постійного лідера атак грати нелегко. Зате динамівці здобули чудових країв і інсайдів. Молоді футболісти Базилевич, Лобановський і Серебреников увійшли до списку найсильніших гравців Радянського Союзу. І що особливо приємно — в них різний почерк. До кожного з них суперникам доводиться пристосовуватись по-різному, а як це інколи важко, я знаю з власного досвіду.
І справді, Олег Базилевич, при своїй зовнішній тендітності, гравець надзвичайно темпераментний. Він володіє неабиякою швидкістю і часто легко випереджає в бігу своїх сторожів. З прострілів Базилевича після блискавичних проходів по краю наші нападаючі забили багато голів. Він і сам провів їх чимало. В цьому йому допомогла чисто команівська риса — ривок на воротаря, коли б’є партнер по нападу. В результаті він часто добивав м’ячі в сітку. Перші свої ігри уже в ролі постійної «семірки» Олег Базилевич провів з таким піднесенням і такою майстерністю, що, здавалось, на краю з’явилась «ракета». Це збило з пантелику багатьох суперників.
Іншого складу Віктор Серебреников. Я б назвав його «молоточком». Якщо в нього виникає можливість пробити по воротах, він це робить, не вагаючись ані миті. В результаті — вісім забитих голів у половині зіграних нами матчів. Високий процент! Однією з кращих рис Серебреникова є хороший спортивний запал, бажання вести боротьбу за кожний м’яч, технічна гра на швидкості і влучний удар — короткий і різкий, як постріл.
Яскрава і своєрідна постать Валерія Лобановського, який був вимушений тимчасово зміститись з центру на лівий край і несподівано для себе самого знайшов там загальне визнання. Лобановський зрілий майстер дріблінга. Чудово володіючи м’ячем, він здатний, наче бавлячись, обвести двох і трьох захисників, подати м’яч під удар так, що не забити гол часом просто неможливо. Зрештою проти Лобановського почали ставити двох захисників, — один з них безпосередньо опікав форварда, а другий — підстраховував. Але і це не завжди рятувало суперників від голів. Так, зокрема, було в матчі з ростовськими армійцями, коли він забив наш «срібний» гол.
Часто можна почути: ех, якби Лобановський не плів так свої мережива, якби швидше віддавав м’яча, йому б взагалі не було ціни. Це не зовсім правильно. Якби він робив так, як йому радять численні прихильники, він не був би Лобановським, а кимось іншим — невідомо ким. Звичайно, він дещо передержує м’яч. Але при цьому він відтягує на себе кількох гравців і відкриває цілі зони своїм товаришам. А це дуже важливо! А чого варте його вміння забивати голи з обох ніг, при тому навіть з дальніх дистанцій! Мені здається, що хибою в його грі є інше: він надто відверто підкреслює своє прагнення грати в звичній зоні лівого краю і рідко з’являється в інших зонах, чим полегшує гру захисту. Мабуть, він став би ще більш результативним форвардом (хоч і так по забитих голах ішов на першому місці в команді), якби віддавав належне переміщенням.
Довго думали тренери Вячеслав Дмитрович Соловйов, Віктор Терентьєв та Михайло Коман, де саме використати Лобановського — на краю чи в центрі. Тут остаточного рішення ще нема. Але і на лівому краю Лобановський проявив себе так, що подібного можна побажати кожному футболістові. В усякому разі за наслідками гри одного лише сезону він одразу потрапив до складу збірної команди СРСР.
Як виявилось, краще від інших розуміє Лобановського Валентин Трояновський — теж молодий гравець. Невисокий, невтомний, швидкий, він якось особливо твердо «стоїть» на землі, його не можна вивести з рівноваги, збентежити і ввести їв оману. Він ніби все бачить, все розуміє і все вміє — прорватись, розпасувати м’яч, завершити комбінацію, кинути в прорив партнера. З його появою на місці лівого півсереднього ніби ожив і Лобановський. Пояснювалось це тим, що коли в амплуа лівого інсайда перебував Йосип Сабо, між Лобановським та іншими партнерами виникав певний розрив, бо
