Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павло Петрович Скоропадський

і Росії, який сформувався перед Першою світовою війною (у ході війни до Антанти примкнули Італія, Японія, США та інші держави, а Росія фактично перестала бути її членом з приходом до влади більшовиків у 1917 р). Тому він не вірив у можливість перемоги Німеччини, навіть якби тій вдалося перемогти Росію. Цей факт був досі невідомий дослідникам, оскільки «Спогади» гетьмана були їм недоступні, а коментарі Скоропадського на цю тему в опублікованому «Уривку зі 'Споминів'…» — пропущені. Починаючи з подій липня 1917 року (наступ Корейського) та протягом усієї політичної кар'єри, спершу як головнокомандувача Першого Українського Корпусу, а далі як гетьмана України, Скоропадського переслідували роздуми про результат Першої світової війни. Він раз-по-раз запитує себе: хто буде остаточним переможцем — Центральні держави чи Антанта, рішуче схиляючись до другого варіанту. Наприклад, у розмові в середині квітня 1918 року з російським генералом Абрамом Драгомировим, стосовно його участі у військовій підготовці повалення уряду Центральної Ради, Скоропадський викладає свій погляд на це питання так: «Драгомирову я виклав свою точку зору, але він рішуче не погоджувався зі мною. По-перше, він не визнавав будь-якого українства, по-друге, він вважав, що німці будуть незабаром розбиті і тому можна мати справу тільки з Антантою, яка все відновить, усе врятує. Я доводив йому, що я також не вірю в перемогу німців, але вважаю, що те, що нині діється у нас на Україні, мало чим відрізняється від більшовизму; коли чекати на перемогу Антанти, то промине багато часу, а тут треба негайного порятунку. Він залишився при своєму переконанні, а я при своєму; ми розійшлися, і більше я його не бачив[16].

Інший приклад — запис у «Спогадах» після того, як Скоропадський уже став гетьманом, висловлюючий той самий прогноз щодо завершення Першої світової війни: «Але все-таки я завжди вірив, попри воєнні перемоги німців, що вони не могли бути остаточними переможцями і що рано чи пізно доведеться зустрітися з представниками Антанти. Саме тому з першого дня [Гетьманату] я вирішив робити все можливе для збереження щонайдійовішого нейтралітету»[17].

Процитований абзац зі «Спогадів» також пропущений в опублікованому «Уривку зі 'Споминів'…», натомість підкреслено виділяється запис про те, що німецька армія захищала Україну від зовнішніх і внутрішніх руїнницьких сил за відносно низьку ціну — експорт кількох мільйонів пудів збіжжя в обмін на промислову продукцію. Пропуски в «Уривку зі 'Споминів'…» та розбіжності між відповідними текстами останнього і «Споминів» можна пояснити тим, що коли друкувався «Уривок зі 'Споминів'…» (1922–1924), Скоропадський, як гетьман в екзилі, намагався втримати можливість ділової співпраці з німецькою владою Веймарської республіки.[18]

Міркування про результат Першої світової війни, подібні до згаданих вище, наводяться у «Спогадах» ще раз у зв'язку з роздумами про організацію української армії (останнє було продовженням програми, розпочатої ще за часів Центральної Ради): «Щодо створення армії, то від самого початку справи виглядали дуже погано. Але, намагаючись бути об'єктивним, я все ж не бачу своєї провини там, де, як я чув, багато хто її знаходить. Я визнаю свою провину і провину військового міністерства і всього вищого командування в тому, що ми припускали, ніби німці стоятимуть до пізньої весни [1919 р.] і ми встигнемо сформувати справжню армію, за останнім словом військового мистецтва. Ми не взяли до уваги, що в Німеччині буде революція, яка змінить усе становище. Я передчував, що німці не можуть бути переможцями, що вони можуть бути розбигі. Я гадав, що в такому випадку згідно з інтересом Антанти буде підтримати нас, і це відновить рівновагу до того часу, доки я й сам спроможуся ходити на власних ногах. Ця неправильна думка лягла в основу всіх наших заходів.

Скоропадський мав на увазі німецький програш і тоді, коли їздив з державним візитом у Німеччину до кайзера Вільгельма II у вересні 1918 року, про що в деталях записав до «Спогадів»[19]. під час візиту він обмінявся думками з кайзером, який дав на честь гетьмана як голови Української держави офіційний обід. На бажання німецьких господарів товариш міністра закордонних справ Гетьманату Олександр Палтов запропонував, щоб Скоропадський випив тост за перемогу німецької армії. Гетьман, відмовившись, проголосив тост за німецький народ[20]. У ході розмови з кайзером Скоропадський висловив думку, що російський цар Микола II передчасно зрікся престолу, оскільки його армія ще воювала, а цар може лише тоді зректися, коли всі інші політичні можливості вичерпані. Це зауваження, як підтвердив Скоропадський у «Спогадах», запало в пам'ять Вільгельма II: «Дивно, що ця моя фраза якось врізалася в голову Кайзера, оскільки, як мені переказували в Києві, уже в листопаді [1918 р.] Кайзер протягом кількох днів доводив, що він як Кайзер не має права зректися [престолу] і що на цьому також наполягав Гетьман. Дивні речі діються в житті. Чн міг би я подумати, що колись гратиму роль у житгі німецького Кайзера, я, котрий ніколи не мав жодного відношення не лише до кайзерівської Німеччини, але й взагалі до Німеччини, хіба що проти неї воював»[21].

На підставі засвідченого у «Спогадах» стриманого ставлення Скоропадського до Німеччини можна твердити, що він, усвідомлюючи, що Німеччина програє Першу світову війну і що Антанта (включно з Росією) стане в ній переможцем, вважав альянс Гетьманату з Німеччиною, особливо до падіння кайзерівського Рейху, тимчасовим заходом для збереження Української держави під наступом більшовицької Росії. Така політика виявилась почасти успішною: Гетьманат втримався протягом семи з половиною місяців 1918 року в надзвичайно несприятливих умовах аж до перебрання влади Директорією, що продовжило, своєю чергою, існування Української держави до 1920 року. Можна припускати, що в протилежному випадку німецька воєнщина після повалення Центральної Ради наприкінці квітня 1918 року встановила б в Україні окупаційний режим у формі німецько-австрійського військового губернаторства під керівництвом російських офіцерів і чиновників.

Якщо йдеться про взаємини України з Австро-Угорською імперією під час гетьманату Скоропадського, то вони були напруженими. Це засвідчено як у документах, дотичних української революції, з державного архіву у Відні, опублікованих СЄДІ за редакцією о. Теофіла Горникевича під заголовком «Ereignisse in der Ukraine 1914–1922 deren Bedeutung und historische Hintergrtinde» (y 4 т. — Філадельфія, 1966–1969; зокрема т. 2 і 3), так і в «Спогадах» Скоропадського. Останні, в основному, висвітлюють негативну оцінку політики австрійського імперського уряду і військових кіл щодо України.

Хоч Скоропадський усвідомлював, що Австро-Угорщина була менш впливовим партнером у коаліції Центральних держав, ніж Німеччина, він ставився з підозрою і недовірою до Габсбургської монархії. Як прибічник «великоукраїнської», концепції, що