Людина й комп'ютер - Айзек Азімов

б сталося й так), але видається необхідним ужити застережливих заходів. Ідея обережності така ж стара, як і сама техніка. Ніж має колодочку, шпага — ефес, курок — запобіжник, ліфт обладнано автоматичною системою зупинки, будинки споруджують з вогнетривких матеріалів,— отже й комп’ютери мусять мати щось подібне до тих трьох законів.

Втім, комп’ютери — найскладніші з усіх приладів, створених людиною, й вони увесь час ускладнюються. Чи можемо ми довіряти їм? Чи не вийдуть колись вони з-під контролю всупереч усім нашим зусиллям? А коли й не вийдуть і лишаться нашими відданими служниками, то чи не станеться так, що всезростаюча залежність від них поступово вб’є в людині здатність мислити, виявляти ініціативу й взагалі робити те, задля чого створено розум?

Та чи слід нам цього побоюватися? Можна припустити, що з прогресом комп’ютерів прогресуватиме й людський розум. Дотепер еволюція відбувалася шляхом випадкових генних змін і досить грубого природного добору. Інакше кажучи, була дуже повільним процесом, який нерідко заводив у глухі кути.

Тепер ми досягли нової стадії й розквіт генної інженерії дозволяє вірити, що нам пощастить планувати свою власну еволюцію. Причому межі такого втручання визначатимуться не технічними, а виключно етичними факторами: нам доведеться вирішувати, яким, хто й чому бажає стати, нарешті, які критерії цього.

Людство ще не знало делікатніших проблем, і ми, напевно, зможемо сформулювати їх так, щоб удосконалені комп’ютери майбутнього спромоглися з ними впоратись. Користуючись порадами комп’ютерів, навіть маючи приклади того, як розум спрямовує їхні дії, ми віримо, що вдосконалення людського розуму відбуватиметься з допомогою безперервно вдосконалюваного комп’ютера.

Людина й комп’ютер зможуть колись крокувати плече в плече, або, точніше, мозок у мозок. Розум людини з його здатністю до інтуїції та творчості й розум комп’ютера з його швидкістю й точністю зможуть вирішувати будь-які завдання набагато краще, ніж кожен окремо.

І коли такий час надійде, то не стане меж досконалості.

Безперечно, я не втішаю себе ілюзією, що цими нарисами зможу розвіяти страх людини перед комп’ютерами, але я цього прагну. Зрештою, коли врахувати, якої шкоди завдали й завдають людям самі ж люди (не кажучи вже про інших істот) без усяких комп’ютерів, то мені важко уявити собі, що можуть додати до цих страхіть комп’ютери.