Дві культури - Олександр Боргардт

Зауважимо, що незважаючи на таку “двусмислєнность”, руська людина не полишила ніде нікому ні шматочка лісу чи степу, — все пригородила собі. Що ж стосується “русской рєкі” (всі ріки Росії мають т і л ьк и фінські назви), на якій неподільно хазяйнувала грізна Баба–Яга, то тут справи дуже прості…

Можу відкрити таїну — чому саме він “жіл с нєй душа в душу”. Сенс справи полягає на тому, що саме ріка була джерелом його існування. Вона доставляла йому основний прибуток — “жівую сілу” так у них і досі звуть людей — на продаж. А тепер настав час перейти до семантичної подвійності “лавки”.

Дуже древній естонський корінь lava позначає щось поземе та покладене на підставки, мосток або поперечину. В такому вигляді він зберігся й у російській; у класика читаємо:

Одним вечером, мельник урвался кратчайшим путем, по лавам, брошенным через речку в кабак…

У нас він полишився насьогодні тільки в “лаві”, на якій сидять. В цьому ж сенсі це слово перейшло й до російської (де, як бачимо, зберігло й первісне, загальне значення) - “лавка”. Але є й друге значення, витіснене на наш час іноземним — “магазін”, — деяка торгова точка, крамниця. Звідки ж побралося це, що не має на

перший погляд жодного зв’язку з першим значенням? На це запитання знаходимо вичерпну відповідь в того ж Ключевського.

Уже в X-XI вв. челядь составляла главную статью русского вывоза на черноморские и волжско-каспийские рынки. Русский купец того времени всюду неизменно являлся с главным своим товаром, с челядью. Восточные писатели Х ст. в живой картине рисуют нам русского купца, торгующего челядью на Волге; выгрузившись он расставлял на волжских базарах, в городах Болгаре и Итиле, свои скамьи, лавки, на которых рассаживал живой товар — рабынь. С тем же товаром являлся он и в Константинополь.

Отже, якщо вам шкільні підручники будуть верзти про те, що торгували оті “славянє” воском, медом та хутрами, — плюньте в очі. Тому що тут пишеться ясно та недвозначно — “главную статью”, с главным своим товаром, челядью”. От, такі воно справи! — тому що тоді лава для виставлених на продаж рабів, — вичерпувала собою всі немудрі засоби російської торгівлі. Лише потім, згодом, це слово міцно зчепилося з поняттям торгівлі взагалі; будь–яким крамом та будь-де.

Почнемо підбивати підсумки. Ми прослідкували в сучасній російській мові численні сліди рабства та работоргівлі, висвітливши їх походження посиланнями з російської ж історії. Мислиме, напевно, й зворотнє: за слідами в мові відбудувати історію російської работоргівлі на протязі її майже тисячолітнього існування. Але, цей шлях був би більш довгим та не так наочним. Ми ствердили, в цьому відношенні, й унікальність російської мови. Наш видатний український філолог, відомий в усьому світі О. Потебня (1835–1891), вчив, що мова та ментальність народу — однозначно пов’язані між собою. В даному випадку це можна стверджувати лише з жалем: не тим був, насамперед, триб життя, що визначив цю ментальність. А звідси — й вона сама.

Вона, на повний зріст, вимальовується нам не тільки в мові, але й з тих посилань, що були наведені вище. Руси були (як вони були) волоцюжними пішими човнярами, що прийшли невідомо звідки, рівно чужими лісові та степу; додамо також — горам та морю. Повсюди вдома та всюди чужі. Не великий нарід історії, але лишень дрібні волоцюжки на велетенському континенті. Нарід збирачів, яких історія застає за збиранням та продажем живого краму. Потім, коли попит на рабів спаде, вони уйдуть на час у себе, та ожиють лише тоді, коли в Європі з’явиться попит на хутра. Тоді вони, в гонитві за соболем (не подумайте тільки, що вони будуть його самі добувати!), — за яких небудь три століття обдеруть з нього весь континент, аж до Тихого океану. Потім… Потім настане черга лісу, якого рубатимуть та вивозитимуть так само бездумно, як колись був винищений соболь. В наш час прийшла черга нафти. А що ж буде, як і вона вичерпається? — знову повернуться до торгівлі рабами: “рабочєй сілой”, “жівой сілой”?

Зауважимо, що останні визначення існують, саме й тільки, в мові російській.

На кінець зупинимося на ще одній особливості російської мови, іншим покищо не дуже відомій. Це її деяка роздвоєність, подібна до роздвоєного язика змії. Кожному слову, за допомогою приставок, можна надати різного звучання, як підвищуючого, так і принижуючого. Така подвійність є проекцією на мову подвійності соціальної та психологічної (про це — згодом). Подвійність “раб–господин”. Ну, як скажімо, класичне: “бой сокола со стервятником”. Сокіл, та — “стервятник”, трупоїд. Або як вище: у нас “атомники” (добрі), у них — “атомщики” (погані). Хоча, як чесно — не бачу, чому “атомщик” гірше від “атомника”. Але — гірше; всі знають. Така подвійність стала властивістю мови. Ви скажете, що це не завжди можливе? — не зовсім так. Довго билися над цим після відкриття “доброй или белой зависти”, але знайшли таки осудливу форму навіть для такого (здавалося б — безсумнівного) як “добрый”, — “добренький”. Розв’язок — не накращий, але… Де поважають тільки силу, там не цінується мале, слабе. Силою речей всі зменшувальні форми стали в російській мові, — разом і знехтувальними, принизливими.

Так, пригадую, наш добрий поет Б. Чичібабін — був дещо зіпсував свій твір, впустивши туди “лошадок Бориса и Глеба”. Тут зменшувальна форма відразу порушила загальний урочисто сумний настрій вірша. “Чуть помедленнее, кони…” — писав у схожому випадку В. Висоцкій та тут поважне “конь” є цілком до речі. А “лошадка” — то щось таке, іграшкове; несерйозне та легкодушне.

Ще одна властивість мови, пов’язана з її соціальними коренями. В цьому проявляє себе, з одного боку, одвічний триб життя, коли з кожної людини можна зробити як раба, так і пана, з другого ж — одвічна рабовласницька сверблячка свавілля: всі вважають, що так зробити не можна, а ми — таки зробимо!