Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький
Але повернемося до етики.
Яцик здає в оренду різним фірмам свої будинки.
Одна з тих фірм переживає не найкращі часи. Ось уже вона не має коштів для того, щоб платити високу орендну плату.
її керівник приходить до Яцика й починає невеселу розмову.
Власник має цілковите моральне, а тим більше юридичне право сказати:
– Щиро вам співчуваю, але прошу звільнити будинок – я ж не благодійницька установа.
Але Яцик цього не каже. Він міркує, приміром, так: «Я виставлю їх. Приміщення пустуватиме. Хто з цього виграє?»
І, переконавшися, що йому говорять правду, може піти назустріч, значно знизивши плату за оренду.
«Допомагаю їм – допомагаю собі», – лаконічно пояснить тим, хто схоче зрозуміти логіку його вчинку.
Просто вважає, що не вчинив неправильно.
Якось розповів мені зворушливу історію, що значно розширила мої уявлення про бізнес і бізнесменів. Виявляється, й у тому прагматичному світі, де неухильно панує залізна логіка долара, де загалом, здається, ніщо не може її підмінити і повсюдно відчувається диктат жорстких економічних закономірностей, подеколи раптово зблискує якийсь світлий людський сантимент.
Отже, підприємець Бата, що спеціалізується на виробленні взуття, має одну з фабрик в Індії. І якщо на інших (в інших країнах) усе йдеться йому гаразд, то ця дає мало – чи й зовсім не дає – прибутку. У тамтешніх людей негусто грошей, щоб купувати його недешеве взуття. Бізнесменові нараювали продати цю фабрику. А він відповів: «Якщо в людини шестеро дітей й одно з них хворіє, то ви що, вб'єте його? Ви вчите п'ятьох сильних і здорових допомагати хворому».
Розповівши це, Яцик сказав: «Такі люди хочуть більше зробити для світу, для інших. І їх треба підтримувати. Цього не розуміють в Україні, а дехто не розуміє і тут».
І знову, як це було багато разів, ми перейшли до сакраментальної теми багатих і бідних. Згадувати, скільки гнівних інвектив на адресу багатих західного світу завчали ми в дитсадках, школах, вузах, університетах марксизму-ленінізму, чули на всіляких політінформаціях і професійних навчаннях, – то вже безнадійний трюїзм. Але все те ідеологічне звалище лежить на дні (а в декого – й плаває на поверхні) свідомості, значною мірою зумовлюючи наші мимовільні реакції на слова «багатий», «капітал» тощо. (Щоправда, останніми роками вони здебільшого витісняються почуттями безмежної заздрості або й тими імперативами, якими керувалися експропріатори 1917 року).
Але це – крайнощі. Згадаймо те, що майже прийнято за норму. «Тільки бідний може бути спасенний…»
«Багатому потрапити на небеса складніше, ніж верблюдові пролізти крізь вушко голки…»
А ось – українські народні прислів я та приказки:
«Багачева правда гірше брехні».
«Багач би й око вийняв за шматок хліба».
«Багач норовить, як би бідного з ніг збить».
«Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає».
«Багач, як собака, на своєму лежить, а хвіст перекинув у чуже».
«Від багача не жди калача».
«Всяк знає, як багач дбає: не своїм горбом, а чужим трудом».
«Сильні та багаті рідко винуваті».
«Якби не був свинуватий, то не був би і багатий».
«Як багач, так і рвач».
«Де багатство, там і лайдацтво».
«Як бідний плаче, то ніхто не бачить, а як багач скривиться, то кожен дивиться»…
Звичайно, треба зважити, що добра половина опублікованого в фольклористиці радянських часів -це псевдофольклор, творений од імені самого народу за соціальним замовленням ідеологів. Не з гущі мас хлюпнули хвилі повчальних висловів ультракласового характеру, а з кабінетів, де на стінах красувалися класики марксизму-ленінізму, де навіть повітря було наелектризоване ідейною пильністю.
Та все ж чимало такого побутувало – та й нині побутує – поміж люду, який свято переконаний, що багатому – тільки сам чорт брат.
Що ж, філософія вбогих також і гнучка, і винахідлива, і безжальна до об'єкта своїх антипатій. Але є в ній і чимало моментів не просто непереконливих, а відверто суперечливих.
От, скажімо: «Не проси у багатого, проси у доброго». По-перше, якщо добрий – бідний (а тут цей зміст легко вгадується), то що ж він тобі дасть? Бо навіть для себе не має. По-друге, чому бідність треба сприймати як автоматичне свідчення високих людських чеснот? Хіба не можна припустити, що добрі люди бувають і серед багатих?
Запитаймо себе: чи справді це гріх, якщо людина в своїй роботі розумніша за інших? Якщо, скажімо вона вміє (улюблений Яциків приклад) виростити п'ять помідорів там, де інші вирощують чотири? Невже це має свідчити про те, що вона – аморальна і скупа?
Якщо підприємець може дати своїм робітникам за ті ж витрати енергії вищу зарплатню, аніж інші, то й цього ми теж не повинні брати до уваги і перекреслювати його душевні якості, оскільки він – заможний? Адже ж багатіє не тільки сам власник виробництва; багатіють всі, хто в нього працює. Звичайно, масштаби жодною мірою не співмірні, але й ризик втрат неспівмірний. Робітник у гіршому випадку втрачає роботу. Бізнесмен втрачає те, чим живе. Власне, саме життя.
Зрештою, це, здається, зрозуміло без додаткових пояснень.
ПЕТРО ЯЦИК:
Поділ людей за чеснотами залежно від їхніх статків абсолютно безглуздий. Бідному часто важко лишатися і
