Вирвані сторінки з автобіографії - Марія Василівна Матіос

Донецьку, звідки приходять мені листи-відгуки на мої книжки про «українство», люди не вважають цю тему аж такою «печерною». Суспільство прокидається для того, щоб дізнаватися: а що там насправді було, в тій Західній Україні?

...А своє слово ми з татом дотримали. І побували на Янчулові-Кінашці, на «упівському» цвинтарі 7 серпня 2007 року, акурат за кілька днів після відвідання цих місць родиною тодішнього Президента України Віктора Ющенка. Ми з татом мали навіть «привілей» - добиратися в ті місця тим же транспортом, що й Президент. Навіть тим же водієм.

...Коли б раптово на денні гори впав метеорит чи вечірніми Розтоками неплановано продефілювали інопланетяни, думаю, резонанс також був би великий. Та все одно він не перевершив би того розголосу, який кочує моїм селом, як висловлюються тутешні жителі, «від млина на Смугареві - до млина на Товарниці». Тобто з кінця в кінець села. Бо для гірської людини трапилася подія не те що неординарна, а просто-таки фантастична: на хуторі Кінашка та Янчулово (а це близько двох десятків кілометрів від центру села) під час літньої відпустки 2007 року побувала родина Президента України Віктора Ющенка.

«Відколи світ та сонце, ще ніхто не возив Президента фірою (підводою)!» - гудуть довколишні села. «Ще з часів Марії-Терезії до Президента не був допущений ані один фірман! Та ще з дитиною!» - не може дотепер заспокоїтися їздовий Юрко Матіос (по-сільському Вашилюк), що дуже довго не розсупонював своїх коней Зайця і Карого із святкових стрічок і китиць після того, як йому довірили життя президентської родини з трьома малолітніми дітьми. Юрко, що грає на сопілці й баяні, що має золоті до роботи руки і крутий (фамільний!) норов, переповість вам вдесяте і всоте свої враження від тієї надзвичайної для нього події - спілкування з президентською родиною. Покаже вам книжку з автографом Віктора Андрійовича, в деталях розповість про те, як Катерина Михайлівна розпитувала його про довколишні хутори та історії, пов'язані з ними. Підтвердить, що свій норов проявив навіть працівникам служби охорони Президента, у списках якої не значився Юрків син-третьокласник Юрчик, а він узяв сина з собою. Знаєте єдиний арґумент сільського їздового, який переконав президентську охорону? «Діти - це майбутнє України. А ви не хочете допустити майбутнє до Президента?!»

83-річна бабуся Юркової дружини Галі живе в Околені. Вона - чистокровна татарка. Гаймутдінова Анузія Хісамутдіновна. Народжена в Іркутській області. У селі її називають Лізою. Уявляєте, які красиві риси мають Лізині діти і внуки, народжені від гуцула?! І як вони автентично говорять гуцульською говіркою?

...Але найбільше враження у молодого Вашилюка залишилося тоді від спостережень за родиною тодішнього Президента на ґруні Дупалівка. Біля хреста на місці колишнього родинного маєтку Томнюків, яких, до речі, називали Дупалами і на їхню честь і ґрунь має назву Дупалівка.

1948 року родина Томнюків - чоловік Микола, син Микити, 80 років, і його дружина Олена, дочка Миколи, - загинула страшною смертю: енкаведисти спочатку їх розстріляли, а потім відрізали голови і поклали на обідній стіл. Очевидці поховання родини кажуть, що вбита Дупалиха затискала в руці мамалигу. На місці Дупалової хати стоїть похилений хрест із написом «Тут закатовані НКВД Томнюк Миколай і сім'я. 1948».

Юрко-«водій» каже, що в один момент перелякався. Бо Президент попросив довезти їх усіх підводою аж до цвинтаря на Околені. «А воно ж сама знаєш, яка туди їздова дорога - 45 градусів підйоми, - розповідає мені Вашилюк. - Гріх, Маріє, буду мати, бо збрехав, що до того цвинтаря півднини їхати кіньми! То ж не проста людина. То ж Президент! То ж безпека для життя мусить бути. А якби коні схарапудилися? Або підвода розвалилася? Але скажу тобі, що подеколи в селі є люди, що несуть себе гоноровіше від Президента. А він духом наш чоловік. Чужий би не місив туди болото заради давно загиблих. Розумієш? Та й я не возив би кіньми чужого: не допустили би. Розумієш?»

Чудово розумію. Покійний Юрків батько - Матіос Юрій Васильович (із Вашилюків, по-сільському). 1931 року народження. Допомагав УПА. Арештований 15 серпня 1949 року. Засуджений на 25 років таборів і на 5 - позбавлення у правах. Двічі «додавали» термін за спроби втечі. Коли би не смерть Сталіна, мав би 75-річний термін «відсидки». Відбував покарання в таборах Казахстану, в Норильську, на Чукотці, ще раз у Казахстані. Більше року сидів у карцері.

У збірочці Михайла Софійчука і Володимира Клима-Грабницького «Вашилюк», що вийшла в райцентрі Вижниця 2007 року, є копія вироку військового трибуналу військ Міністерства внутрішніх справ Львівського округу від 28 листопада 1949 року Юрковому татові Юрієві Васильовичу, в якому фігурують іще три Вашилюкові односельці. У друкованому витягові з вироку є рукописний припис начальника Вижницького районного МҐБ... майора Дідушенка.

Хто читав «Солодку Дарусю» і «Націю», знають, що цей персонаж кочує в мене із книжки в книжку. Бо це той випадок, коли Бог б'є не ціпом... А може, й ціпом. Але я іншим разом розкажу вам про Дідушенка. А може, хто й сам знає. Бо «слідив» він і в Коломиї, і у Вижниці, й далі...

А Михайло Софійчук - автор фольклоризованої поеми «Вашилюк», - мій троюрідний брат по материній лінії. До речі, родом із хутора Кінашка.

Це метрів 500 від Дупалівки. На батьківській хаті Михайла дотепер є табличка румунською мовою «1839. comuna Rastoace, 228». Це означає, що хата під номером 228 у комуні (селі) Розтоки побудована 1839 року - «за Австрії».

Отаке ось переплетення історії і людських доль.

А тепер повернімося до початку. Я хочу розповісти вам про несподіване продовження. Здавалося б, воно не пов'язане з усіма цими міні-історіями.