Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 - Павло Петрович Скоропадський
173
Зіньківський Василь Васильович (1881–1962) — учений-психолог, екстраординарний професор філософії Університету Св. Володимира в Києві, в. о. екстраординарного професора Українського народного (згодом — державного) університету. Українського педагогічного інституту.
Популярний церковно-громадський діяч, відомий обстоюванням оновлення церковного життя на засадах ідеального християнства, невтручання влади у справи церкви, автокефалії української церкви.
У травні — жовтні 1918 р. — міністр культів (сповідань) Української Держави. 1919 р. емігрував до Югославії.
174
Лігнау Олександр Олександрович (1859–1923) — Генерального штабу генерал-майор російської служби. Походив з німецьких колоністів Херсонщини.
1917 р. — начальник штабу 7-го Сибірського корпусу. За Центральної Ради — отаман 11-ї пішої дивізії.
За гетьманату — з 15 травня 1918 p.- товариш військового міністра, з 27 жовтня 1918 р. — командуючий 7-м (Харківським) корпусом. Генеральний хорунжий армії Української Держави. Користувався повагою у війську за чесну працю для розбудови української держави й армії.
Після повалення гетьманату виїхав на Дон у Добровольчу армію. Помер на еміграції.
175
Колокольцев Василь Васильович — землевласник Харківської губернії, вчений-агроном. Працював головою Вовчанського повітового земства, зарекомендував себе як популярний організатор земського господарства в галузях агрономії, медицини, шкільництва та ін. У травні — жовтні 1918 р. — міністр земельних справ Української Держави. Прихильник приватної власності на землю, що поряд із здійсненим ним скороченням штатів міністерства призвело до конфлікту із співробітниками і кількадеінного страйку апарату ряду міністерств наприкінці травня 1918 р.
176
Земства — установи місцевого самоврядування в царській Росії, запроваджені реформою 1864 р. Земські установи складалися з повітових і губерніальних земських зборів та обраних ними виконавчих органів — управ. Гласних повітових земств окремо обирав кожен стан — дворяни, міщани й селяни. Гласних для губернських зборів обирали з-поміж себе члени повітових земських зборів.
Земства займалися місцевими справами — господарськими питаннями, народною освітою, охороною здоров'я, шляхами сполучення тощо. Догляд за земствами належав губернаторові, який міг скасовувати рішення земської управи. Кошти на свої потреби земства отримували з податків (т. зв. земельних) і підприємств. Перед Першою світовою війною земства Лівобережної України об'єдналися в окремий союз. На Правобережжі інститут земств було утворено лише 1911 р. За часів Центральної Ради земські установи були демократизовані і перетворилися на «народні».
Значна кількість громадських, політичних і державних діячів доби революції на Україні пройшли школу земської діяльності.
177
Лизогуб Дмитро Андрійович був активним діячем організації «Народна воля». Входив в «Основний гурток» М. А. Натансона в Петербурзі, матеріально утримував гурток І. Ф. Фесенка в Києві. Коли члени гуртка С. Я. Віттенберга готували терористичний акт під час приїзду в Миколаїв у червні 1878 р. царя Олександра II, провокатор видав їх жандармам. За вироком військового суду 10 серпня 1879 р. Д. А. Лизогуб і двоє інших звинувачених були страчені в Одесі, ще двоє — у Миколаєві; решті двадцяти трьом страту замінили каторгою або висилкою у Східний Сибір.
178
Заходам від 18 травня 1918 р. міську і повітову міліцію було передано під владу губерніальних і повітових старост та перейменовано на Державну Варту. Статут цієї служби як підставу для кардинальної реорганізації було затверджено 9 серпня.
Очолював Варту особливий Департамент, що складався із загального, карно-розвідчого та освідомлювального відділів. У губерніях місцеві відділи очолювали інспектори, у великих містах — отамани, в міських районах та повітах — начальники. У містах один вартовий мав припадати на 400 чол. населення (у Києві — 1933 вартових, 18 приказних).
У кожному повіті створювалася резервова сотня кінних вартових, а в Києві, Одесі, Харкові та Миколаєві — резервові дивізіони. Створювався також окремий корпус Залізничної Варти.
179
Мається на увазі Лизогуб Яків (1675–1749), один з предків прем'єр-міністра Української Держави. 1662–1674 pp. обіймав посаду Канівського, згодом — Чернігівського полковника, а за гетьманування І. Мазепи був наказним гетьманом.
180
Мумм (Mumm von Schwar/cnslcin) Альфонс, барон-міністр. Дипломат. Після повернення уряду Центральної Ради до Києва у березні 1918 р. був призначений послом в Україні, залишив цей пост після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині.
181
Форгач (Forgach vou Thymes und Gacz) Иоганн (Янош), граф — австро-угорський дипломат. До Першої світової війни — австро-угорський посланник у Белграді. Після повернення уряду Центральної Ради до Киева у березні 1918 р. був призначений послом в Україні, перебував на цій посаді до вересня.
182
Осецький Олександр (1873–1936) — військовий діяч. Генерального штабу генерал-майор російської служби. За Центральної Ради — отаман Полтавського корпусу. За гетьманату — начальник Корпусу залізничної охорони. Діяльний учасник антигетьманського повстання. З 30 жовтня 1918р. — начальник оперативного штабу повстанців. За Директорії — командуючий Холмською армійською групою, Наказний отаман війська УНР, в. о. військового міністра. 1920 р. — голова військової місії в Белый, генерал-хорунжий армії УНР.
183
Штейнгель Федір (Теодор) Рудольфович, барон (1870–1946) — громадський і державний діяч. Поміщик Рівненського повіту. У своєму, маєтку Городок заснував археологічно-етнографічний музей Волині. Скінчив природничий факультет Університету Св. Володимира в Києві. Член української парламентської фракції у І Державній Думі. Член Товариства українських поступовців і водночас кадетської партії, потім — Української партії соціалістів федералістів. 1915 р. — голова Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст. У 1917 р. — голова виконавчого комітету в Києві. У 1918 р. — посол Української Держави в Німеччині.
184
Коли у жовтні 7 листопаді 1918 р. міністр, закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко перебував у Німеччині з офіційним візитом, він та працівники україисьхого посольства Ф. Штейнгель, В. Козловський, В. Єрмолов були запрошені на приватний обід, який фактично був зустріччю з німецькими громадськими діячами та іноземними послами. Під час розмови один з німецьких діячів запитав думку Д. Дорошенка, стосовно перспектив самостійності і федерації для України та обставини україно-німецьких взаємин — попри домовленість, що ці питання порушуватися не будуть. Д. Дорошенко відповів, що «ідея федерації не чужа в українській історії, тільки спроби федерації досі не були для України щасливі… Тепер для нас питання про федерацію не є актуальним. А що буде далі — побачимо», У донесеннях до Києва, які складав проросійський апарат посольства, а далі у проросійських
