Вирвані сторінки з автобіографії - Марія Василівна Матіос

Двічі на тиждень у нас «засідав» шкільний математичний гурток, куди ходили вибрані Лідою Семенівною. Наш гурток вів мовчазне змагання з математиками-школярами середньої школи райцентру. Це завжди була здорова, але дещо заздрісна конкуренція. Але Розтоки «Ліди Семенівни» майже завжди були першими! І коли у дев'ятому класі я «взяла» п'яте місце на обласній олімпіаді з математики, обійшовши «путильських» і «самих чернівецьких», Ліда Семенівна уперше публічно мене похвалила. Її учні стали знаменитими не завдяки протекції, блату чи грошам. Вони просто отримали ґрунтовні знання.

Олександра Тимофіївна Гусаченко - вчителька географії. Народилася 1 травня 1929 Року в селі Криве Озеро Кривоозерського району Миколаївської області (дай, Боже, їй ще здоров'я й здоров'я!). У сім'ї колгоспників. Батька під час війни забрали в Німеччину. 1947 року вступила до Первомайського педучилища. Після закінчення разом із 30 випускниками училища була направлена на роботу у Чернівецьку область. З 1951 року - в Путильському районі. Працювала вчителем молодших класів на хуторі Ями. 1953 року вступила до Одеського університету ім.Мечникова. 1959 - здобула фах географа. У Розтоцькій середній школі пропрацювала 36 років. Відмінник народної освіти. Живе в Розтоках.

Завдяки учительській філігранності й учительському «не-сюсюканню» Олександри Тимофіївни я мала всі шанси стати студенткою географічного факультету будь-якого університету України без іспиту: 1976 року, у дев'ятому класі, на республіканській олімпіаді з географії, я посіла друге місце. У мене досі зберігається запрошення від ректорату Чернівецького університету вступати на геофак на пільгових умовах. Запрошення учневі від вузу! - чуєте, теперішні урядовці, ви тепер таке практикуєте, чи ви практикуєте «бомжування» батьківських гаманців під стінами університетів?! А тоді діяв такий закон прийому до вузів (не було тоді слова виші, не було!): якщо ти маєш золоту медаль (а їх у радянський час так мало давали, що це було ціле диво!) і складаєш профільний іспит на «відмінно», тебе зараховують до вузу. Переможець республіканської олімпіади мав право без фахового іспиту стати одразу студентом (за наявності золотої медалі). Без золотої медалі абітурієнт-переможець олімпіади складав усі іспити, крім профільного. 1976 року Олександра Тимофіївна Гусаченко була двічі героем: десятикласник нашої школи, її учень Михайло Григоряк посів перше місце на республіканській олімпіаді.

Я не скористалася своїм пільговим правом, бо й не думала. Я стала студенткою української філології Чернівецького держуніверситету 1 серпня 1977 року, склавши на «відмінно» один іспит - письмовий, з української літератури.

Але я дотепер пам'ятаю: так, як «ганяла» нас дерев'яною указкою по глобусові й карті світу Олександра Тимофіївна Гусаченко, не ганяв більше ніхто, ніде й ніколи. Тому ми тоді не плутали Угорщину з Венгрією, а на додачу не згадували про Мадярщину, як це трапилося з моїми знайомими не в Розтоках, а у столиці.

Як добре, що в мене були такі вчителі!

Онуфрій Йосипович Клим - учитель хімії. Нaродився 15 вересня 1932 року в селі Виженка Вижницького району. 1951 року вступив до Чернівецького учительського інституту. 1953- 1954 pp. - учителював у Яблунецькій семирічній школі Путильського району. Два роки служив у війську. 1956-1962 pp. вчився у Кременецькому педінституті. З 1962-го - в Розтоцькій середній школі. Працював до 2009 року. 47 років - учителем хімії в одній школі! Вчитель-методист. Відмінник народної освіти.

Мав фантастичне почуття гумору! Був затятим слідопитом. Організовував мандрівки рідним краєм. На уроках хімії любив «хімічити» - експериментувати. Не раз ми, дівчата, вівкали на уроках, зненацька перелякавшись маленького «феєрверку» з колби. Одночасно був дуже строгий. І ми його, поважаючи, таки добряче боялися. Жодного панібратства у школі від жодного учителя ми не знали.

Онуфрій Йосипович живе в Розтоках. Його донька Тетяна (колишній учнівський президент клубу інтернаціональної дружби) вже 30 років учителює в Розтоцькій СШ. Отакі батьки і діти!

Юрій Семенович Кифа - учитель української мови і літератури. Народився 3 травня 1943 року в селі Шепіт Путильського району - помер 4 червня 1999-го. Похований у Розтоках.

Любов до народної мудрості мені прищепив саме він - Учитель з Великої букви, який ніколи не вчив мене (у прямому розумінні). Але це був учитель над учителями. Його особиста бібліотека налічувала кілька тисяч книжок. Знав усе! Листувався зі мною до самого закінчення університету. І Гончарів «Собор» дав мені прочитати саме він. На канікулах, здається, після першого курсу університету. Я пам'ятаю ту синьо-зелену обкладинку серії «Романи і повісті», яку Юрій Семенович дуже просив не показувати мамі. І «Неопалиму купину» я читала саме у нього вдома. А що вже він знав світове образотворче мистецтво! Альбоми, каталоги, журнали... До нього можна було прийти - і забути, на якому ти світі, яка пора року, день, година. Книжки тебе затягували, як вирва. Та чого не міг дати жоден тоді учитель - це вміння слухати життя. Саме Юрій Семенович Кифа навчив мене нотувати не тільки в пам'яті, а насамперед на папері сталі вирази, прислів'я, звороти усного народного мовлення. У мене в Розтоках ще зберігаються картотеки почутого і записаного від людей, досі не використаного. Бо, на жаль, я ніколи не зазираю під час написання книжок до тої «криниці». Я поки що послуговуюся пам'яттю. Проте моя пам'ять - це дзеркало отих білих нестандартних листочків, вирваних із блокнотів неформатного стандарту, де записано слова, вирази, приказки. Із транскрипцією. Наголосами. З указаними носіями цього багатства, датою і місцем запису. Колись ми задумували з моїм учителем видати книжку із його і моїми записами народної творчості, зібраної саме в Розтоках. Дещо я вже оприлюднила устами своїх персонажів. Проте маю надію, що колись таки спроможуся на оприлюднення всього того масиву мовного багатства, яке зберігається в мене і яке, сподіваюся, зберігають правонаступники спадщини Юрія Семеновича Кифи.

Дуже строгою вчителькою ботаніки та біології була у нас Ніна Сидорівна Матійчук, яка щодня долала добрих п'ять кілометрів туди і назад із сусіднього села через Черемош, з Івано-Франківської області. Пригадую кумедні картини десятого класу, коли нас на уроках біології, під час вивчення проблеми людини, її розмноження і т. і. розсаджували за