Дві культури - Олександр Боргардт
Зовсім непогано та з тою ж правдоподібністю передбачене й це, таке бадьоре та оптимістичне:
Мы полагаем, что в теперешнем положении дел Россия не может иметь другого союзника, как Пруссия, так же точно, как и Пруссия другого союзника как Россия; и союз их может быть союзом благословенным, потому что у обоих цель правая.
[теж там, с. 455]Що ж тут сказати? — якщо під Прусією розуміти її спадкоємицю — Німеччину, то... Рівно через сім років після непередбаченої револіції 1905 — почне зав’язуватися Перша світова війна, де головну свою поразку Росія потерпить саме від Німеччини. На німецькі ж гроші зроблять більшовики свій жовтневий переворот, перший крок до Третьої імперії.
Щоправда потім, після поразки, обидві країни зрозуміли були, що “у обоих цель правая” — сісти на шию світові, та перед другою світовою подружили, та ще й як! — їхній австріяк Гітлер та наш Сталін — росіянин. Та тільки все одно, через неповних два роки так розплювалися, так розплювалися, що…
Ну, одне слово — світ не поділили! — що ж тут поробиш?
* * *Навіщо люди живуть на землі? Все попереднє не може не навести на роздуми. Поставимо перед собою просте завдання: а з чим Росія збирається вступити до ХХІ сторіччя?
Дологічне мислення, як ми тільки но переконались, — ніколи не передбачає й на один хід уперед. Прослідкуємо, як працювала ота вершина всього, що є в Росії — “русская ідєя”? Почнемо — від самого початку. Захоплюються землі все нових та нових народів. Ліквідується їх незалежність. Потім — ліквідується й культура. Нова російська земля, нові росіяни, тобто люди, які в стані порозумітися тільки на більш менш бідній та перекрученій російській мові. Тому що ніде у світі ми, мабуть, не натрапимо на більше розходження повсякденної мови — з її нормами.
Припустимо, все вийшло, все вдалося; переробили в такий спосіб усю земну кулю та всі, від ескімосів у Арктиці до кубу на Суматрі — розмовляють тільки російською. Забуті мови народів, забуті їх культури; всі систематично підкрадають, щоб вижити, а хто може — збагачується хабарями; всі регулярно “соображают на троіх” та пускають матюка за кожним словом. Добре; цілі досягнуто. Ну, а що ж далі? — далі що? — я вас запитую!
Тому що претендуючи на щось там, треба щось мати й за душею. Таке, що можна запропонувати іншим. А що ж можете або могли запропонувати ви? — ніколи й нічого, здається.
Наш автор пише,
…потому что каждая историческая национальность имеет свою собственную задачу, которую должна решить, свою идею, свою отдельную сторону жизни, которые стремится осуществить, — задачу, идею, сторону жизни, тем более отличные и оригинальные, чем отличнее сама национальность от прочих в этнографическом, общественном, религиозном и историческом отношениях.
[теж там, с. 26]Добре, то якою ж тоді є “історічєская задача” “історічєской” російської нації (або “національності”)? І як її було виконано? Як він був пройдений, цей “особий путь” Росії? — і куди, власне, він привів? В такій книзі про це — не можна було не сказати: ми не вичитали нічого. “Восстановить Восточную Рімскую імпєрію”? — оце? Повернути минуле… Але ж це завдання для ідіота: минуле — не повертається!
Який вигляд воно, це завдання, може мати для неупередженого ока — ми бачили трошки вище. Тому полишимо цю російськи безпредметну розмову про свою “собственную задачу”. Підійдемо до проблеми дещо простіше. Кожна нація має свій доробок: свою землю та свій духовний світ, свою країну та свою культуру; має свою історію, яку, гадаю — всі згодяться, — треба робити чистими руками.
От, і виникає просте, доступне для всіх завдання. І для людини, і для народу в цілому (а значить — і для всього людства). Кожному поколінню полишити ці домени своєї історичної власності — в кращому, більш багатому стані, ніж прийняли, з’ явившись на світ. Як це зробити — не будемо запускатися до подробиць; головне — чистими руками. Нікого не утискуючи та не обкрадаючи. Це, з одного боку, й просто: “побудувати дім, посадити дерево, виростити діти, яких можна не соромитись, написати книгу…”, — та складно.
Автор удає дурника, робить вигляд, що не розуміється на простих речах:
Но что же такое интерес человечества? Кем сознаваем он кроме одного Бога, которому следовательно, только и принадлежит ведение его дел?
[теж там, с. 104]Він не знає — схоже, що Бог теж віддає переваги підготованим та освіченим. Бог, неспірно, свою справу знає, але й людина здатна її полегшити. Тут, якоюсь мірою, ще простіше, ніж з одною людиною або народом. Тому що людству назначено Богом жити в домі на ім’я Земля. І як воно хоче протривати, прожити в ньому довше, то… Треба про цей дім постійно турбуватись. Не полишати в гіршому стані, ніж прийняли від минулих поколінь. Кажуть про незворотні процеси, так. Що ж — зробити їх вплив мінімальним, наскільки реально, наскільки можливо. Щоб увесь світ не був схожий на Росію, поруйновану та розграбовану, заплювану та отруєну. Ось вам перший та головний інтерес. Можна знайти й інші, хоч і менш актуальні.
Подивимося, як із цією справою впоралися інші. Зазирнемо до Європи: Еспанія, Франція, Німеччина, Італія…
Проїдьтеся цими країнами. Там їх народний геній полишив нам (попри війни!) суцільні історичні музеї, — і в найменшому містечку знайдете, на що подивитись, чим захопитись, помилуватись. Європа є найбільш тісним промисловим регіоном світу, а річки — чисті. В Європі — лишень подумайте! — ще й досі є ліси, а в них щось там живе. Одне слово — всі знають.
