Земля Георгія - Антон Віталійович Санченко

class="book">Вони ходили заводом з пачкою вічнозелених грошей (ще одна помилка, купонами було краще торгуватися, хоча й нулі вже не влазять у калькулятор, і замість портмоне потрібна була торба) і розраховувалися готівкою зі зварниками, з ливарниками, з дизелістами, з судномоделістами, зі столярами, з малярами, з кранівниками, з гуртівниками, з калюжниками, з бендюжниками, з вальцювальниками, з поливальниками, з токарями, з шахтарями та іншими пролетарями. Як пацани чисто конкретні, вони воліли самі домовлятися з роботягами, справедливо не довіряючи екіпажу, але позаяк обізнані були з цінами на ремонт мерсів, а не пароплавів, краще б вони довіряли нам сторгуватися. Дешевше б стало, навіть зважаючи на гендлярські таланти декого з команди, особливо Бурячка, якому я так і не передав привіт від таксера Гоші.

Стосик грошей ставав все меншим, фрахтівники вже чухали потилиці, а до виходу судна з ремонту все ще було, як до Києва рачки. Ну, Жванецького вони навіть у своїх Черкасах мали б слухати в сауні над Дніпром, якщо вже закортіло сунутися на моря. Як каже класик саме про таке: «Ремонт — це не дія, це стан. Його не можна закінчити, його можна лише припинити». А фрахтівники натомість, як діти, самі питали в старшого механіка: «Що ще треба?»

А якому ж старшому механіку Петренку не потрібен другий пароплав, такий же, але в розібраному вигляді — на запчастини?

ПРАВИЛО СТІЛЬЦІВ

Та й сама їхня запланована експортно-імпортно-бартерна операція не надихала. Це був контракт століття «борошно-мандарини». Вони уклали пакт з якоюсь грузинською сільрадою, що привезуть їм пароплав борошна з України в обмін на пароплав мандаринів з передгір'я Кавказу. Це теж була помилка. Чому не 3,14 пароплава мандаринів? Або 0,72 пароплава борошна?

Розраховуватися одне з одним, маючи за одиницю лічби відразу пароплав, вкрай незручно для комерції. Правильну одиницю лічби надавали інші одеські класики, Ільф та Петров, коли писали: «Вантажте апельсини діжками. Брати Карамазови». Але хто з черкаських кармалюків ту одеську класику читає? А от один мій феодосійський знайомець, якраз справжній фрахтівник, перечитував «Дванадцять стільців» та «Золоте теля» щороку, з 1 січня починаючи, щоб не втрачати бізнесової форми.

— Вранці гроші — ввечері стільці. Ввечері гроші — вранці стільці.

— А можна спочатку стільці, а потім гроші?

— Можна, але гроші вперед!

— Вчіться, Кісо. Яка прозорість думки! — хотілося іноді сказати вже нашим фрахтівникам. Але за навчання нам ніхто не платив. Кожен мусить набити свої власні ґулі на цьому великому мандариновому шляху. Інакше для людини Сезон втратить смак.

Як битий Сезоном фрахтівник я знав головний парадокс мандаринового бізнесу. Коли обраховуєш майбутні прибутки в рідному порту, виходить щонайменше «трійний підйом». Коли дістаєшся до Батумі чи Поті, надприбутки вже лише стопроцентові. А коли через усі негаразди доставляєш мандарини до Одеси чи Херсона, думаєш уже лише: «Вернути б своє».

З такими шаленими темпами видатків, на які повелися наші фрахтівники в судноремонтному заводі, в мене вже тоді зародилися сумніви в тому, що бюджет цього рейсу зійдеться в кінці. Кажучи небухгалтерською мовою — на зарплатню команді грошей уже не вистачить. Бо команді якраз платять у самому кінці рейсу за кожну добу на борту судна. І це найвразливіше її, команди, місце.

Але це був «Вадічка» (див. вище, що казав про «Вадічку» старпом Сергійко). І власної комерції екіпажу ще ніхто не заборонив.

— Нічого, привезу задарма свої власні мандарини. Вони мають покрити все, — так думав чи не кожен з бувалих моряків «Вадічки».

— Треба лише повернутися днів за декілька до Нового року. Часу ще більше ніж досить, — заспокоювали себе бувалі моряки. І це теж була чергова фата моргана, але ми старанно не визнавали. Бо — Сезон.

РАДІО Тримай зі мною зв’язок! Тримай зі мною зв’язок! Тримай зв’язок зі мною, разом вийдемо в ефір! Тримай зі мною зв’язок! Тримай зі мною зв’язок! Приходь до мене вранці, друже, слухати ефір!

У славетній історії Херсона є невеличка історія і про Радіо. Саме так, з великої літери. Бо це ж тут відбувся перший на Чорному морі і другий у світі радіотелеграфний зв’язок. Як і на Балтиці, встановив його винахідник радіо капітан першого рангу Попов власноручно. Між херсонським портом та лоцманською станцією у Голій Пристані в гирлі Дніпра. І першою переданою кодом Морзе в нашому українському ефірі фразою було: «Херсон, Херсон, я Гола».

Не буду сперечатися з прихильниками Марконі, а не Попова як винахідника радіо. Чого не забрати в Марконі: він відразу почав встановлювати свої радіостанції на цивільних пароплавах, а не засекретив їх за мурами Адміралтейства і саме тому виявився хрещеним батьком усіх суднових радистів, яких напівофіційно ще й досі величали марконями.

ХЕРСОНСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО

Портова радіостанція в Херсоні розташована поблизу Адміралтейства — пам’ятки потьомкінської архітектури. Не в сенсі потьомкінських сіл, хоча б тому, що Адміралтейство має не тільки фасад, але й інші три стіни і простояло вже двісті років: потужна, солідна будівля якогось там розповсюдженого в імперії помпезного стилю XVIII століття. Власне, радіоцентр не поблизу, а просто в дворі того Адміралтейства, в яке за останні сто років не завітав жоден адмірал. Усі інші будинки цього двору — житлові. І щоб потрапити на радіоцентр, доводиться