Земля Георгія - Антон Віталійович Санченко

сіть — її не тягнуть за кормою, як трал, і не обметують нею косяк риби, як кошільком, прямокутна, верхня частина дрейфує на поплавках, а на певній глибині від поверхні і риба сама застрягає в її комірках. Річковий найближчий аналог — так званий «телевізор». ">[13] сітями в Північній Атлантиці, і то були перші наші океанські промисли. І про це можна багато чого понаписувати. Й усі пахощі Ньюфаундленду, Ісландії, Гебридських та Фарерських островів ще пашіли на цій палубі і через десятки років.

Геть усіх сестер (бо англійці називають однотипні судна саме сестринськими — сістершипами) нашого «Вадічки» вже переплавили на шпильки та голки ще років двадцять тому. А «Вадічка» якось вцілів під невсипущим оком Регістру торгових суден та портового нагляду і був не музеєм, а робочим судном, ходив то на Болгарію, то на Туреччину, хоча його вже сміливо можна було вважати судном антикварним.

ПРИЧАЛ

На набережній, втім, він стояв не через антикварність, а тому, що в його теперішнього судновласника були теплі взаємини з управлінням порту. І взагалі теплі взаємини з усіма: Херсон — місто маленьке, не розминешся ні з бандитом, ні з санепідемстанцією. Та й бандюкові, й пожежному інспекторові іноді потрібно кудись повести якусь вбивчо прекрасну херсонську дамочку, скажемо так — однокласницю, щоб це був не банальний кабак на вулиці Суворовській, а щось несподіване й романтичне — на набережній, з якої видно нижній рейд з океанськими пароплавами на якорях, чути крики чайок і де пахне далекими шляхами. На судні ж, що стоїть у порту, завжди знайдеться вільна каюта.

Та й іншим херсонцям «Вадічка» ставав у пригоді. Завжди можна було попросити вахту увімкнути по трансляції музику на замовлення й танцювати просто на набережній, між бортом судна та припаркованими автомобілями. Була тоді така мода в херсонців: з’їжджатися ввечері на набережну й танцювати твіст чи медляки під бортом «Вадічки». Отож у проміжках між рейсами, особливо коли тримачтовий барк «Товариш» уже відбув у свій останній рейс на ремонт в Англії, судновласник не перечив проти романтичних відвідин його судна херсонським бомондом, чи як там одним словом і бандюка, й СБУшника ще назвати? Тож і мав теплі взаємини з багатьма, хоча без завидющих очей, звичайно, не обходилося.

Він поставив «Вадічку» працювати «на короткому плечі», на Варну, Бургас чи Батумі, і не один херсонський моряк перебивався на ньому до наступного океанського рейсу, якщо гроші вже вийшли, а виклик на судно з крюїнгової агенції ще не прийшов. Саме через це мій корешок Серьога і сказав ту недбалу фразу «Хто не працював на „Вадічці“, той не херсонець».

ХЕРСОНЦІ

Усе то так, але ж я був киянином. Що мені до тої фрази? Та мені неабияк поталанило: в графі «місце народження» в паспорті я мав Херсон, а не Київ.

Це вирішувало безліч проблем, бо відтак я мав повне право рекомендуватися херсонцем, а не пояснювати довго кожному цабе, яким це вітром занесло мене з Печерська на моря. А це неабищо.

Херсонський моряк — в міру питущий, у міру жадібний, у міру роботящий, у міру сімейний, ще й при цьому — чудовий спец. Я це не для хвастощів кажу, я ж киянин.

Але коли херсонці йдуть до портового ресторанчика пити пиво, вони дійсно п’ють пиво, а не йорж з горілкою, як ростовчани.

Коли одесити кожну хвилину в іноземному порту мріють використати під якийсь гендель і розбігаються з судна по крамницях та автомобільних звалищах, варто митниці надати судну вільну практику, херсонці залюбки зачищають трюми після металобрухту чи слябів,[14] чим заробляють собі копієчку, а судновласникові економлять карбованця.

Херсонці люблять не довгі океанські рейси на Південно-Східну Азію чи Гамерику, а роботу на середземноморських лініях із заходами в чорноморські порти, щоб частіше бачити сім’ю, хай і заробляючи при цьому на тисячу талярів менше, а клопоту на свою голову маючи більше, бо чим більше портів, тим більше клопоту: паперів, митників та швартовок. Хай так, але сім’я того варта.

Щодо чудових спеців, то саме в Херсоні два найстаріших на Чорному морі морехідні училища — торговельного та рибного флоту, і навіть викладання в них вже давно стало справою династій, я вже не кажу про навчання в них з діда-прадіда, цим у Херсоні не здивуєш нікого. Кузня кадрів. На який флот не приприся, все херсонця зустрінеш. І флоти на херсонських кадрів не скаржилися ніколи. Це добра слава, панове. Гріх до неї не примазатися, якщо маєш таку нагоду. Херсонець — то звучить гордо.

Знаю це не лише я, але й численні вітчизняні, російські, грецькі, турецькі та кіпрські судновласники і крюїнгові агенції, які набирають екіпажі під свої прапори по всьому світу. Тож видавати себе за херсонця було для мене корисним рішенням. Та я так довго грав у цю гру, що мені вже й самому було важливим, щоб усі навколишні і справді переконувалися: я нічим від справжнього херсонця не гірший. Те, що я й досі не мав у своєму паспорті моряка прописки за «Вадічкою», руйнувало мою легенду, бо див. вище, що сказав про «Вадічку» та херсонців старпом Серьога. Не зараз казав, зараз він саме сидів у буцегарні на Сицилії за якісь там контри з еміграційною службою Італії, але про це якось іншим разом. Зараз про те, що піти в цей рейс на «Вадічці» мені було просто необхідно навіть без Серьоги. Просто щоб справдити своє реноме справжнього херсонця.

— До Нового року повернемось, — пообіцяв я дружині на своє виправдання. — Це ж мандарини, їх після свят вже нічого везти. Ну, зустрінеш мене з дітьми в Херсоні в разі чого. Відсвяткуємо Новий рік у гостях.

КАШТАН