Робін Гуд - Джон Макспедден

«От і маєш. З вогню та в полум'я, — подумав він, — було б набагато краще мати справу з кулаком ченця Тука».

Справді, становище Робін Гуда було досить-таки кепським. Адже у незнайомця були не м'язи, а справжня криця. Та тут сама доля врятувала ватажка Пролунав звук сурми, і на галявині з'явився цілий загін лицарів.

— До зброї! — вигукнув Робін, хапаючи свого меча та лука.

— Це сер Річард Лі, — вигукнув хтось, коли загін наблизився.

Так, це був дійсно він. Давши коневі остроги, сер Річард влетів до табору, спішився і опустився на коліна перед Чорним Лицарем. Розбійники скам'яніли від несподіванки та подиву.

— Бачу, ваша величність, що ви могли б обійтись і без нашої допомоги, — шанобливо сказав Річард Лі.

— Та це ж король! — вигукнув Вілл Пурпуровий.

— Король! — повторив Робін Гуд після хвилинного заціпеніння.

І на вінчання молодих

Король приїхав сам, –

Від злості аж закляк шериф,

Не вірячи очам.

— Просимо ласки, ваша величність! — вигукнув Робін Гуд. — Ми ваші вірні слуги.

Король суворим поглядом обвів розбійників, які, похиливши голови, стояли перед ним на колінах.

— Чи правду каже ваш отаман? — запитав він.

— Правду, ваша королівська величність! — як грім, ревнуло сто сорок дужих голосів.

Робін вів далі:

— Розбійниками ми стали не з власної волі. Призвели нас до цього утиски та несправедливість лордів. Але ми завжди були вірними слугами короля. Чинили опір лише тим, хто прикидається, ніби служить короні. Щоправда, ми забирали в абатів нечесно отримане ними золото, вбивали оленів у королівському лісі. Та водночас ми ставали на захист бідних, допомагали вдовам та сиротам. Даруйте нам, ваша величність, свою прихильність і заступництво, тоді ми всі назавжди облишимо ліс і підемо за вами.

Погляд Річарда потеплішав. Він мимоволі подумав, що з цієї ватаги дужих, загартованих сміливців можна утворити справжню королівську варту.

— Складайте присягу! — мовив король владним голосом. — Покляніться, що всі ви, разом зі своїм ватажком Робін Гудом, віднині вірою й правдою служитимете королю!

— Клянемось! — вигукнули розбійники.

— Підведися, славний Робін Гуде! — мовив король Річард Левине Серце. — Я дарую тобі свою ласку, а незабаром у мене буде нагода випробувати твою вірність. Таких лучників, як ви, слід цінувати. Було б справжнім злочином засуджувати вас, хлопці, до страти — не скоро в Англії знов народяться такі умільці. Проте я не можу дозволити вам тинятися в моїх лісах і нищити оленів, не можу також допустити, щоб ви порядкували в графстві. Віднині я призначаю вас королівськими лучниками і беру в свою особисту варту. Невдовзі мені доведеться помститися норманським баронам, і ваша допомога буде конче потрібна. Потім частина з вас повернеться знову до лісу, щоб стати королівськими лісниками. Можливо, на цих посадах ви виявите стільки ж запалу та завзяття, охороняючи лісові багатства, скільки виявили їх, коли нищили оленів. Хто серед вас Маленький Джон? Ану, виходь наперед!

— Іду, ваша величність, — відгукнувся велетень, знімаючи капелюха.

— Славний вояче Маленький Джон, — сказав король, оглянувши його з голови до п'ят. — Чи здатні твої кволі м'язи витримати такий тягар, як управління графством? Якщо так, то віднині ти призначаєшся шерифом Ноттінгема. Сподіваюсь, що з тебе вийде кращий шериф, ніж той, кого ти заступиш.

Здивуванню Маленького Джона не було меж, і він радо випалив:

— Старатимусь виправдати високу довіру, ваша величність!

— Вілл Пурпуровий! — викликав король наступного вояка. — Я дещо вже чув про тебе. Твій батько був другом мого. Отже, повертайся мерщій додому та допоможи старому управляти маєтком. А я буду завжди радий бачити тебе при своєму дворі.

Раптом біля вогнища з'явилася, трохи соромлячись високого гостя, Маріан у супроводі своєї подруги місіс Дейль. У чарівній дівчині, яку Робін Гуд представив королю як свою наречену, Річард Левине Серце одразу впізнав улюблену фрейліну королеви Елеонори. Вислухавши розповідь про поневіряння Маріан та підступні дії принца Джона, він охоче пообіцяв відновити права законної спадкоємниці графа Хантінгдона, а отже, й її обранця, на графський титул і маєток.

— Мені буде приємно бачити при своєму королівському дворі молодих графа і графиню Хантінгдон, — закінчив його величність король під захоплені вигуки всіх присутніх.

Потім Річард Левине серце проголосив тост за здоров'я обох закоханих і розпочав дружню розмову з лісовиками. Цього вечора він на собі відчув чари привільного життя в лісі і від душі розважався разом з усім товариством.

Мірошниченко Мач, Алан Дейль, Мідл, Стютлі, Пурпуровий Вілл, Маленький Джон та їхні товариші влаштували між собою змагання у двобої на палицях, показуючи при цьому неабияку силу та спритність.

А коли над лісом засутеніло, веселе товариство, розсівшися навколо палахкотливого вогнища, заходилось вечеряти. Алан Дейль, акомпануючи собі на арфі, затягнув своїм приємним голосом пісню, і всі разом підхопили її.