Земля Георгія - Антон Віталійович Санченко
Отож ми сиділи в кают-компанії, відхекувались, відсапувались, курили сигарети «Козак» і папіроси «Біломорканал», травили старі анекдоти, бо де ж нам нові взяти, а тут Накладний взяв і оголосив суднові збори. А всі вже й так у зборі. І трохи припухли, бо не чули цих забутих радянських слів вже років зо п’ять. Добре хоч загальносуднові, а не комсомольські. Оскільки ми щойно випивали, доповідь Накладного мала би скидатися на виступ начальника транспортного цеху лікеро-горілчаного заводу в Жванецького, від цього можна було навіть отримати свій фан. Але ота нарвана молодість, як водиться, дуже серйозно до себе ставиться і не відчуває гумору ситуації, заводиться з півоберта і вступає в полеміку. Отож тези доповідача зараз я б законспектував так:
1) Це не зовсім те море; 2) це не зовсім той сезон на не тому морі; 3) це не зовсім той пароплав не в той сезон на не тому морі; 4) це не той вантаж не того пароплава в не той сезон на не тому морі; 5) це не та фірма везе не той вантаж на не тому пароплаві не в той сезон на не тому морі не з того порту не в той порт платять мало роботи багато та на Волго-Балті в мене оклад би був удвічі більший а горб не болів би та нах воно мені закреслено всім вам треба на вас чекають круїзні лайнери де пасажири самі вантажаться і самі вивантажуються правда в усьому іншому гівно гівном аби не Кариби-Багами й піратські скарби. Отож ставлю на голосування — хто за те, щоб повернутися в Одесу? Проти? Утримався? Одностайно!
І що характерно: ще не забуті радянські казенні формулювання мали над нами таку магічну силу, що навіть я рефлекторно проголосував за! П’ять років без комсомольських зборів — то замалий термін, щоб позбутися умовних рефлексів. Але я тут-таки стряхнув полуду з очей і заволав:
— Стоп-стоп! Що значить — «ставлю на голосування»? З якого це часу на голосування ставлять рейсові завдання? Досі ми збиралися, поки триває мандариновий сезон, зробити три-чотири рейси на короткому плечі, Феодосія-Батумі! З якого хуліо хуреніто я оце попередньо їздив сюди домовлявся? Треба відпрацювати. І лише потім повертатися в Одесу. Ми, взагалі, навіщо тут зібралися? Гроші заробляти чи в Одесу повертатися? Та ви ж в курсі, чого варто випхати судно в рейс саме з Одеси? Ну, всі ж упирі знову налетять — пожежники, морський регістр, екоінспекція, портовий нагляд, медики, погранці, митниця! Знову якийсь ремонт намалюється. І все нашим коштом. Ви думаєте, скільки нам коштували ті чотири танкові акумулятори, які довелося замінити перед рейсом? Та якраз увесь прибуток, що ми за минулий рейс намутили. Але ж і не міняти вже не можна було, згадайте, як дрейфували під Сухумі. Очко ж не гумове.
Я не брехав: в Україні судну під українським прапором чомусь завжди найскладніше вийти у рейс саме з порту приписки, там усі упирі вже знають, що саме в цього судна не так, і свого не проґавлять. Та ще й портнагляд з екоінспекцією в парі працюють. Відкачав баласт під причалом — плати екологам за забруднення акваторії. Відкачав баласт у морі — плати портнагляду, що заходив у порт без баласту, міг же й перекинутися. А таки міг. Просто обирай, кому хабара платитимеш цього разу. І я ще промовчав про інші хабарі, бо збори, матроси почують, навіщо ото усім знати про начальство. Хабар — річ інтимна. Ми тільки заради цього інтиму генерал-стармеха одеського в свій хаптрест і брали. Може, саме тому під прапором України на 2015 рік залишилося всього сімдесят три судна? Сімдесят три, Кларо! Сімдесят три! Мабуть, уже ті, хто ніяк не втече під молдавський чи ще який прапор — буксири й лоцботи. Молдавський, Кларо! Дохазяйнувалися упирі: думали, моряки вічно їх терпітимуть, аж тут вудка урвалася. Судновласники — меткі хлопці. Для порівняння, реєстраційний номер «Нерпи» у Іллічівському порту був 1551. Це був тільки один порт, а тут на всю Україну — 73. В одній Ялті було більше…
Але повернімось на два десятиліття назад в українську ще Феодосію. Була моя черга доповідати на зборах.
— Зараз сезон, — сказав я. — Мандариновий. Ми все довбане літо на нього чекали. Ставки фрахту зросли чи не вдвічі. Поки ми знову випхнемо «Нерпу» в рейс, буде вже Новий рік, ставки знову впадуть, бо впаде ціна на мандарини. Ну, ви ж в курсі.
Я неестетично шморгнув носом.
— Так, це PC, це малий пароплав, він не прогодує капітанів-стармехів за дві тищі баксів (я нагнітав, на Волго-Балтах тоді платили капітанам доларів 700). 80 тонн є 80 тонн, а не тисячі. Але це ж PC! Звір-машина і всепогодний бомбардувальник. Хто як, а я сейнерист змалечку і не бачу в тому ні трагедії, ні проблеми. Тільки набої подавай. Лєнта за лєнтою. Ой, це мабуть зайве. Це війна так задерла ставки фрахту, інакше нам просто не було б роботи. В мирний час за ці гроші можна доставити тонну чаю до Коломбо. Але так чи інак — сім’ї свої прогодуємо. За ті гроші, які на РСі можна заробити. Це все одно більше, ніж на промислі шпроту під Зміїним, такі часи, риба не в ціні на Привозі, не кажучи вже про те, скільки вам платили в рибінспекції на бичі. Ви всі знали, куди йшли, насильно ніхто не тягнув. Поки робота є — треба працювати. На бичі насидітись ще встигнете. Хлопці, просто знайте, що голосуєте й за те, чи підете в наступний рейс. Кого чекають на Карибах, тільки скажіть. Візьму квиток на Одесу за рахунок фірми. Заміна наздожене. А пароплав ганяти задля цього — панські витребеньки. На Кариби — вже якось самі, автостопом.
— До речі, про війну, — підхопив Накладний. — Та ви ще гробові повинні платити! За форс-мажор! Дякую, що нагадав! Ставлю на голосування повторно!
Молодість запальна й дурна. Я програв Накладному вже в той момент, коли почав сперечатися і щось доводити. Теж мені Цицерон. Я прийняв його правила гри, в яких
