Робін Гуд - Джон Макспедден

За обідом сер Річард Лі познайомив Робіна та Маріан зі своєю дружиною та сином. Господиня замку, як виявилося, знала Маріан ще дівчинкою і оточила її материнською ласкою.

Молодий сквайр, судячи з усього, удався в батька і обіцяв згод ом. стати хоробрим лицарем.

Обід перетворився на справжній бенкет. Двісті славних воїнів, що розмістилися за двома довжелезними столами, їли, пили досхочу і, головне, співали пісень. Ще ніколи не було за столом у замку Лі такого веселого товариства.

Спочивши в оточенні друзів, лісовики вранці знову вирушили в путь. Марно сер Річард просив їх залишитися ще трохи. Марно він умовляв Робіна взяти чотириста фунтів золотом — гість був невблаганним.

— Прибережи ці гроші, вони твої, — сказав Робін. — Єпископ повернув нам те, що заробив неправдою.

Сер Річард тепло подякував і запросив Робіна та всіх його друзів, перш ніж вони залишать замок, оглянути його домашній арсенал. Зваживши на прохання господаря, лісовики погодились. У залі, де зберігалася зброя, вони побачили сто сорок окремо відкладених добірних луків та сто сорок оздоблених сріблом стріл. Дружина сера Річарда по черзі вручила кожному гостю лук та стрілу.

— Хоч наш подарунок і бідний, любий Робіне, — сказав сер Річард, — зате до нього ми додаємо свою безмежну подяку.

Шериф не забарився здійснити свою погрозу, і коли рана його трохи загоїлась, він подався до Лондона. Цього разу шериф уже не став розшукувати принца Джона, а домігся аудієнції у самого Річарда Левине Серие.

Його величність нещодавно повернувся з хрестового походу і саме знайомився зі станом справ у королівстві, тому він охоче прийняв шерифа. Шериф заговорив про Робін Гуда, про те, як лісовики уже багато місяців нищать королівських оленів, як Робін Гуд зібрав навколо себе найкращих лучників країни і, нарешті, про те, як зрадливий лицар сер Річард Лі заховав банду, котру солдати шерифа вже майже спіймали, а цей самий Річард Лі відмовився видати розбійників.

Король уважно вислухав шерифа, а потім сказав:

— Здається, я вже чув про Робін Гуда з його ватагою та про їхню вправність у стрільбі з лука. Часом не ці розбійники колись брали участь у королівському турнірі на Фінсбурзьких полях?

— Так, саме вони, ваша величність, на це був королівський дозвіл. Тут шериф запнувся, і король швидко запитав:

— А як вони приходили на останній турнір в Ноттінгемі? Таємно?

— Авжеж, ваша величність.

— Їм заборонили приходити?

— Ні, ваша величність. Тобто…

— Що тобто? Говори!

— Заради усіх підданих Вашої величності, — знову почав шериф запинаючись, — ми справді-таки дозволили приходити всім, але через те, що ці люди становлять загрозу…

— О Пресвята Діво! — вигукнув король, і брови його зійшлись на переніссі. — Такої підступності не знали навіть сарацини, а ми ж вважаємо себе християнами.

Шериф мовчав, ніби в рот води набрав, і тремтів від страху й сорому. А король вів далі:

— Проте, любий шерифе, обіцяю, що розберуся в усьому сам. Цих ошуканців слід навчити, що в Англії є король і він примусить кого завгодно шанувати закони.

За два тижні, виконуючи свою обіцянку, король вирушив з невеликим загоном до замку сера Річарда Лі. Коли серу Річарду доповіли про наближення королівського кортежу, він одразу впізнав, що попереду їде його величність король. Поспіхом відчинивши браму, володар замку кинувся назустріч високому гостю, припав на одне коліно і поцілував стремено свого суверена[26].

Як уже згадувалося, сер Річард брав участь у хрестовому поході і багато пригод пережив разом з королем. Отож одразу його величність звелів лицарю підвестися з колін, спішився сам і тепло привітав товариша по зброї. Потім усі пішли до замку, де на честь високого гостя лунали урочисті звуки сурем.

Повечерявши та відпочивши, король суворим і владним голосом запитав лицаря:

— Я чув, що твій замок став гніздом і притулком для розбійників?

Сер Річард Лі здогадався, чиїх це рук діло, і виклав все, що знав: як ці ж самі розбійники виручили йото з біди, як вони допомагали знедоленим і як, вдячний за надану йому допомогу, він повівся з ними по-лицарськи. Король схвально вислухав його оповідь і докладніше розпитав про Робін Гуда. Зі слів лицаря король дізнався, що його батько, король Генріх II, вчинив колись несправедливість щодо батьків цього вигнанця; почув він і про ворогів Робіна та про його теперішнє життя.

— Ні, як хочете, — вигукнув король, схоплюючись на рівні ноги, — а я мушу на власні очі побачити цих людей! Ти, сер Річард, залишайся вдома разом із моїм почтом і будь напоготові. У разі потреби я покличу тебе. Мені хотілося б пошукати пригод у лісі і зустрітися з цим уславленим розбійником віч-на-віч.

Так сер Річард Лі з верхом повернув свій борг Робін Гуду.

Прибув до лісу Річард сам,