Маленькі дикуни - Ернест Сетон-Томпсон

Сем вистругав чотири дерев’яних ока, а потім ретельно обробив їх та зачистив. Сі Лі пофарбував їх у жовтий колір, поставив з чорнію цятки посередині й залишив сохнути (мал. 9).

Після цього Сі Лі та Ян витягли з відра обидві шкурки. Вони обмили закривавлене пір’я на грудях теплою водою, витерли насухо і посипали кукурудзяним борошном. На кістки ніг та крил вони намотали ганчірки, де раніше було м’ясо, а западини очей до половини заповнили ватою. Потім скачали валок з м’якої ганчірки і всунули в шию сови аж до черепа.

Кістки крил були прив’язані за кінці міцним мотузочком на відстані двох дюймів одна від одної. Залишалося зробити тулуб.

Сі Лі взяв добрячий шмат тканини, перев’язав її міцними нитками, надаючи форми совиного тулуба. Потім відрізав товстий дріт, загострив обидва кінці, загнув один з них у вигляді гачка (мал. 5) і проткнув другим кінцем від хвоста до того місця, де починається шия (мал. 3 і 4). Це було зроблено так спритно, що гачка зовсім не було видно. Сі Лі протягнув прямий кінець дроту через шию, увів його в череп аж до маківки, а потім уклав увесь тулуб в оболонку разом з мотузочком, що зв’язував на спині кістки крил (мал. 7).

На ноги пішло дві великі дротини, загострені з одного кінця. Їх він протягнув крізь підошву попід шкірою ніг (мал. 6), а потім крізь тулуб до середини кожного боку. Гострі кінці Сі Лі загнув обценьками у вигляді гачків і пропустив назад у кістки, як і шийний гачок.

Ще одна загострена дротина скріплювала з тулубом хвостові кістки.

Залишалось тільки зашити отвір унизу, а також прорізи на крилах і на потилиці.

Вільні кінці дротин на ногах були всунуті в отвори, просвердлені в поперечній жердинці й міцно закріплені. Чучела сов були готові. Щоправда, мали вони досить дивний вигляд: крила опущені, а голови пониклі.

— А зараз почнуться справжні дива, — з гордістю в голосі промовив Сі Лі.

Він випрямив тулуб сови, трохи розігнувши дротини на ногах, повернув їй голову набік і вправив шию в плечі.

— Сова завжди дивиться через плече, — пояснив він.

Два пальці кожної ноги Сі Лі перегнув на жердці вперед, і два пальці назад. На цьому дуже наполягав Ян, запевняючи, що саме так сидить сова. Він трохи потягнув хвіст, затиснувши його між двома обрізками картону, відповідно нахиливши його (мал. 10).

Крила були опущені, тож Сі Лі протягнув тонкий загострений дріт між суглобами кожного крила і прикріпив їх до тулуба. Потім встромив у спину довгу шпильку-скріпу для ниток і обмотав нитками птаха.

Ян старанно повторював за Сі. Учитель помітив успіхи учня:

— В мене багато хто вчився набивати чучела, але ти дуже здібний.

І ці не зовсім досконалі витвори Яна ще довго приносили втіху всьому племені сенгерських індіанців.

Калеб навчив хлопців робити справжні індіанські військові шапки. За орлині пера їм правили пофарбовані в чорний колір на кінцях білі пера з індичих хвостів та з гусячих крил. Решту матеріалу складали жмути кінського волоса, пофарбованого у червоний колір, смужки червоної фланелі з подертої сорочки та обрізки овчини. Калеб дедалі більше цікавився справами хлопчиків і допоміг їм також визначити, за що слід присуджувати ку, а за що — гранд ку. Сем отримав декілька пір’їн за стрільбу, плавання, «набіги на блідолицих» і ще два чудових пера з червоними китичками — за повалену сосну та вбиту сову.

Ян отримав декілька ку за блискавичне визначення слідів. За кожен наступний подвиг він отримав по гран ку: за те, що поцілив оленю в самісіньке серце, що проплив двісті ярдів за п’ять хвилин, подолав чотири милі за годину, пробіг сто кроків за дванадцять секунд, знав назви багатьох рослин, ну і, звісно, за вбиту вночі сову.

Гай заслужив декілька ку за гострий зір. Він бачив у сузір’ї Великої Ведмедиці «немовля на спині скво». Гілку дуже засмучувало, що він і досі не заслужив жодного гранд ку. Та Калеб, який прихильно ставився до Гая, не міг присудити йому вищу нагороду.

— От скажи, Калебе, що індіанці найбільше цінують в чоловікові, за що його найбільше поважають? — запитав якось Гілка, сподіваючись, що старий мисливець похвалить його гострий зір.

— Хоробрість, — відповів Калеб. — Вони все пробачать, аби тільки людина була хороброю — ось, що головне для індіанців. Втім, не лише для індіанців — сміливих людей усі поважають.

— А от я нічого у світі не боюсь, — із запалом вигукнув Гай.

— Тоді спробуй поборотися з Яном.

— Це нечесно. Ян старший за мене.

— Тоді збігай в наш сад і принеси відро вишень. О дев’ятій годині там уже нікого не буде.

— Шукай дурня, щоб старий Кен зжер мене!

— Кричиш, що безстрашний, а боїшся собачки, меншого за годоване теля.

— Та не боюсь я Кена, просто вишень терпіти не можу.

— Тоді давай влаштуємо для тебе справжнє випробування. Ось камінь, — сказав Калеб, піднімаючи з землі невеличкий круглий камінець з дірочкою посередині. — знаєш, де могила старого Гарні?

Гарні був безпутний солдат, який, за свідченням його друзів, випадково застрелився із власної рушниці. Його поховали на північ од володінь Рафтена, на перехресті доріг. Люди казали, що коли над головою